29 січня 1918

"Незрівнянний гарматник" Семен Лощенко

Він народився і виріс на окупованій тепер Луганщині, був наймолодшим бойовим комбригом Армії УНР. Його гармата під Крутами "наробила багато клопоту більшовикам". Нарешті є його фото, дата смерті і віднайдено могилу. Досі вважався зниклим у 1940-х роках, а помер у 1980-х.

"Година 5-6 ранку. Туман. Мряка. "Панцирник" спереду піхоти. Починається бій. Стрілянина спочатку рідка, потім чимраз густіша. Коло години 11-ої лави більшовицької піхоти чим раз збільшуються, як чорні стіни посуваються по світу й намагаються обійти наші позиції з флангів.

Командування заздалегідь звертає увагу на всі ворожі рухи та дає відповідні накази. Артилерія наша й большевицька стріляла прямою наводкою просто в чоло.

Година 3-тя. Несамовитий бій. Гуркочуть гармати. Клекочуть скоростріли. В зимових сутінях блищать вогневими нитками полети стрілен. У вогні палають ешелони. Лунають крики, чути стогін людей.

Безупинна стрілянина. Несамовиті крики одчаю й розпуки. Розриви гранат. Свист куль. Це все робить вражіння якогось пекла. Година 11-та ночі. – Наказ відходити.

Під прикриттям "панцирників" і артилерії піхота відходить в напрямку Ніжина" - так згадував бій під Крутами Митрофан Швидун.

Інший крутянець Левко Лукасевич писав: "Кожен з нас, учасників бою під Крутами, напевно, добре пам'ятає старшину-гарматчика Богданівського полку в синьо-жовтому кашкеті, який, ще з одним вояком на нашому панцеровому потязі, під сильним обстрілом ворога нищив картеччю спроби більшовиків зіпсувати зв'язок поміж двома відтинками нашої лінії, обабіч високого залізничного насипу. Дотепер пригадується його силует у нічному відблиску стріляючої гармати. Був це добрий і відважний артилерист сотник Лощенко".

Він народився і виростав на окупованій сьогодні Луганщині – у селі Іванівка біля Антрациту. Досі було відомо лише рік його народження. Відтепер знаємо – 9 липня.

Батько Матвій мав 600-700 десятин землі, законну дружину і шестеро дітей – трьох синів та трьох донок. Одна десятина – це трохи більше гектара. Родині належав також антрацитова шахта.

Найвища точка Донбасу та лівобережної України – Могила Мечетна (біля неї народився і виріс Семен Лощенко). Курган на цій височині був насипаний за 2000 років до нашої ери, тобто ще до кіммерійців
Найвища точка Донбасу та лівобережної України – Могила Мечетна (біля неї народився і виріс Семен Лощенко). Курган на цій височині був насипаний за 2000 років до нашої ери, тобто ще до кіммерійців
Granit

У 1905-1913 роках навчався у Луганську, в "Єкатерінінско-Алєксандровской" чоловічій гімназії (вул. Садова, 16). Закінчив її у 20-річному віці. У 1914 році закінчив Констянтинівське артилеристське училище в Петербурзі. З початком першої світової війни ця військова школа перейшла на прискорену програму підготовки. Навчання замість трьох років тривало 6-8 місяців. Для тих, хто мав бодай середню освіту.

У великому залі Констянтинівського артилерійського училища. Фрагмент поштівки
У великому залі Констянтинівського артилерійського училища. Фрагмент поштівки

Першу світову війну пройшов у складі 5, 12 та 11 армій. Відтак штабс-капітаном у 121 артдивізіоні, в складі піхотної дивізії із аналогічним номером.



Добровольцем в українське військо

Учасник бою під Крутами і комендант штабу запорожців Никифор Авраменко двічі у своїх спогадах згадує, що коли він прийшов записуватись до "Генерального секретаріату військових справ" (sic), то був у відповідному списку четвертим після "полк. [Юрія] Капкана, хор. [Лева] Гана та сотника [Семена] Лощенка".

Скоріш за все "запис" Семена Лощенка і Никифора Авраменка відбувся в травні 1917 року, на Першому всеукраїнському військовому з'їзді.

Семен Лощенко, 1922 рік
Семен Лощенко, 1922 рік
Фото надав Віктор Моренець

Генерал Володимир Сікевич у своїх спогадах згадує про офіцера Лощенка на південно-західному фронті в районі сучасної Тернопільщини із часів початку революції 1917 року. Але, не називаючи імені. Переповідає спогади донського козака Юрія Виноградова.

