Українська мова - не "найдавніша" і не "наймилозвучніша"

До ознак здорового патріотизму та й просто тверезого суспільства належить здатність спокійно і тверезо сприймати свою мову і культуру такими, як вони є. Вивчаючи, намагатись дізнатися більше, а не вигадати краще. Приймати реальний світ, у якому нам доводиться жити, і працювати з ним - а не шукати ілюзорну додану вартість для самозаспокоєння

В день української писемности і мови хочу нагадати:


Українській живій мові як ми її знаємо не 3-4 тисячі років, а 3-4 століття. Тобто вона ровесниця англійської літературної мови - і це не дивно, бо більшість европейських мов так чи так сформувалися в ранньомодерну добу, між бароком і романтизмом.

Українській передувала давньоукраїнська і різні книжні стандарти, тому реальна історія нашої мови - приблизно 1000 років. До того була гіпотетична праслов'янська, від якої походять абсолютно всі слов'янські мови.
Українська мова ніколи не займала жодного місця на конкурсі мов, бо такого конкурсу ніколи не було.

 
Остромирове Євангеліє

Але ще в XIX столітті українське повноголосся порівнювали з італійським, міркуючи про "придатність" мови для класичної музики. Не тому що це об'єктивно так, а тому що в часи колоніалізму культури взагалі було прийнято ділити на "прийнятні" для мистецтва і "неприйнятні". Росія досі не пережила колоніальний етап, але це не означає, що ми й досі повинні виправдовувати свою мову перед нею.


В українській мові є лайка, зокрема непристойна, так само, як у всіх мовах, які її оточують. Ми в цьому сенсі не гірші і не кращі, а просто такі самі, як і всі. Від століть російської окупації нам дісталось багато паскудних практик, а в мові сформувався прошарок зросійщеної лексики, але лайка - не звідти. Не варто добровільно віддавати своє структурі, яка й так чимало в нас позабирала.

Пам'ятка XII століття з лайкою
Пам'ятка XII століття з лайкою


Сакральні значення окремих літер української абетки були поетичними вправами барокових авторів, а не кодованими знаннями про всесвіт, які передавалися крізь покоління. Українська абетка - фонетична, завжди такою була і виникла на перетині грецької та гебрейської абеток. Як і в усіх фонетичних систем, її генеалогія простежується до фінікійського письма, проте це не означає, що греки, гебреї чи фінікійці походять від українців. Або навпаки.


Українська мова - не найдавніша, не об'єктивно наймилозвучніша, не складається з таємних і сакральних знань і не потребує жодної з цих характеристик. Вона просто є, не краща і не гірша за всі навколишні, бо є люди, котрі нею говорять, котрим не байдуже, в якому мовному середовищі жити, в котрих нейронні зв'язки, врешті-решт, з дитинства формувалися саме для оперування структурами української мови. 


І я переконаний, що до ознак здорового патріотизму та й просто тверезого суспільства належить здатність спокійно і тверезо сприймати свою мову і культуру такими, як вони є. Вивчаючи, намагатись дізнатися більше, а не вигадати краще. Приймати реальний світ, у якому нам доводиться жити, і працювати з ним - а не шукати ілюзорну додану вартість для самозаспокоєння.



Сяргей Навумчик: Книги з історії Білорусі

Режим Лукашенка викинув з підручників історії все, що не вихваляє комунізм, Сталіна, СРСР, Лукашенка та "русский мир". Але є книги, які можуть дати цілком об’єктивне уявлення про події давньої та новітньої історії Білорусі

Антін Боровко: Фурцева злякалась "Диявола"

Уряд СРСР забороняв нерадянському режисерові… показувати його ж власний фільм у себе ж на Батьківщині. Звучить як нонсенс, однак такий випадок і справді був – радянська цензура відправила на полицю фільм польського режисера Анджея Жулавського на цілих 16 років!

Ігор Пошивайло: Музей Майдану: омріюючи майбутнє. Яка стратегія на 5 років

Маємо констатувати, що в Україні сьогодні пам’ять про Майдани притлумлюється, розвіюється під тиском розчарувань, «вигорання», нових викликів, політичних маніпуляцій. Соціологічні дослідження свідчать, що українці схильні забувати свою «гарячу історію». Особливу роль у збереженні та презентації травматичного минулого, реалізації державної політики пам’яті, а також формуванні відповідальної культури пам’яті відіграють музеї та меморіальні комплекси.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: полярне вбрання

Недоліки нашого одягу – річ суто технічна, і обговорюємо ми її надто часто, щоб зараз детально розписувати; але за результатами цього нового дослідження наших арктичних попередників можу з задоволенням зазначити, що стає дедалі очевиднішим, що наше вбрання – найкраще з усіх, що будь-коли створювали для такої мети. Єдиний виняток – можливо, для весняних мандрів краще годилися б шкури, але ця альтернатива нам не доступна. Попри це, ми постійно вносимо дрібні вдосконалення