Українська мова - не "найдавніша" і не "наймилозвучніша"

До ознак здорового патріотизму та й просто тверезого суспільства належить здатність спокійно і тверезо сприймати свою мову і культуру такими, як вони є. Вивчаючи, намагатись дізнатися більше, а не вигадати краще. Приймати реальний світ, у якому нам доводиться жити, і працювати з ним - а не шукати ілюзорну додану вартість для самозаспокоєння

В день української писемности і мови хочу нагадати:


Українській живій мові як ми її знаємо не 3-4 тисячі років, а 3-4 століття. Тобто вона ровесниця англійської літературної мови - і це не дивно, бо більшість европейських мов так чи так сформувалися в ранньомодерну добу, між бароком і романтизмом.

Українській передувала давньоукраїнська і різні книжні стандарти, тому реальна історія нашої мови - приблизно 1000 років. До того була гіпотетична праслов'янська, від якої походять абсолютно всі слов'янські мови.
Українська мова ніколи не займала жодного місця на конкурсі мов, бо такого конкурсу ніколи не було.

 
Остромирове Євангеліє

Але ще в XIX столітті українське повноголосся порівнювали з італійським, міркуючи про "придатність" мови для класичної музики. Не тому що це об'єктивно так, а тому що в часи колоніалізму культури взагалі було прийнято ділити на "прийнятні" для мистецтва і "неприйнятні". Росія досі не пережила колоніальний етап, але це не означає, що ми й досі повинні виправдовувати свою мову перед нею.


В українській мові є лайка, зокрема непристойна, так само, як у всіх мовах, які її оточують. Ми в цьому сенсі не гірші і не кращі, а просто такі самі, як і всі. Від століть російської окупації нам дісталось багато паскудних практик, а в мові сформувався прошарок зросійщеної лексики, але лайка - не звідти. Не варто добровільно віддавати своє структурі, яка й так чимало в нас позабирала.

Пам'ятка XII століття з лайкою
Пам'ятка XII століття з лайкою


Сакральні значення окремих літер української абетки були поетичними вправами барокових авторів, а не кодованими знаннями про всесвіт, які передавалися крізь покоління. Українська абетка - фонетична, завжди такою була і виникла на перетині грецької та гебрейської абеток. Як і в усіх фонетичних систем, її генеалогія простежується до фінікійського письма, проте це не означає, що греки, гебреї чи фінікійці походять від українців. Або навпаки.


Українська мова - не найдавніша, не об'єктивно наймилозвучніша, не складається з таємних і сакральних знань і не потребує жодної з цих характеристик. Вона просто є, не краща і не гірша за всі навколишні, бо є люди, котрі нею говорять, котрим не байдуже, в якому мовному середовищі жити, в котрих нейронні зв'язки, врешті-решт, з дитинства формувалися саме для оперування структурами української мови. 


І я переконаний, що до ознак здорового патріотизму та й просто тверезого суспільства належить здатність спокійно і тверезо сприймати свою мову і культуру такими, як вони є. Вивчаючи, намагатись дізнатися більше, а не вигадати краще. Приймати реальний світ, у якому нам доводиться жити, і працювати з ним - а не шукати ілюзорну додану вартість для самозаспокоєння.



Андрій Іванець: Володимир Куткін: 100 років від народження художника, який свідчив про Голодомор і ГУЛАГ

Володимир Куткін належав до тієї нечисленної когорти митців у СРСР, які в умовах комуністичної цензури й політики "вимушеної амнезії" першими наважилися візуалізувати злочини комуністичного режиму – Голодомор 1932–1933 років та сталінські репресії. У фондах Національного музею Голодомору-геноциду зберігається унікальна колекція з понад ста його робіт, що стали вагомими мистецькими свідченнями про геноцид українського народу.

Мирослав Маринович: Камікадзе. 50 років Української Гельсінської групи

Ідея Гельсінської групи геніальна у своїй простоті. Брежнєв підписував Прикінцевий акт спокійно, бо був цілковито переконаний, що попередніми арештами країну повністю "зачищено" від потенційних бунтарів. Проте одразу знайшлися відчайдухи, які вирішили піймати кремлівського шулера за руку: "Підписав зобов'язання? То чому не виконуєш?!" Так з'явилася Московська Гельсінська група. Петро Григоренко пророчо відчув, що її однієї замало, і запропонував Миколі Руденку створити подібну групу в Україні.

Олексій Мустафін: Розірвати ведмедя. Перемога над "білою гвардією", що дала шанс незалежній Латвії… і Веймарській республіці

11 листопада у Латвії відзначають День Лачплесіса. Лачплесіс, чиє ім'я можна перекласти як "той, що розриває ведмедя", – це герой національного епосу, створеного ще наприкінці XIX сторіччя Андрейсом Пумпурсом. Але 11 листопада – це не свято поезії. В цей день вшановують пам'ять тих, хто віддав своє життя за свободу батьківщини.

Тарас Гребеняк : Вибіркова історична пам’ять: чому польський Інститут національної пам’яті мовчить про українських жертв у Ласкові?

Історична справедливість не може бути вибірковою. Пам’ять про жертв минулого не повинна залежати від їхньої національності. Однак висвітлення результатів пошукових та ексгумаційних робіт в Україні та Польщі демонструє тривожну асиметрію у ставленні державних інституцій до трагічних сторінок спільної історії.