За цими спогадами більшовицький солдатський комітет хотів його розстріляти, звинувачуючи в тому, що під час німецької газової атаки загинуло багато солдат (хоч, насправді, завчаcно докладав усіх зусиль, щоб уникнути трагедії). Так от, за переказом Володимира Сікевича, від розстрілу Юрія Виноградова врятував саме Лощенко. Прийшов із вартою забрати його "на розстріл", а в дійсності евакуював до Києва.

Очевидно, що цей Лощенко і сам мусив "дизертерувати" із німецького фронту додому. Чи був це Семен Лощенко – невідомо. Але фактом є те, що він сам в анкеті у 1922 році подає: "з 18 квітня 1918 р. в Богданівському полку". Серед старшин першого козацького імені гетьмана Богдана Хмельницького полку був "підпоручник Семен Лощенко". Серед іншого списку старшин богданівського полку його в числі перших називає Степан Лазуренко.

Похорони богданівців, убитих російськими кірасірами 26 липня 1917 року в Києві. Листівка
Похорони богданівців, убитих російськими кірасірами 26 липня 1917 року в Києві. Листівка
ЦДАВО

Вважається, що як старшина-гарматник і як командир однієї із сотень цього полку, Семен Лощенко в грудні 1917 року обладнав "панцерний потяг". Потяг брав участь у поході богданівців на Полтаву, а після повернення полку до Києва продовжував боротьбу із більшовиками на Лівобережжі.

Учасник бою під Крутами Левко Лукасевич мав іншу версію. У бою брав участь "дуже добрий, відважний артилерист, полковник Дорченко, учитель математики київської реальної школи". Правда, коли ці спогади вийшли окремою книгою у 1982 році, то тези про вчителя вже не було.

Насправді, у грудні 1917 року Семен Лощенко став командиром батареї, відрядженої на чернігівський фронт зі складу 1-ї гарматної бригади ім. М.Грушевського. Батарея ця почала формуватися лиш в грудні у складі Сердюцької дивізії на чолі із Юрієм Капканом, до якої входив і Богданівський полк. Очевидно, що його туди скерували за браком старшин.


Бій за Десну на залізниці до Гомеля

Активність Семена Лощенка у грудні 1917 та січні 1918 року на чернігівському фронті детально описав його бойовий побратим хорунжий Степан Цап – начальник розвідчого відділу запорізької бригади.

Згідно із нарисом Степана Цапа імпровізований бронепотяг Лощенка спорудили на станції Бахмач у Різдво Христове – в ніч на 25 грудня (за сучасним календарем – 7 січня 1918 року). Робили його зі шпал, мішків із піском, бляхи тощо. З озброєння була лиш одна гармата та один скоростріл "максим". Залогу творили 3 людей – окрім 23-річного Семена Лощенка, підстаршини-гармаші Вервейко і Штепенко.

76-мм гармата взірця 1902 року -
76-мм гармата взірця 1902 року - "тридюймівка". Переважно саме ними озброєна була польова російська артилерія. З них формувались бригади дивізійної артилерії (два дивізіони по три батареї по 8 гармат в кожній)

Допомагав ще поручник Красовитів – комендант станції Бахмач, який надав "бронепотягу" окремий паротяг.

"Лощенко, після довгих балачок-дзвоніння 25 грудня – писав Степан Цап – нарешті, добився розмови по телефону з колишнім своїм командиром Богданівського полку, тоді вже командуючим збройними силами полковником Капканом. Лощенко дістав запевнення, що на лінію Бахмач-Доч прибуде Перша Військова імені Гетьмана Богдана Хмельницького Юнацька школа".



Вже до обіду наступного дня в Бахмач прибуло 300 юнаків військової школи. За спогадом Митрофана Швидуна півсотні юнаків було приділено до "панцирного" потягу Семена Лощенка. Увечері того ж дня юнаки відправились на позиції. На чолі із штабс-капітаном Горошком вони вранці 27 грудня (9 січня) зайняли станцію Доч.

Саме тут, на залізничній гілці в напрямку Гомеля (звідки наступало угрупування більшовиків Рейнгольда Берзіна), розгорілись бої. На станції Доч, яка тепер на території Борзнянського району Чернігівської області. І на найближчих до неї станціях – Бондарівка (15 км на північ) та Часниківка (11 км на південь).

Мапка боїв. Із книги Михайла Ковальчука
Мапка боїв. Із книги Михайла Ковальчука "Битва двох революцій"

Уночі на 30 грудня (12 січня) Бондарівку зайняли більшовики. Семен Лощенко атакував станцію своїм "бронепотягом", на якому було вже два кулемети. Більшовики відповідали одним лише кулеметом, а самі пішли обхідним шляхом на Доч. Бондарівку і Доч довелось залишити.

