Валентина Радзимовська. Українська науковиця поміж революціями і війнами

У ніч з 5 на 6 січня 1919 року в київській квартирі в будинку 30 по теперішній вулиці Олеся Гончара зібрались троє чоловіків: один військовий і двоє цивільних. Зібралися таємно, бо ціль була висока - Україну рятувати. Метод для тих часів пропонувався звичайний - військовий переворот... Хто ж забезпечив змовникам прихисток? Донцов пише: "сиділи у Р-х, у кабінеті хазяйки при чорній каві". Під цим шифром приховано ім'я приват-доцентки кафедри фізіологічної хімії Київського університету Валентини Радзимовської

11 лютого за поданням ЮНЕСКО в світі відзначають Всесвітній день жінок та дівчат у науці. Навіщо відзначати такий день? Справа в тому, що в суспільстві досі панують стереотипи, що наукові дослідження є "чоловічою справою".

Жінок давно вже допустили до вищої освіти (ну, як давно – на території України це сталося трохи більше 100 років тому), вони працюють у лабораторіях та наукових інститутах, проте "скляна стеля" для кар'єрного зростання, справедливої оцінки наукових здобутків, навіть для розміру робочого місця продовжує існувати в світі. Усе ще сумніваєтеся в доцільності такого дня?

То спробуйте згадати когось з українських дослідниць минулого. На відміну від наших сучасниць, які стають усе більше видимими для суспільства, науковиці попередніх історичних періодів залишаються майже невідомими. Особливо прикро, коли в історичному дискурсі нема дослідниць, які були причетні до важливих подій історії XX століття.

У ніч з 5 на 6 січня 1919 року в київській квартирі в будинку 30 по теперішній вулиці Олеся Гончара (а тоді Столипінській) зібрались троє чоловіків: один військовий і двоє цивільних. Зібралися таємно, бо ціль була висока - Україну рятувати. Метод для тих часів пропонувався звичайний - військовий переворот.

 
Фото будинка, де мешкала Радзимовська у 1916-1943 роках 
автор фото Alexostrov, ліцензія CC BY-SA 3.0, через Вікісховище

Цивільні переконували військового стати диктатором. Цим військовим був полковник Євген Коновалець, майбутній Провідник ОУН, а його візаві - нещодавній голова Телеграфної агенції і майбутній теоретик інтегрального націоналізму Дмитро Донцов і полтавчанин Володимир Шемет.

Збиралися так втаємничено, що навіть запис про зустріч в особистому щоденнику Донцова був ретельно зашифрований: голова Директорії Володимир Винниченко був названий "Спірітус мовенс скрайнього (лівого) напрямку", а Симон Петлюра - "найбільш міродатна особа".

Хто ж забезпечив змовникам прихисток? Донцов пише: "сиділи у Р-х, у кабінеті хазяйки при чорній каві". Під цим шифром приховано ім'я приват-доцентки кафедри фізіологічної хімії Київського університету Валентини Радзимовської.

 
Валентина Радзимовська на хуторі Тарнавщина, 1905 рік

Постать Радзимовської надійно затерта радянською владою, і навіть ті наукові установи, де вона працювала, майже не зберегли пам'яті про її внесок. Лише за незалежної України поодинокі розвідки почали повертати її ім'я в контекст історії медицини та історії Київського університету.

Валентина народилася 1886 року в невеликому маєтку поблизу Лубнів на Полтавщині, у сім'ї українського шляхтича Василя Яновського. Матір'ю її була Любов Яновська - письменниця, громадська діячка, майбутня членкиня Центральної Ради. Уже навчаючись у Лубенській жіночій Олександрівській гімназії, Валентина (чи Віля, як її звали близькі) вступила до гуртка Революційної української партії.

Під час навчання на природничих курсах Лохвицької-Скалон у Петербурзі вона брала участь у петербурзькій Українській громаді разом з Дмитром Дорошенком, Валентином Садовським, Павлом Кратом та іншими.

Поки що не вдалося знайти документи, що б свідчили про політичну неблагонадійність Валентини Яновської в Російській імперії, але навчання в Петербурзі не склалося, імовірно, саме через цю "надмірну громадську діяльність. Додалася й особиста причина: палка й пристрасна Валентина завагітніла й мала терміново одружуватися зі своїм київським коханим – учителем історії Іваном Радзимовським.

Так Валентина опинилася в Києві, а потім і в обійсті свого свекра-священника Василя Радзимовського в селі Северинівка поблизу Таращі. Там вона народила близнюків - Євгена та Ольгу. Хресним батьком Ольги був Дмитро Донцов.

