Іван Богдан: «При німцях батько працював бургомістром 11 сіл»

92-річний олімпійський чемпіон Риму-1960 з греко-римської боротьби Іван Богдан у розмові з Максимом Розенко розповів, чому його батько працював бургомістром 11 сіл у Другій Світовій війні, як німецький комендант рятував місцеву молодь від вивезення до Німеччини і яким чином жорна сталінських репресій минули батька після того, як в їх село Дмитро-Білівка повернулася радянська влада

З голови колгоспу – в бургомістри

Коли тільки почалася війна, була тверда впевненість, що радянська армія швидко розіб'є німців, - не приховував Іван Гаврилович. - Були переконані, що до нашого села війна не дійде. Але вже за два місяці німці пройшли далі на схід від Дмитро-Білівки (село, де народився олімпійський чемпіон знаходиться в Миколаївської області – прим. М.Р.).

Нам пощастило: жили в глушині, якщо дощ пройде, ніхто до нас не добереться - ні танки, ні машини. У підсумку за всі три роки окупації німців практично не бачили. Був тільки комендант, який оселився в школі.

І нам з ним відверто пощастило. Ми його між собою називали Петрашко – його Петером звали. Забезпечував німецькі окупаційні частини продуктами. А також дивився за тим, щоб селяни вчасно посіяли і зібрали урожай.

Богдан заперечує, що німці забирали у селян більшу частину врожаю

Люди брали собі стільки зерна, скільки хотіли, - стверджує олімпійські чемпіон, - Моя рідна тітка була жадібною, з урожаю 1941 року навантажила пшеницею цілу кімнату до стелі. Так навесні під вантажем зерна одна стіна хати не витримала - в ній з'явилися тріщини, з яких почала висипатися пшениця.

Думаю, німці навіть уявити собі не могли, наскільки родюча українська земля. А в 1941 році взагалі був божевільний урожай. Колгоспи у нас не розігнали - просто перейменували в громадські господарства. Бригади розбили по "десятихаткам" - з тим, щоб у кожної групи була однакова кількість коней і сільгосп-інвентарю.

Зараз в Дмитро-Білівці живе трохи більше 300 осіб. У 1941 році жило вдвічі більше.

Було 142 двори в середньому по 5 чоловік, - згадує Іван Гаврилович. - У нас і на війну тоді не встигли мужиків забрати. Викликали і повезли на схід. Але німці до Дніпра вийшли раніше, ніж наші мобілізовані. В результаті селяни незабаром повернулися назад додому.

Іван Богдан
Іван Богдан

Німці їх в полон не брали - народ ні озброїти, ні одягати у військову форму не встигли. Прожили мужики в селі весь час окупації. У тому числі і мій батько, Гаврило Богдан, який став бургомістром 11 сіл. Вибрали його на цю посаду восени 1941 року самі селяни. До війни батя працював головою колгоспу, його знали і поважали.

Хоча батько був неписьменним: "Богдан" ще міг написати, а ось "Гаврило" - ні. Пам'ятаю, коли ставив підпис, аж язик висував - так старався. Але голова в нього працювала чудово.

Богдан не вважає, що батько прислуговував німцям

Не німцям, а односельцям, - категорично відповідає олімпійський чемпіон. - Членом партії батько не був - зате був розумною людиною. І коли прийшли німці, зайняв правильну позицію.

У нас ніхто німцям не служив. Було п'ятеро поліцаїв - наші хлопці з села. Ходили з карабінами, нікого з односельчан не чіпали. Навпаки, допомагали чим могли. Знали вони і про те, що в селі нелегально живуть наші колишні військовополонені. Але їх теж не чіпали.

У підвідомчі батькові 11 сіл регулярно приходили рознарядки на відправку хлопців і дівчат до Німеччини. Але жодної людини в Німеччину батько так і не відправив. Причому допомагав йому в цьому ... наш комендант. Він викликав батька, повідомляв, що прийшла рознарядка - потрібно відправити з села п'ять чоловік. Мовляв, підбирай кращих - начальство буде перевіряти.

Відвозили хлопців в район. Потім комендант уточнював час відправлення ешелону в Німеччину і сповіщав про це батька. Батя брав дві каністри самогону, пару пудів сала і відвозив коменданту.

Той підходив до начальника конвою, віддавав йому ці гостинці і забирав наших хлопців та дівчат. Після говорив їм, мовляв, місяць вдома сидите, не висовуйте носа, а потім вже можете виходити на вулицю, говорите, що працювали на німців, рили окопи.

"Батько ще збирав від жителів теплі речі - нібито для німців. Але насправді для партизан - в наших краях діяв партизанський загін. Переправляв туди і продукти".

Іван Богдан
Іван Богдан

Кого цурався комендант

Навіть через без малого 80 років Івану Гавриловичу важко пояснити поведінку німця-коменданта.

Ходив він в німецькій формі, але, кажучи по-спортивному, грав на нашому боці, - згадує олімпійський чемпіон. - Страшно любив наші народні пісні. Цю любов йому прищепили наші військовополонені в Першу світову - він з ними спілкувався підлітком. До війни ми працювали всі суботи і дуже часто неділі.

Але комендант розпорядився, щоб в суботу працювали тільки до другої години дня. І роздавав подарунки селянам - горілку. Його родич працював комендантом Кіровоградського пивзаводу, він йому "казенку" і передавав. Пам'ятаю, що святкували з ним закінчення збирання врожаю, справляли весілля.