5 (18) січня із Києва в Бахмач прибув, за власною ініціативою, справжній модерний бронепотяг "Вільна Україна" (із 24 скорострілами) на чолі із капітаном Довгополовим, а також ще 150 юнаків військової школи, які перед тим були у різдвяній відпустці. Уже наступного дня українські бронепотяги контратакували. Довгополов – станцію Доч, а Лощенко продовжив наступ на північ, поза Бондарівку.

Пересікши Десну, "Вільна Україна" отримала серйозні ушкодження. Тендерна гармата була розбита, "з її залоги нікого не залишилося, крім кусків тіла та мозку, [а] передній вагон розірваний і кусні панцеру звисають". Тяжко поранений Довговполов почав відсуп на Бондарівку, а далі на Київ. Загинули юнаки-гарматники Ісидор Троцький та Олександр Жук.

Бронепотяг типу
Бронепотяг типу "Хунхуз" - один із панцерників цього типу і став "Вільною Україною". Київ, 1915 року

З ворожого боку з'явився більшовицький бронепотяг. "Артилерія Лощенка вліпила до нього кілька стрілів, і він почав спішно відходити.. на міст" (це був єдиний в регіоні залізничний міст через Десну). Нічия…

До залізниці підтягалася юнацька піхота, яку Лощенко підібрав на бронепотяг. У Бондарівці вона пересіла у свій потяг і відступила до Часниківки. А 10 (23) січня на своєму мітингу і за згодою старшин юнаки вирішили повернутись до Києва.

В ці дні Центральна рада замінила на посаді "командувача всіма Українськими військами для оборони України від наступу Армії Ради Народних Комісарів" Юрія Капкана на лівого есера Миколу Шинкаря. Більшовики повторно зайняли станцію Доч. "На фронті залишився знову Лощенко зі своїми людьми, Вільне Козацтво з Чернігова та ще пару маленьких загонів".


Бій за станцію Крути

Напередодні крутянського бою на фронті з'явився ще один "броневик", який теж брав участь в бою під Крутами і який в інших спогадах не згадується. Очолював його сотник (капітан) Микола Ярців, який мав у розпорядженні ще 3 старшин та 2 однорічників. Ярців маневрував на ділянці Крути-Пліски. І разом із Лощенком обстрілював з гармат Пліски, зайняті більшовиками.

Карта станції Крути і околиць, 1922 рік. Пліски розміщені далі на схід за Хорошим озером. На карті чітко видно, що залізниця мала дві колії.
Карта станції Крути і околиць, 1922 рік. Пліски розміщені далі на схід за Хорошим озером. На карті чітко видно, що залізниця мала дві колії.

Появу цього "панцерника" прояснює Митрофан Швидун. Він згадував, що на фронт прибували із різних повітів Чернігівщини вояки й учні різних шкіл. А серед старшин було багато гарматників. Відтак вдалось сформувати додатково три такі імпровізовані "панцерники". Так масштабувався різдвяний винахід Семена Лощенка.

"Ще у Київі було вирішено, що юнаки проїдуть далі на Бахмач, де лишився невеликий відділ на чолі зі старшиною Богданівського полку, тепер полковником С. Лощенком, а студентська сотня лишиться в Крутах і буде продовжувати військові вправи. Алє виявилось, що Бахмач уже зайнятий червоними, і що скоро можна їх сподіватися в Крутах. Отже, прийшлося всім розташуватись у Крутах". – згадував Ігор Лоський.

О 5-й годині ранку 15 (29) січня на фронт повернулась юнацька школа і привезла із собою в Крути сотню студентського куреня. Коли вони вивантажувались на станції, то Семен Лощенко і Микола Ярців, "загасивши світла", вирушили на Пліски. А коли більшовицька артилерія почала обстріл Крут, бронепоїзди атакували – влетіли на станцію в Пліски та відкрили шалений вогонь.

"Які були втрати – фіксував Степан Цап – тяжко сказати, бо, погравши на бандурі яких з 20 хвилин, наші бронепотяги вийшли зі станції. [Федір] Тимченко стискав руку Ярцеву і Лощенкові, ті відповідали: "Це за невдалий напад на Ічню"... Всі разом пішли з доповіддю до прибулого зі школою генштабу сотника [Дам'яна] Носенка, який перебрав командування відтинком фронту від Тимченка".