 
Валентина Радзимовська з чоловіком і дітьми, 1907 рік

Потроху відходячи від пологів, Валентина поверталася до навчання, поступила до Вищих жіночих курсів у Києві. У Київ також переїхала Любов Яновська - і почала гуртувати навколо себе український рух. Долучилася до української справи й донька: вступила до УСД-спілки, Просвіти. Після арешту Дмитра Донцова Радзимовська з чоловіком підтримували його, а після визволення - організували йому виїзд з імперії до Європи.

У 1913 році Валентина Радзимовська склала іспити на ступінь лікаря. Однією з перших жінок вона почала працювати асистенткою на медичному факультеті Київського університету. Вона була правою рукою Олексія Садовеня, декана факультету та завідувача кафедри фізіологічної хімії, як тоді називали біохімію.

Доводилося й заробляти приватною лікарською практикою. З початком Першої світової війни Радзимовська долучилася до праці у військових шпиталях. У 1916 році вона почала викладати й у Фребелівському вчительському інституті, де тоді працювала видатна педагогиня та феміністка Софія Русова.

Лишень почалася Українська революція, то Валентина кинулася у вир подій. Усі деталі довелося за радянських часів приховувати, але тодішні газети зберегли головне. У квітні 1917 вона ввійшла до ради Українського жіночого союзу. У липні балотувалася до Київської міської думи від блоку УРСДРП та УПСР. У вересні була обрана заступницею голови Київської української ради, а в березні 1918 – очолила її.

Паралельно брала участь в Першому з'їзді представників вищих шкіл України, хоча й як гостя. Коли ж стався "гетьманський переворот", Радзимовська його не сприйняла. Зустрівши Донцова, накинулася на нього: "Це Ви гетьмана робили?" Імовірно, на цьому вона й залишила відкриту участь у політиці. Проте вдома в неї продовжували збиратися опозиційні гетьману діячі УНР: Петлюра, Лоський, Садовий. Попри невдоволення діями Донцова, Радзимовська переховувала його від військ Директорії у квартирі своїх родичів Балінських у Колегії Павла Ґалаґана.

А в той січневий вечір 1919 року дозволила змовникам планувати переворот у себе вдома. Нема сумнівів, що вона усвідомлювала всі політичні наслідки цих перемовин. І в часи революції, і пізніше політичне чуття Радзимовську не підводило. За 10 років по тому вона вже була професоркою Київського інституту народної освіти, головою Науково-дослідної кафедри педології, заступницею голови Медичної секції ВУАН, викладачкою Медичного інституту.

І тут на перешкоді її науковій кар'єрі став арешт: слідчий ОДПУ шукав, як її прив'язати до справи "Спілки визволення України". Низка ув'язнених науковців дали покази проти Радзимовської. Зараз уже неможливо встановити, чи дійсно Сергій Єфремов кинув образливу репліку "дурна баба", а чи її вигадали "свідки" під натиском тиску репресивних органів. Часи були мізогинні.

Радзимовська всі 7 місяців арешту вела бій з репресивною системою. Кожні її покази – логічно структуроване доведення хибності звинувачень. Хочете пов'язати мене з "українським угрупованням" Медінституту? Так дивіться, мою кандидатуру на професора підтримували російськомовні Стражеско й Чаговець, а "українці" Ярослав і Удовенко були проти.

 
Картка на Радзимовську з картотеки "Особи, які визнані радянською владою неблагонадійними на території м.Києва та Київської області"
Державний архів Київської області

Гадаєте, я спілкувалася з арештованими діячами Медсекції? Та я туди навіть не ходила, а обирали мене за моєї відсутності. Шукаєте антирадянської агітації? Так я ж убила пів року на підготовку святкування 10-річчя більшовистського перевороту "жовтневої революції". І таке подібне.

Підсаджені доносчиці повідомляли, що в камері Радзимовська поводилася спокійно, давала співкамерницям поради, як спілкуватися на допиті, чого казати, а про що з мовчати. Коли ж слідчі виришили взяти дослідницю "ізмором" та ігнором, вона, за прикладом політичних в'язнів царату, оголосила голодування.

Вочевидь, така непоступливість сплутала карти режисерам справи, і вони вирішили не возитися з кмітливою професоркою. Радзимовську відпустили, і вже за кілька тижнів вона слухала доповіді на 4-му Всесоюзному з'їзді анатомів, зоологів і гістологів разом зі своїми учнями.

