Енріке Кодо - аргентинський історик, дослідник УПА

Українська тематика не просто так зацікавила іноземних військових: початок 1960-х — час масового розгортання національно-визвольних рухів країн Африки та Азії, що у своїй боротьбі активно використовували партизанську тактику.

Тисячі людей, які жили і працювали для України, довгий час лишалися невідомими та забутими, тому що їхні долі були приховані в недоступних чекістських архівах.

Проте ця причина не пояснює забуття українцями аргентинця Енріке Мартінеса Кодо́ — людини, яка зробила надзвичайно багато, щоби про нашу батьківщину дізнався світ.

Він жив далеко за океаном, а тому був недосяжним для КГБ, який, безперечно, прагнув розібратися з "українсько-аргентинським буржуазним націоналістом".

Але навіть із відродженням незалежності в Україні не стало більше інформації про нього — досить потужна українська Вікіпедія про цю людину нічого не знає, а пошукова система Google знаходить аж одне посилання на його статтю 1960 року.

Тож не дивно (хоча від того не менш сумно), що про смерть Енріке Мартінеса Кодо 5 січня 2013 року повідомили лише українські організації в Аргентині. Переконаний, ця людина заслуговує на пам'ять та шану, і спробую цією публікацією переконати в цьому наших земляків.

 Енріке Мартінес Кодо́ (1926-2013) - історик, військовий, дослідник УПА

Вперше ім'я, написане на обкладинці книги, я побачив у кабінеті свого вчителя Григорія Дем'яна у 1995 році. Книга в гарній суперобкладинці з повстанським фото та назвою латинськими літерами відразу привернула мою увагу.

Погортавши її, я переконався — це справді надзвичайно цікаве видання: чудові фото УПА (значну частину яких тоді побачив вперше), схематичні зображення структури армії, карти повстанських рейдів та схеми боїв, рисунки бункерів та криївок, зображення зброї з тактико-технічними характеристиками, витяги з документів.

На жаль, текст був для мене недоступним — іспанською мовою. Згодом я попросив свого товариша перекласти для мене зміст книги "Повстанці за залізною завісою" і окремі її розділи. Навіть використав їх для написання дипломної роботи.

Це дозволило мені ще краще оцінити видання, яке з'явилося 1966 року, і зрозуміти: і через тридцять років нічого подібного про УПА українською мовою ще не було написано. Із книги можна було дізнатися, що її автор — аргентинець, журналіст і військовий аналітик. Поєднання двох останніх моментів стало запорукою написання цікавої та інформативної праці.

Але звідки аргентинець зумів отримати стільки інформації про тему, яка в той час на теренах однієї шостої земної кулі була забороненою, а на решті — просто невідомою? Відповідь залишалася відкритою ще понад п'ятнадцять років.

Вдруге Енріке Кодо нагадав про себе в 2009 році. Причому нагадав у буквальному значенні слова — один із працівників українського посольства в Аргентині привіз мені від нього привіт та передав "Повстанців за залізною завісою" з автографом. Для мене однаково великим сюрпризом було те, що він досі живий, і те, що він, виявляється, чув про мою роботу.

Врешті, останню інформацію про Кодо я отримав завдяки Facebook, коли на своїй сторінці опублікував одну з найвідоміших його статей. Для більшості читачів публікація була сюрпризом, але один із них, Юрій Данилишин із Аргентини, написав, що має додаткову інформацію про Кодо. Саме вона і стала основою цієї статті.

 Обкладинка книги "Повстанці за залізною завісою" (1966 рік). В цій книзі Кодо вивчав і бойовий досвід радянських партизанів Ковпака

Енріке Мартінес Кодо́ народився 4 вересня 1926 року в Буенос-Айресі. У цьому ж місті він отримав освіту журналіста, а згодом, у 1954-1955 роках, ще додатково навчався у спеціальній розвідувальній школі.

Тому й усе його подальше життя було пов'язане з цими двома галузями — він спочатку був журналістом "Diario El Pueblo" та "Semanario Esquiú", а з 1957 року став редактором "Manual de Informaciones" — видання розвідувального підрозділу генерального штабу аргентинської армії.

Українською тематикою Кодо зацікавився у квітні 1959 року, прочитавши в якійсь із аргентинських газет замітку про засудження в Радянському Союзі п'яти українських повстанців.

Невідомо, про кого саме йшлося і як була подана інформація (цілком можливо, що в дусі радянської пропаганди про злочинців — "українсько-німецьких буржуазних націоналістів"), але вона стала початком захоплення аргентинського журналіста.

Можливостей дізнатися більше про Україну, українців та навіть Українську повстанську армію в Аргентині виявилося чимало. Адже там уже кілька десятиліть активно діяла українська діаспора, яка мала власні громадські організації та видання.

Кодо зав'язав контакти з активістами, зокрема з Юрієм Тисом-Крохмалюком, директором Українського інформаційно-видавничого інституту. Тис був колегою Кодо — теж журналіст, військовик, колишній офіцер дивізії "Галичина". Проте найцікавішим для аргентинського журналіста виявилося те, що директор інституту був ще й військовим істориком, автором книг про бої Богдана Хмельницького, Полтавську битву.

Безперечно, саме Юрій Тис був головним консультантом Кодо. Можливо, саме він, маючи зв'язки з ветеранами Української повстанської армії (незабаром після знайомства з Кодо Тис виїхав до США, де мешкало чимало колишніх вояків УПА, містилися повстанські архіви), забезпечив журналіста документальними джерелами та фото.