Сотник Федір Тимченко. Один з українізаторів полку Георгієвських (Юрієвських) кавалерів в Києві і співтворець полку ім. Богуна. У січні 1918 року в Бахмачі, як помічник командира полку, очолював Юрїівський загін
Сотник Федір Тимченко. Один з українізаторів полку Георгієвських (Юрієвських) кавалерів в Києві і співтворець полку ім. Богуна. У січні 1918 року в Бахмачі, як помічник командира полку, очолював Юрїівський загін

Наступного дня, 16 (30) січня, більшовицький панцерник увірвався в Крути, убив і поранив багато юнаків. Після цього розпочався наступ більшовиків, які йшли у повний зріст, не залягаючи. Четверта сотня почала відступати до лінії "окопів", де залягли решта українських сотень. Сотню цю, як вдалось встановити у 2019 році, очолював Модест Семирозум, який, природно, не згадує у своїх спогадах цього відходу "з полів" до окопів. Саме в цей момент, як описує Степан Цап:

"Бронепотяги Ярцева – на правому тору, Лощенка – на лівому, відкрили вогонь по ворожих лініях, що відтискали, відступаючі відділи Юнацької Школи, але сірі й чорні постаті московських вояків посувалися все ближче й ближче, а дві ворожі панцерки й гавбична батарея засипали спереду наші провізоричні окопи... З нашого боку був клекіт 40 кулеметів (явне перебільшення – в інших спогадах називається цифра від 8 до 24 – Ю.Ю.), які мали Юнацька Школа і Студентський Курінь".

За спогадами Семена Лощенка, бій за Крути розпочався о 7-й годині ранку, а о 10-11-й годині "ворожі кулі вже дзижчали на станції Крути". Більшовики реально мали успіх на ділянці, яку обороняла студентська сотня, де були і 15-літні учні. Степан Цап писав: "Для рятування своїх побратимів Лощенко вийшов з бронепотягом за північний семафор, але дістав сильний обстріл з південного краю лісу, звідкіля кашляло 4 ворожі гармати... Бронепотяг Ярцева ушкоджений, сам Ярцев поранений, він дістав наказ від Лощенка від'їхати до лічниці в Ніжині — поранення голови було поважне".



Борис Монкевич зафіксував свідчення очевидців, без зазначення джерел. Порівняльний аналіз текстів показує, що він, оповідаючи про Семена Лощенка, цитував одного із кулеметників з-під Крут. Останній через кілька місяців після бою писав у своєму спогаді:

"Годині о 5-ій на Пліски виїхала платформа і почала стріляти в большовицьке росташування. (Як потім оповідали, наш артілєрійський вогонь наробив багато клопоту большовикам, котрі стояли в Плісках). Пригадую і досі, як увесь час героїчно вів себе артілєрійський офіцер… Стріляв він надзвичайно мітко і швидко. Гомін його гармати не стихав ні на хвилину".

Поручник богданівського полку (реконструкція Богдана Піргача). У спогадах, опублікованих у 1918 та 1926 роках, є згадки, що Семен Лощенко був у синьо-жовтому військовому картузі.
Поручник богданівського полку . У спогадах є згадки, що Семен Лощенко під час крутянського бою був у синьо-жовтому військовому картузі
(реконструкція Богдана Піргача)

За свідченнями Семена Лощенка, у розпал бою з півночі, із боку Чернігова, над'їхали ворожі потяги, із яких вивантажувались матроси. Юнацька школа частково була перекинута на їх затримання. Сама станція Крути у цей час стала полем бою ворожих бронепотягів (з іншого боку з'явився панцерник матроса Андрія Полупанова, уродженця Маріупольщини). Залізничний персонал псував паротяги і тому подібне. Однак  Семен Лощенко продовжував бій.

Командир бою Аверкій Гончаренко згадував Семена Лощенка: "Хто його прислав – не знаю, але думаю, що це була його особиста ініціатива. Цей старшина, борючись з подиву гідною самопосвятою, вносив велике замішання своїми влучними стрілами в запілля червоних, і це зупиняло переможний марш Муравйова. Незабутню прислугу цього старшини вважаю за свій обов'язок тут підкреслити".


Вуличні бої за Київ в січні 1918 року

Через чотири дні після бою під Крутами Семен Лощенко включився у бої з більшовиками в Києві. "Рідна" гарматна бригада ім. М.Грушевського оголосила нейтралітет... Семен Лощенко став своєю батареєю із двох польових легких гармат в яру між вул. Фундуклієвською та Столипінською (тепер – Хмельницького і Гончара).

Готувався штурм залізничного вокзалу і околиць, де засіли більшовики. 

Київський залізничний вокзал початку XX століття
Київський залізничний вокзал початку XX століття

Гайдамаки легко зайшли на вокзал. Але на колії постійно курсував бронепотяг. Це була та сама "Вільна Україна" із станції Доч, тепер захоплена залізничниками-більшовиками.