Валентині Радзимовській пощастило не попастися в тенета репресивних органів удруге, хоча в 1940-му її справу діставали з-під сукна. Але лишалися обмеження розвивати кар'єру далі: не обирали завідувачкою кафедр, не пускали на міжнародні конференції.

Їй вдалося незадовго до початку німецько-радянської війни стати за сумісництвом професоркою фізіології у Мелітопольському педінституті. Ані нагород, ані звань, ані відзнак їй радянська влада не дала.

З початком самої війни Радзимовська з дітьми опинилася в Харкові. Звідти повернулися до окупованого німцями Києва. 55-річна жінка енергійно взялася за громадську роботу при міській управі: клопотала за нужденних науковців, митців і членів їхніх сімей; організовувала наукові лабораторії у медичних закладах; сприяла відновленню медичної допомоги киянам.

Утім, уже скоро вона зрозуміла, що німецькій адміністрації розвиток української громади байдужий. З поразками німецької армії Радзимовські виїхали до Львова, де Валентина стала читати фізіологію для слухачів медичних курсів, створених на залишках Львівського медінституту. Тим часом фронт наближався, і довелося тікати далі: на Пряшівщину, до Братислави, Мюнхена.

У Мюнхені з закінченням війни у Європі був створений Університет Агенції з реабілітації та репатріації ООН, де працювали й навчалися переміщені особи, що їх називали "DP" чи "ді-пі" (від англ. displaced person). Тут Радзимовська очолила кафедру фізіології, а коли за рік цей заклад зачинився, то стала завідувати такою ж кафедрою в Українській господасько-технічній академії.

У Мюнхені вона написала підручник з фізіології тварин та керувала низкою дипломних робіт. Утім, життя в зруйнованій Німеччині було важким, то Радзимовські постійно прагнули виїхати далі, бажано до США. В очікуванні на дозвіл Валентину спіткав інсульт, який відібрав у неї здатність читати й розуміти текст. Останні роки життя вона провела в родині сина Євгена, професора Іллінойського університету.

 
Могила Валентини Радзимовської в Іллінойсі, США 

Який слід залишила Радзимовська у фізіології, біохімії та медицині? Її дослідження розвивалися по трьох основних напрямках: вплив кислотно-лужного балансу на функцію живих клітин, патологічна фізіологія туберкульозу та дитяча фізіологія.

Її докторська дисертація була присвячена виживанню клітин поза організмом за умов різної кількості кислоти в поживному середовищі. Без цих знань тепер не обходиться жодна клініка, де роблять штучне запліднення, чи лабораторії, які вивчають розвиток вірусів. А тоді, голодного 1921го, Радзимовська розробила спеціальний пристрій – електрод, яким вимірювала кислотність виділених з організму тварин клітин.

У тексті дисертації вона згадує, що поставила понад 50 серій дослідів, використавши загалом понад 1200 чашок із культивованими клітинами кролика! Чашок Петрі та Габричевського в лабораторії було недостатньо, тому Радзимовська відрізала денця звичайних скляних пляшок і шліфувала власноруч їхні краї.

За результатами цієї праці вийшла не лише дисертація, а й наукові статті в провідних міжнародних журналах – німецькому та британському. Далі вона застосовувала методи вимірювання кислотності для різних тканин при таких хворобах як туберкульоз, епілепсія, алергії, ендокринні захворювання.

 
Валентина Радзимовська, 1927 рік
Національний музей медицини України

Проблема сухот, себто туберкульозу, стояла надзвичайно гостро на початку XX століття. Достатньо згадати, що саме від цього захворювання померли Леся Українка, Шолом-Алейхем, В'ячеслав Липинський. Та й у нас час, попри ефективні антибіотики, туберкульоз лишається небезпечною інфекцією.

Дуже імовірно, що вже 1913 року, відвідуючи конференцію з терапії в Петербурзі, де головував знаменитий київський фтизіатр Феофіл Яновський, Валентина зайшла й на з'їзд із боротьби з сухотами. Надалі Яновський був опонентом дисертації Радзимовської, а його учні Вадим Іванов та Іван Базилевич працювали в її лабораторії.

Сама ж Радзимовська після звільнення з в'язниці завідувала фізіологічним відділом Туберкульозного інституту, що розташовувався в тому ж Протасовому Яру, що й Бакінститут (зараз - Інститут фтизіатрії і пульмонології ім. Ф. Г. Яновського НАМН України). Вона не тільки досліджувала зміни тканин за туберкульозу, але й шукала способів реабілітації від цієї хвороби, які були обмежені за тих часів, коли антибіотики були майже невідомі.