Організація і підрозділи УПА. Ілюстрації зі статті Кодо в Military Review

У результаті в 1960 році з'явилася перша стаття Енріке Мартінеза Кодо "Партизанська війна в Україні", присвячена УПА. Її опубліковано в журналі "Military Review" — офіційному виданні коледжу командування та Генерального штабу армії США.

Українська тематика не просто так зацікавила американських військових: початок 1960-х — час масового розгортання національно-визвольних рухів країн Африки та Азії, що у своїй боротьбі активно використовували партизанську тактику.

Тож вивчення досвіду вояків УПА — одних із перших, хто розвивав повстансько-партизанську тактику — було надзвичайно корисним.

 Стаття Кодо відкривала той номер Military Review. Повністю скачати можна з цієї бібліотеки

Через три роки після публікації статті з'явилася перша іспаномовна книга Кодо про УПА — "La Resistencia en Ucrania" ("Рух опору в Україні"), а ще через три — монографія "Повстанці за залізною завісою", яка відкрила для мене цього автора.

Він написав іще чотири праці на українську тематику, а одну з них, "Los Crímenes de Munich. 1957—1959" ("Злочини в Мюнхені. 1957—1959"), присвятив питанню вбивства лідерів націоналістичного руху Лева Ребета та Степана Бандери.

Кодо став автором десятка статей про український визвольний рух, які друкувалися в різних країнах Латинської Америки.

З 1972 до 1975 року він був редактором спеціального іспаномовного журналу Антибільшовицького блоку народів (міжнародного об'єднання, створеного ОУН) "Resistencia y Liberación". Також готував до друку іспанський переклад "Історії України" Дмитра Дорошенка, книги "Українська проблема та Симон Петлюра" Алена Дероша.

Перша книга Енріке Мартінеза Кодо про УПА "Вільна Україна. Рух опору в Україні" (1963 рік)

Енріке Матрінес Кодо отримав за своє життя чимало відзнак — премій, орденів, нагороду від аргентинської розвідки. Проте серед них лише одна українська — медаль Святого Володимира, найвища нагорода Світового конгресу вільних українців, яку йому вручили у 1989 році.

Через два роки після цього постала незалежна Україна. Аргентинський журналіст Кодо́ зробив чимало, аби це стало можливим, але за понад двадцять років він так і не отримав жодної відзнаки від її влади.

Як, зрештою, не отримали їх і більшість тих, про кого він писав, — українських повстанців.

Джерело: ТСН

Дивіться також:

Аргентинці проти британців. 30 років війні за Фолкленди. ФОТО

Бйорнстьєрне Бйорнсон - норвезький "приятель українців" початку XX ст.

Знімки УПА, зроблені повстанськими фотографами. ФОТО

Ви не повірите, але Че Гевара НЕ писав про УПА

Підручник з військової топографії для українських повстанців. 1948 р. ФОТО

УПА - це Український Партизанський Антиколоніалізм

Листування командирів УПА 1944-1952 рр. СКАНИ

Що знайшли у Шухевича після смерті. ФОТО

Найкращі матеріали за темою "УПА"

Іван Дзюба: високий інтелектуал з донецьких степів

Він був інтелектуальним лідером і прапором шістдесятницького руху. Його найвідоміша книга "Інтернаціоналізм чи русифікація?" вийшла багатьма мовами. Але, опинившись за ґратами написав покаянну заяву і йому дозволили жити на волі за умови, що він стане оспівувати "літератури народів СРСР". Трагічна доля людини культури.

Ніжин. Серпневі дні 1918-го

Влітку 1918 року на українсько-російському кордоні було неспокійно. На різних ділянках виникали локальні сутички. Більшовики намагались підривати Українську державу зсередини. У Чернігівській губернії одним із більшовицьких осередків стало село Жуківка

"У Москві все ретельніше готуються до війни": листи до шведської королеви Христини

Одним з найцікавіших періодів в історії України є, безумовно, 1649-1659 роки. Період Визвольної революції і війн з Річчю Посполитою та Московським царством. Діяльність гетьманів Богдана Хмельницького та Івана Виговського. Основні матеріали з історії цієї Доби зберігаються за кордоном, тому що Чигирин, Батурин і Глухів - козацькі столиці палали у вогні. Було б логічним шукати важливі документи у польських архівах.
Але там їх знайти неможливо, тому що шведська армія вивезла майже весь архів, давні видання і колекції до Швеції під час польсько-шведської війни у 1650-х роках - так званого "Потопу". Навіть оригінальні документи короля Владислава ІV досі зберігаються у Швеції

П'ять українських історій про пандемію "іспанки"

Іспанку просто не фіксували у документах. Дані про кількість хворих та померлих часто не збирали. Тим паче, що паралельно тривала пандемія холери. А специфічно в Україні – епідемія тифу. Холера і тиф були знайомі українським лікарям. А перед симптомами нібито застуди, яка за кілька днів вбивала людей, виявились безпорадними. Кількість жертв іспанки в Україні ми не знаємо. Можемо навести лише кілька історій про перебіг хвороби. Але, можемо точно стверджувати, що іспанка разом з іншими епідеміями руйнувала українську державність не менше, а, може, навіть, і більше від недолугих політичних кроків.