Семен Лощенко зтягув одну із своїх гармат прямо в зал очікування та стріляв прямим наведенням, як тільки наближався бронепотяг. Це було дуже ризиковано для обслуги гармати, але подіяло. Олександр Шпилинський описав цей випадок:

"Надвечір притягли гармати… сотник Лощенко втягнув [гармату] до нас у залю 1-ої кляси. Зарядили й почали ждати. "Лягай! Броневик!" Один за другим два стріли і броневик став. Вискочили гайдамаки і, здається не втік ні один з броневика. Стало легше. Побачивши таку пригоду з приятелем, другий броневик хутко відїхав десь в напрямі на Київ II".

Згодом 2 гармати Лощенка передано для оборони Купецького (Царського) саду. В ті місця, які знову стали місцем бойових дій взимку 2013-2014 років під назвою "Груша". Тут, 7 лютого 1918 року (останній день оборони Києва) під командою Петра Болбочана з останніх сил намагався наступати на переважаючі сили більшовиків загін із 200 вояків – студентів, юнаків і гімназистів. Згодом генерал Олександра Козьма згадував:

"[Бій] точився на середині саду між Купецьким Клюбом (тепер Національна Філармонія – Ю.Ю.) і Арсеналом. Большовики розвинули страшенний вогонь рушничний, кулеметний, і гарматний.… Декілька разів Болбочан ставив нас на ноги і кидав в атаку, алеж упертими контр-атаками більшовики вертали свої позиції. 4-5 годин тривав непевний стан і врешті-решт демаркаційна лінія лишилась над вечір на середині саду".

Сучасна вул. Грушевського в Києві колись називалась Олександрівською. Тут у січні 1918 року П.Болбочан, за артпідтримки С.Лощенка, намагався втримати Київ від захоплення більшовиками
Сучасна вул. Грушевського в Києві колись називалась Олександрівською. Тут у січні 1918 року Петро Болбочан, за артпідтримки Семена Лощенка, намагався втримати Київ від захоплення більшовиками

Республіканський загін Петра Болбочана, як відомо, залишав Київ останнім – в ар'єргарді. Тому не дивно, що батарея Семена Лощенка опинилась не у с. Шпитьки, де було створено 1-й Гайдамацький гарматний дивізіон (Слобідського коша Симона Петлюри), а в с. Ігнатівка, де народився Запорізький корпус Армії УНР. До створеного тут у лютому 1918 року Запорозького гарматного дивізіону гармати Семена Лощенка увійшли, як 2-га легка батарея.


Від командира батареї до командира артбригади Армії УНР

Семен Лощенко дійшов із Болбочаном до Криму. Тут, як "одчайдушний, знаний з попередніх боїв гарматчик" прославився учасником небезпечної операції із прориву більшовицької оборони півострова. Разом із сотником Михайлом Зелінським (в літературі гуляє помилка, що це був Петро Зілинським-Содоль). Виконали його без жодних втрат.

"Зелінський, вибравши 20 добрих козаків, озброєних в ручні кулемети, на повнім ході проскочив на дрезинах [Чонгарський] міст, закидав ручними гранатами найближчу оборону. Слідом Лощенко на бронепотягові став поперек позиції і одкрив неперервний кулеметний та гарматний огонь. Решту доконала атака республіканців".

Бронепотяг Семена Лощенка проривається в Крим.
Бронепотяг Семена Лощенка проривається в Крим
Малюнок Юрія Журавля

У серпні 1918 року 2-й Запорізький полк під командуванням Петра Болбочана переведено на демаркаційну лінію - обороняти кордон із Росією. Батарею Семена Лощенка приділено до цього полку. Околиці північної Чернігівщини від Новозибкова до Новгород-Сіверська – на три місяці стали його другим домом.

Під час повстання Директорії 16 листопада 1918 року у Харкові (в один день із виступом Січових Стрільців у Білій церкві), батарея Семена Лощенка вкопалась в самому центрі міста – на Павлівському майдані. Тут таки у грудні 1918 року, в головному місті Слобожанщини, формувалась 2-га Запорізька дивізія, яка включала також і новостворювану артбригаду на чолі із 24-річним Семеном Лощенком.

Харків, Павлівський майдан, злам 1920-30-х років. Саме тут Семен Лощенко вкопав свою батарею 3-дюймових гармат у 1918 р.
Харків, Павлівський майдан, злам 1920-30-х років. Саме тут Семен Лощенко вкопав свою батарею 3-дюймових гармат у 1918 р.