Молодь йшла до коменданта, і він давав вказівку: як весільний подарунок видати сторонам і нареченого, і нареченої по 10 тон цукрових буряків - на самогон і компот. Його запрошували на весілля, він все вимагав, щоб співали його улюблені народні пісні. Інший раз вип'є і навіть сльозу пустить.

Взагалі на наших мужиків був дуже схожий. Випивати ніколи не відмовлявся. П'яного його на тачці відвезуть в комендатуру - проспиться, знову приходить посидіти. У нього ніякої охорони не було - сам по селу ходив, ні у кого і в думках не було зробити йому щось погане".

Парадокс, але німецький комендант ... цурався співвітчизників

Іноді до коменданта з району навідувалися німці - в чорній формі, можливо, есесівці, - згадував Богдан. - Так він намагався уникнути зустрічей з ними! Будівля школи стояла далеко від в'їзду в село, і коменданта завжди встигали повідомити про приїзд його співвітчизників. Він відразу всіх попередив: якщо німці приїжджають, говорити, що його немає на місці. І як тільки непрохані гості з'являлися, він через задні двері виходив на сусідню вулицю і там розчинявся.

За словами Івана Гавриловича, після приходу Червоної армії жорна репресій пройшли повз батька і лише торкнулися односельчан, які працювали поліцаями.

З поліцаїв, здається, нікого не розстріляли. - зазначає Богдан. - Когось відправили відбудовувати зруйнований Донбас, комусь дали 10 років таборів. Цікаво, що через роки дехто із цих хлопців повернувся додому з купою грошей. Швидко побудували гарні будинки і без проблем зажили, як раніше.

 
Іван Богдан

А батькові пощастило. У нього друг дитинства - Федот Совгиря - в НКВС працював. До війни керував Чернігівським відділенням, а після нападу німців очолив диверсійну групу. З цією групою пройшов Білорусь і Західну Україну. Дійшов до нашого села. І хоча у нього там жили три сестри, відразу пішов не до них, а до батька.

Пам'ятаю, як вони при зустрічі обнялися, розцілувалися. Федот жив у нас більше місяця. Якось до нас в хату залетіли поліцаї на чолі з німцем. Я з племінником Совгирі грав в карти, батько з Федотом сиділи за столом. Був вражений самовладанням тата - він навіть бровою не повів. Налив поліцаям горілки, вони випили, закусили і відразу поїхали.

Але через кілька днів в селі пішли розмови, що повернувся Совгиря. І незабаром Федот покинув село. Як тільки Дмитро-Білівку звільнили, від Совгирі в районний НКВС прийшов лист на захист батька. Мовляв, Гаврило Богдан на посаді бургомістра діяв тільки в інтересах радянської влади. Батько сам пішов до райвідділу НКВС.

Там йому сказали, що багато про нього чули, знають, чим він займався під час окупації. Мовляв, якщо і знадобишся, то тільки як свідок. Незабаром тата на рік мобілізували на відновлення Донбасу. У село повернувся наприкінці війни. Як тільки повернувся, його відразу на зборах вибрали головою колгоспу. Але в районі сказали, що ця кандидатура не пройде.

Івану Гавриловича прийшла повістка в армію взимку 1945 року.

Іван Богдан
Іван Богдан

На фронт встигли відправити хлопців 1927 року народження, - згадує олімпійський чемпіон. - Наш 1928-й рік забрали взимку. Пройшли "учебку", і в травні 1945 року повинні були їхати на фронт. Але війна закінчилася, і нас відправили додому. Мене в армію призвали в 1948 року. І вже там в 20 років я познайомився з греко-римською боротьбою.

Особиста справа:

Іван Богдан. Народився 29 лютого 1928 року в селі Дмитро-Білівка Миколаївській області. Заслужений майстер спорту з греко-римської боротьби. Олімпійський чемпіон Рима-1960 важкій вазі. Дворазовий чемпіон світу (1958, 1961). Триразовий чемпіон СРСР (1958, 1959, 1961).

З 2010 року Миколаєві проводиться турнір на призи олімпійського чемпіона Івана Богдана.

Осмислений рух до голодовбивства. Як Сталін йшов до «великого переламу»

Останнім часом посилюються спроби влади РФ виправдати Сталіна щодо Великого голоду на досить своєрідному ґрунті – мовляв, оступився, наробив дурниць через недосвідченість.

Севастополь – місто української слави. Про українців у Кримській війні

Росія у цій війні воювала переважно українськими руками – до 50% війська Імперії складали солдати, матроси і офіцери українського походження, причому матроси-українці складали близько 70% Чорноморського флоту.

Чи можна принизити Генія?

Наші предки жили у світі, відмінному від нашого. У світі, де Добро і Зло, Герой і Лиходій були чітко розділені і знаходились у постійному непримиренному антагонізмі. Релігійна свідомість вимагала устремління до святості, і навіть її антипод – комуністичний атеїзм у ХХ-му столітті змушений був на місце Святого письма встановити "Моральний кодекс будівника комунізму", який формально мало чим відрізнявся від загальноприйнятих моральних норм і так само вимагав від людини чітко визначеної громадянської позиції, моральної чистоти і принциповості.

ОУН і Тайвань проти комуністів та Пекіна

Наприкінці 1956 року з Великої Британії відбув корабель у Південно-Східну Азію, на борту якого перебували Юліан Заблоцький (керівник дипломатичної місії) та Володимир Косик (заступник керівника). До Тайбею, столиці острова, вони прибули 25 лютого 1957 року