Третьою темою, фізіологією дитинства, Валентина зацікавилася досить рано. Працюючи в Фребелівському інституті, вона познайомилася з провідними дитячими психологами того часу: Софією Русовою, Степаном Ананьїним, Іваном Соколянським. Маючи проблеми з прогодуванням власних дітей під час та після революційних подій, Радзимовська не втрачала можливості дослідити вплив соціальних потрясінь на здоров'я дітей загалом.

Її праця "Діти часів революції" щодо впливу недоїдання на розвиток дітей вийшла 1923 року. Кількість практичного матеріалу, як і в дисертації, вражає: протягом 1922 року, другого року голоду, викликаного тероризмом при відбиранні хліба в селян, вона разом з двома колегами обстежила 6845 дітей, провівши понад 27 тисяч антропометричних вимірів!

Окрім фундаментального значення висновки монографії били на сполох: "На грунті усього наведеного ясно, що діти під час революції перейшли в стадію затримання і порушення нормального розвитку. … Завдання вихователів, педагогів, лікарів найскоріше орієнтуватися в наслідках тяжкої травми і допомогти молодому організмові, оскільки це можливо, повернути те, що ним загублено…".

До 1930 року Радзимовська очолювала дослідну кафедру педології при Київському інституті народної освіти, і навіть після закриття кафедри продовжувала вивчати особливості перебігу хвороб у дітей та підлітків.

Радянська влада намагалася витерти з історії будь-які спогади про Валентину Радзимовську, цю емігрантку та націоналістку, приректи на забуття її школу. Тільки з встановлених її учнів чи не половина були вимушені залишити Україну під час Другої світової війни: Василь Плющ, Олена Одрина, Єлизавета Балінська, Євген Діаковський. А ті учні, що лишилися в Україні, повинні були приховувати свої зв'язки з нею, як перший завідувач кафедри фізіології відновленого Київського університету Андрій Ємченко.

Натомість нашою найвищою шаною видатній дослідниці, талановитій викладачці діячці національного руху, живій і пристрасній людині буде повернення її імені з небуття. Її київські місця – інститути на Протасовому Яру, помешкання на Солдатській Слобідці та в Святославову Яру – варто позначити на мапі історичної пам'яті. А про саму Радзимовську потрібно частіше згадувати в історії науки, серед діячів Української революції 1917-1921, у День жінок та дівчат у науці – та й не тільки.

За ліквідацію Коновальця – трикімнатна квартира і 1000 рублів на меблі

В архівних фондах розвідки знайдено матеріали, які проливають світло на деякі подробиці широкомасштабної операції з ліквідації голови Проводу ОУН Євгена Коновальця, яку 23 травня 1938 року здійснив Павло Судоплатов за прямою вказівкою Йосипа Сталіна. Нові свідчення злочину більшовицького режиму проти українського визвольного руху ґрунтуються на письмових доповідях одного з головних фігурантів справи Василя Хомяка – особливо цінного агента ГПУ/НКВД УСРР, який діяв під псевдонімами "Лебедь" та "82" і якому вдалося впровадити убивцю у близьке оточення лідера українських націоналістів під виглядом свого родича.

КГБ УРСР проти "Летючих козаків" ВПС США

У москві поставили завдання перед кгб урср збирати всю доступну інформацію про всіх українців, які пішли на службу до армії США. Їх розглядали як таких, що можуть бути використані з диверсійною і шпигунською метою проти срср. Так, керівництво кгб з настороженістю сприймало здобуті агентурою відомості про "збільшення американцями набору до армії молоді українського походження".

"Сто днів" або останній король: епізод з історії визвольних змагань литовського народу

Кожному в Україні, мабуть, відомі події Української революції. Зокрема, обставини реставрації гетьманської влади у 1918 році. Втім, спроби повернення до історичних форм правління, у ту добу боротьби за незалежність колишніх підневільних Росії народів, характерні не лише для України. Подібне відбулося і у Литві. Майже одночасно з реалізацією ідей українського ІІ Гетьманату народився литовський монархічний проект.

Інтелектуали за викликом. Хто й навіщо створив легенду про "Петра Великого"

Як європейські інтелектуали волею, чи неволею допомагали російському імператору Петру І відбілювати власну репутацію.