Як відомо, Петро Болбочан та його бойова група долучились до повстання проти гетьмана. Долучились на умовах, які Директорія порушила.

Арешт владою УНР командуючого Лівобережним фронтом Петра Болбочана із політичних мотивів був тяжким ударом для більшості запорожців. Полки перетворювались на курені. Артбригада Семена Лощенка весною 1919 року скоротилась до "Запоріжського польового гарматного куреня" на 19 гармат.

Так виглядали артбатареї Армії УНР
Так виглядали артбатареї Армії УНР
Архів ОУН

Однак, після об'єднання Армії УНР і УГА влітку того ж року, запорозькі курені знову стали полками, а Семен Лощенко повторно розгорнув артбригаду. Тепер вона діяла в складі 7-ї запорозької дивізії. Бригада під його командуванням брала участь у поході на Київ у серпні 1919 року.


Лицар Залізного Хреста

Семен Лощенко був серед тих, хто 6 грудня 1920 року не пішов у польський полон, а вирушив у Перший Зимовий похід. Він був серед тих, хто в січні 1920 року створював 2-й Кінно-запорозький полк:

"Першим командиром цього нового кінного полку було призначено полк. (sic!) Лощенка, що користувався у Запорожців доброю славою, як старшина й гарматник".

Уже в березні того ж року він діяв як бойова частина.

Прапор-штандарт 2-го Уманського полку кінних запоріжців Окремої кінної дивізії Армії УНР з 1920 р. Чорне полотнище, розміром 62х77 см, із жовтими зображеннями. Прапор відшукав у Канаді Андрій Гречило
 
Прапор-штандарт 2-го Уманського полку кінних запоріжців Окремої кінної дивізії Армії УНР з 1920 р. Чорне полотнище, розміром 62х77 см, із жовтими зображеннями. Прапор відшукав у Канаді Андрій Гречило

У звільненому від більшовиків 15 квітня 1920 року м. Вознесенськ (тепер Миколаївської області) було взято багато трофеїв, так необхідних для Армії УНР. Серед здобутого майна були і гармати. Семен Лощенко почав формувати нову батарею. В гарматних возах до кожної гармати було по 300 снарядів. Уся це батарея "незрівнянного гарматника" Семена Лощенка успішно діяла до завершення походу.

В кінці квітня 1920 року рейдуюча Армія УНР наблизилась до більшовицько-польського фронту. Штаб армії вирядив на зв'язок до поляків сотника Лощенка. Однак це відрядження виявилось передчасним. Виїхати з місією до поляків не вдалось. Він сидів у штабі й "песимістично дивився на майбутнє".

Наказ від 04 квітня 1920 рокупро призначення Семена Лощенка начальником розвідувального відділу Запорізької збірної дивізії (із 9 березня 1920 р.)
Наказ від 4 квітня 1920 рокупро призначення Семена Лощенка начальником розвідувального відділу Запорізької збірної дивізії (із 9 березня 1920 р.)
ЦДАВО

З початку червня 1920 року Семен Лощенко створив 1-й Запорізький легкий гарматний курінь, який за браком спорядження, включав лиш одну батарею (без запасу снарядів). "Все, починаючи з упряжі і сідел, було зроблено з підручних матеріалів власними руками старшин і козаків – писав Михайло Омелянович-Павленковсе дуже кустарно, проте міцно".

До кінця року поєднував обов'язки командира куріня й батареї і отримав ступінь підполковника.


Вимушена еміграція – Польща і Чехословаччина

У листопаді 1920 року Семен Лощенко інтернований поляками. Спершу запорожців утримували у неподалік Тернополя, а 23 листопада 1923 року під конвоєм "союзників" відправлено до табору Пікуличі під Перемишлем. Далі у табір біля Вадовиць, збудований ще австрійцями для полонених у першу світову війну. Про перебувавння Семена Лощенка в цьому таборі залишив спогад Никифор Авраменко:

"Од нічого робить, по всіх таборах назначено комісії до справдження рангів та орденів. Попав і я до неї. Головою був полковник Крат… з кінної дивізії – сотник Томашевський, од гарматників – Лощенко. Були випадки самозванства, подавання високих одзначень, яких не діставали, вищого рангу. Комісія мала орденські статути, її члени воювали на різних фронтах. Випадки траплялись трагічні і комічні..".

Вадовиці, грудень 1920 р.
Вадовиці, грудень 1920 р.
Львівська національна наукова бібліотека ім. В.Стефаника

Із 20 квітня до 26 червня 1920 року, як і в 1919 році, Семен Лощенко знову стає командиром 1-ї Запорізької гарматної бригади, куди входив його курінь. Це був час Варшавської угоди, союзу Петлюри-Пілсудського.



