Спецпроект

Подружжя Ребетів повертається в Україну

Один із лідерів ОУН Лев Ребет був вбитий у Мюнхені агентом КГБ Сташинським у 1957 році. Через понад півстоліття його рештки повертаються на рідну землю.

Цієї суботи, 30 жовтня, один із провідників ОУН Лев Ребет та його дружина Дарія будуть перепоховані на центральному львівському цвинтарі - Личаківському, - поруч із президентом Західно-Української Народної Республіки Євгеном Петрушевичем, засновником «Пласту» Олександром Тисовським та легендарним військовим міністром ЗУНР, полковником УГА Дмитром Вітовським, організатором Листопадового чину 1918 року.

Організацією перепоховання займався орг­комітет, створений у Львівській міській раді, очолюваний заступником мера Василем Косівим - про це повідомляє "Україна молода".

Членом ОУН та УВО (української військової організації, заснованої Євгеном Коновальцем) Лев Ребет став 1929 року і в передвоєнний період був активістом її розбудови та близьким соратником Степана Бандери.

Після проголошення 30 червня 1941 року Акта про відновлення незалежності України став заступником фактичного голови її уряду Ярослава Стецька, а після арешту того нацистами - перебрав обов'язки голови.

У вересні 1941-го Ребета заарештували гестапівці й допровадили до краківської тюрми, а згодом і до концтабору «Аушвіц» (у місті Освенцім).

Після звільнення з концтабору українського націоналіста єврейського походження обрали головним суддею Закордонних частин ОУН.

Через ідеологічні та політичні розходження Ребет відійшов від Бандери, присвятивши себе науковій та публіцистичній роботі. У 1949 році захистив докторську дисертацію на тему «Держава і нація», а в 1954-му став професором Українського вільного університету у Мюнхені.

Паралельно намагався перебудувати засади українського національного руху, відкинувши радикальні гасла на кшталт «Україна для українців».

Унаслідок численних партійних конфліктів Лев Ребет разом зі своїм соратником і однодумцем Зеновієм Матлою створили нові керівні органи Закордонних частин ОУН. З огляду на наявність двох провідників прихильників цього крила ОУН - так званого ОУН(з) - назвали «двійкарями» .

12 жовтня 1957-го в Мюнхені Лева Ребета вбив той самий агент КДБ, який через два роки вб'є і Степана Бандеру - галичанин Богдан Сташинський . Поховали очільника «двійкарів» на Мюнхенському цвинтарі Вальдфрідгоф.

Як у Харкові встановлювали (та руйнували) пам’ятник УПА

1992 рік. У харківському Молодіжному парку, поруч із хрестом пам'яті жертв Голодомору установлюють перший на Лівобережжі пам'ятний знак воїнам УПА. У день відкриття біля знаку стоїть почесна варта курсантів кількох училищ. Церемонія починається молебнем за участі священників УАПЦ та УГКЦ. За кілька років пам'ятний знак стане мішенню понад сотні актів вандалізму: його засипатимуть сміттям, руйнуватимуть, намагатимуться "обміняти" на пам'ятник лєніну, а згодом — украдуть.

Дівчата під Крутами: ким були перші доброволиці УНР

29 січня Україна вшановує полеглих у бою під Крутами. У 1918 році чотири сотні юнаків-курсантів першої української військової школи та збірна сотня студентів і гімназистів затримали просування до Києва регулярної більшовицької армії, яка переважала українську у понад 10 разів. Зі спогадів одного із гімназистів, ройового студентської сотні Левка Лукасевича, стало відомо, що на фронті разом із чоловіками були і дівчата.

Василь Мудрий (1893–1966)

"24 серпня 1939 року у Львові відбувся Крайовий конгрес Українського національно-демократичного об'єднання, на якому одностайно ухвалено резолюцію, що українське громадянство виконає в цих важких часах горожанські обов'язки крови і майна, які накладає на нього приналежність до Польської Держави... нині не час для взаємних політичних суперечок і що вищезазначене рішення разом з українським суспільством у повному обсязі виконаємо та понесемо всі жертви для спільної оборони держави".

Нестабільність і криза. Фрагмент книги "Революційна весна" Крістофера Кларка

Весна 1848 року ознаменувала час, коли Європу воднораз огорнули надія і страх, вона відчула крихкість усталеного століттями політичного порядку. Повстання у Парижі, Відні, Берліні, Мілані, Празі та десятках інших міст не були ізольованими епізодами, а стали першою загальноєвропейською революцією модерної доби. За інтенсивністю та географічним розмахом вона не мала прецедентів і охопила майже весь континент: від Португалії до Галичини й від Скандинавії до Сицилії. Люди по всій Європі стали учасниками масової політики та вимагали соціальної емансипації, громадянських прав і національного самовизначення.