У таборі панували страшні гігієнічні умови. Військо не воювало, загострювались політичні суперечки. Запорожці, як "болбочанівці", були на окремому рахунку. Дійшло до того, що Головний отаман, оточений польським батальйоном, кричав до зігнаних поляками босих козаків:

"Козаки, вас бунтують генерал [Гаврило] Базильський, полковник [Іван] Дубовий, Лощенко, [Ігор] Троцький і інші старшини. Козаки, не слухайте своїх старшин, бо вони реакціонери, вони хотять повернути гетьмана!".

А 7 липня 1921 р., за пропозицією генерала Андрія Вовка і за наказом військового міністра Уряду УНР Марка Безручка, генералів Гаврила Базильського і Миколу Яшниченка, полковника Ігоря Троцького та підполковника Семена Лощенка переведено з Вадовиць до табору Петриків. З метою "уникнення тертя на тлі персональних стосунків поміж інтернованими".

Реєстраційна картка Семена Лощенка, 1921 рік
Реєстраційна картка Семена Лощенка, 1921 рік
ЦДАВО

Більшість ветеранів-запорожців масово емігрувала з таборів інтегрованих до Франції, де влаштовувались працювати на підприємствах важкої промисловості. Семен Лощенко обрав інший шлях – у вересні 1921 року приїхав у Чехо-Словачичину, щоб здобути інженерну освіту. Однак і у Празі, менш як через місяць, його продовжували травити: "Не хочем, щоб тут монархіст полковник Лощенко зі своїми прибічниками між нами був".

Прагою розпускались принизливі чутки: "…наприклад, "полковник" підпоручник Лощенко, поруч. Смольницький придбали за державну нафту камениці в Галичині і т.д.".

Камяниці – це вілли… Саме така скарга прийшла під новий 1922 рік в Український громадянський комітет столиці Чехії. У 1922 році Семен Лощенко оселяється в Братиславі і стає членом української громади міста.

Перебуваючи в Чехословаччині стає співзасновником місцевого "Товариства запорожців". Одноймену організацію створили і запорожці у Франції.

 Довідка Чесько-українського комітету допомоги українським студентам, видана на підтримку студента С.Лощенка. Прага, 1 жовтня 1924 р.
Довідка Чесько-українського комітету допомоги українським студентам, видана на підтримку студента Семена Лощенка. Прага, 1 жовтня 1924 року
ЦДАВО

У 1924 році здобуває вищу освіту в якості студента Чеського технічного університету в Празі. Але продовжує мешкати в Братиславі. Тут, у 1929 році йому довелось поставити на місце, розбивши бороду, одного українського старшину, який у "дуже нетверезому стані" справляв фізіологічні потреби в самому центрі міста на вулиці Штефанікова.


Переселення в Німеччину, гетьманський рух і зв'язки із бандерівцями

У 1930-х роках Семен Лощенко переселяється до столиці Німеччини. Стає активним гетьманцем. У квітні 1933 року на студентському святі "Крути" в Берліні з нагоди 15-ліття бою "прочитав свої короткі спомини, в яких подав докладний опис тодішніх відносин на Україні та представив бій під Крутами".

Із наближенням Другої світової війни Семен Лощенко відійшов від активної політичної праці. В цей час у нього народжується три донечки. Спеціально переглянув усі доступні видання гетьманського руху – він там не згадується. Максимум, то брав участь в урочистому прийнятті у Павла Скоропадького 29 квітня 1938 року. Згідно з адресною книгою Берліна 1939 року дипломований інженер Семен Лощенко жив на Mittenwalder Str., 47. Будинок зберігся, майже в центрі міста.

Сучасний вигляд будинку у якому мешкав Семен Лощенко в Берліні
Сучасний вигляд будинку у якому мешкав Семен Лощенко в Берліні

Напередодні і в часи війни гетьманці й націоналісти (ОУН) жорстко конфліктували між собою. Аналогічне протистояння тривало і з середовищем УНР. Семен Лощенко був понад цим. Після війни бандерівці з повагою ставились до легендарного ветерана визвольних змагань і саме у їхньому офіціозі, зрештою, опубліковано його некролог.

Чекісти, традиційно, дуже хотіли "примазати" гетьманців до злочинів нацистів. У радянському пасквілі "В лабіринтах абверу" (Київ, 1974) написали от таке:

"За завданням генштабу вермахту та японського військового атташе в Берліні гетьман… добирає також найбільш відчайдушних і лютих своїх башибузуків для формування диверсійних загонів, які мають діяти на території СРСР. З цією ж метою на Балкани відряджено генерала Лощенка".



Звісно ж, на Балкани Семен Лощенко не їздив.

Після війни Семен Лощенко спершу проживав у Бамбергу, коло Мюнхена, де діти закінчили гімназію. Усі його діти – три дочки – виростали в Пласті. Пишались, що їх батько "гетьманець" (інші діти не розбирались у політиці і по-доброму заздрили). Майбутній зять Степана Бандери, спершу більше цікавився дочкою Лощенка – Ольгою (Наталка Бандера потім згадувала це своєму чоловіку).

Коли у 1952 році померла дружина Павла Скоропадського, старі гетьманці з'їхались до Оберсдорфу. На цвинтарі зустріли Семена Лощенка, який замовляв вінок від Запорожців. Був у почесній варті на похоронах, ніс труну. Після Служби Божої почались жалібні моменти. "Полковник Лощенко, мов дитина плаче, не витримало його серце цього великого вояка з під Крут, Зимового походу".

 

Студентки із Лювену, 1958 рік. Ляриса Качмар, Оля Кравців, медик Оля Лощенко, психолог Іра Лощенко та медик, а відтак хімік Галя Лощенко.
Студентки із Лювена, 1958 рік. Ляриса Качмар, Оля Кравців, медик Оля Лощенко, психолог Іра Лощенко та медик, а відтак хімік Галя Лощенко

Із 1960-х Семен оселився із дружиною Ольгою у Нюрберзі. Помер 16 вересня 1980 року на 88 році, після довгої хвороби. У некролозі бандерівці написали, що був полковником. Поховали його через три дні на цвинтарі в Петерсаурах (Petersaurach), біля Нюрнберга. Могила збережена, у 2018 році в ній допоховано дружину.

У Семена Лощенка було 6 онуків. Дочка Ольга заміж не вийшла, вже померла. Галина живе в Канаді, а Ірена – в Бельгії. У США мешкала його рідна сестра  – Ніна Лощенко-Вонсович (1901-1997), яка дочекалась незалежності України.


Замість епілога

"Гармата Лощенка працювала інтенсивно й підносила дух завзятості в рядах козаків. Хвилинами сум огортав козаків, коли раптом вона затихла, здавалося, що замовкла назавжди. Але це було приготування до того, щоби з новою силою розпочати ще більший вогонь". Здається, цей вогонь нині таки горить.

***
За допомогу у підготовці публікації висловлюю подяку працівникам ЦДАВО, Віктору Моренцю, Марті М'ялковській, Павлу Кулінцю та Андрію Гречилу. Було б добре, щоб родина Лощенка поділилась з істориками додатковими матеріалами та світлинами.

Сподіваюсь, що поруч із бригадами імені Олексія Алмазова та Романа Дашкевича, в ЗСУ колись буде й бригада імені крутянця Семена Лощенка. Бригада, яка підніме синьо-жовтий прапор у його рідному селі та встановить поблизу щоглу з українським стягом над Могилою Мечетною – найвищою точкою Донбасу.

Натан Вершубський: адвокат Віктор Медведчук підставив мене у 1985-му

Інтерв‎'‎ю з Натаном (Носоном) Вершубським, одним з останніх в'язнів совісті в СРСР, якого засудили за «крадіжку» книг з синагоги на Подолі

Історія між травами забуття: могила богданівців на Замковій

Могила на Замковій урочисто розпочала довгий шерег могил Української революції (могили «крутян», могила козаків, розстріляних чекістами під Базаром, відомі і невідомі могили повстанців). Проте тоді всім, як і на Майдані у січні-лютому 2014-го, хотілося вірити, що ті перші жертви будуть і останніми. Тому і прийшов на цей похорон увесь український Київ…

Світлана Алексієвич: "Народ не рефлексує - ані про війну, ані про ҐУЛАҐ"

Розмова про "бандерівське" молоко, її земляків, "червону людину" і... Путіна. "Відчуття трагічні: щось насувається, і протистояти ми не в змозі".

Роми. Ті, що пройшли крізь Голокост

В ніч з 2 на 3 серпня 1944 року в таборі смерті Аушвіц-Біркенау нацисти за кілька годин знищили в газових камерах 3,5 тисячі ув’язнених ромів. Тільки у цьому таборі за роки війни було знищено більш 20 тисяч ромів з 14 країн Європи. Рішенням конференції найбільших ромських організацій світу цей день оголошено Міжнародним днем пам’яті жертв геноциду ромів. В Україні цю дату офіційно встановлено постановою Верховної Ради в 2004 році.