Спецпроект

Польсько-український діалог: історія та сучасність

Польська підтримка (на різних напрямках) офіційного Києва, під час повномасштабної війни Росії проти України, має велике значення для української влади та суспільства. Польща показала, що є надійним та добрим союзником України. Значно простіше здобувати перемоги на східному фронті, коли маєш надійного партнера на західних кордонах країни. Щоправда, не у всіх напрямках польсько-української співпраці та діалогу є гармонія і взаєморозуміння. Історичний діалог щодо подій 1940-х років XX ст. викликає найбільше контроверсій та суперечок у відносинах обох держав.

Стаття була опублікована на сайті Наш вибір. 

Перший рік повномасштабної війни Росії проти України впровадив певний мораторій на тему "Волині" у польсько-українських відносинах. Те, що Україна боронить не лише свою територію, але й стоїть на дорозі можливим подальшим зазіханням Росії, найкраще усвідомлюють у Польщі.

За свою історію Польща вже була під впливом та окупацією Росії, тому добре розуміє, що перемога у цій війні України означає безпеку для самої Польщі і навпаки – українська поразка принесе проблеми та небезпеку для Польщі. Тож, підтримка України абсолютно вписується у стратегічний інтерес Польщі. Тому й першій рік повномасштабної війни став роком, коли другорядні теми чи радше розбіжності з Україною не озвучувались у Польщі – було чітке розуміння, що ці теми не на часі.

Війна затягується, а це веде до звикання. Вже не так вражають постійні російські обстріли цивільної інфраструктури чи щоденна загибель мирного населення в Україні. Звикання також може допроваджувати і до забування, що є ключовим та основним у цей момент, розмивається гострота трагедії. Цей процес ми часом бачимо в самій Україні, яка охоплена війною, але він ще більш помітним став за межами нашої країни.

Волинь'43: майбутнє у лабіринтах минулого

Про війну менше почали говорити іноземні ЗМІ, зокрема і в самій Польщі, попри постійну підтримку України та мільйони українських біженців там. А ще, передвиборчі процеси, політична боротьба у Польщі є ближчою більшості польського суспільства, ніж війна в Україні. І тут нічого особливого немає, це природний процес – своє завжди рано чи пізно починає домінувати над чужим горем. Тому близька для чинної влади у Польщі тема "Волині" повернулась у публічний дискурс, вносячи напружені нотки у польсько-українські стосунки.

У липні цього року у Польщі будуть вшановувати, як і кожного року, польських жертв волинських злочинів, це вже 80-та річниця тих трагічних подій. У 2016 році на законодавчому рівні події з 1943 року визнано "геноцидом, вчиненим українськими націоналістами, проти громадян Речі Посполитої", а днем пам'яті визнано 11 липня. Зважаючи, що цьогоріч будуть круглі роковини цих подій, логічно було передбачити, що тема "Волині" повернеться до тематики польсько-української співпраці і спробує здомінувати реалії сьогодення. І схоже, що такі передбачення не позбавлені сенсу.

На початку квітня український президент здійснив свій перший офіційний візит до Польщі від початку повномасштабної війни Росії проти України. Цей візит вмістив у собі багато символіки. У Польщі він висвітлювався досить детально та повсюдно. Щоправда, в Україні про відвідини Володимиром Зеленським Варшави говорилось трохи менше.

Але переказ обох країн був обопільним – це важливий, символічний, а разом з тим і цілком практичний візит українського президента до держави-союзника та партнера України. Та у Польщі, окрім цього переказу, з'явилось ще кілька текстів польських публіцистів про те, чого цей візит не приніс Польщі. Йшлось про те, що в Польщі очікували від українського президента заяв щодо волинських подій 1943 року, а вони не прозвучали.

З новою силою про очікування від українського партнера дій та заяв на тему "Волині" пролунало з вуст офіційного речника польського МЗС Лукаша Ясіни. Речник МЗС, даючи розлоге інтерв'ю одному з польських видань, зокрема заявив, що "президент Зеленський має попросити вибачення у Польщі за Волинь, оскільки Україна як держава поки цього не зробила". Після цих слів Лукаша Ясіни з'явився допис у соцмережі українського посла у Польщі Василя Зварича "Будь-які спроби нав'язати Президенту України чи Україні те, що ми повинні робити щодо нашого спільного минулого, є неприйнятними і прикрими. Ми пам'ятаємо історію, готові до діалогу і взаємного розуміння, та водночас закликаємо до поваги і виваженості у заявах, особливо в складній реальності геноцидної російської агресії проти українського народу…".

Волинська трагедія: подолати конфлікт пам'яті

Допис українського посла викликав жваве і, на жаль, малоконструктивне обговорення в польськомовних соціальних мережах теми Волині і того, що, як і коли має офіційно зробити українська влада. Офіційно польська влада не коментувала слова речника МЗС, не вступила у дискусію соціальних мереж і цим дещо вгамувала подальші можливі загострення при обговоренні "Волині".

Не виключено, що вплив на пом'якшення дискусій мав теж візит до Польщі голови Верховної Ради України Руслана Стефанчука. Український спікер мав виступ у сеймі, де таки згадав про Волинь: "Наближаються роковини страшних подій на Волині. Ми розуміємо ваш біль після втрати близьких… Усім нащадкам загиблих висловлюю співчуття і вдячність за те, що вони зберігають світлу пам'ять про своїх предків. Пам'ять, яка не закликає до помсти і ненависті, а служить застереженням, що подібне ніколи не повториться між нашими народам". Хоч ці слова серед польських політиків та публіцистів викликали різну реакцію: одні назвали це добрим кроком з боку України у темі польсько-українських дискусій про Волинь, інші оцінили це як нічого не варті слова, які говорять, що Україна "не готова нести відповідальність за волинські злочини".

Тема "Волині" – найбільш дискусійна та така, яка сильно розділяє два народи. Кожна зі сторін дискусії говорить лиш голосом "жертви", не прагнучи зрозуміти, що жертва теж може бути й злочинцем. Україна не може відокремитись від історії та вшанування УПА чи ОУН, у яких кінцевою метою було здобуття незалежності України. Польща ж, говорячи про відповідальність українців, прагне змусити Україну відмовитись від вшанування УПА та ОУН, яких звинувачує у волинських злочинах. І основний спір тепер опирається саме на ці два ключові моменти.

Проблемою цих дискусій ще й є той факт, що тема Волині і досі потребує ретельних і позбавлених політичного забарвлення наукових досліджень, адже у ній й надалі залишається багато недосліджених моментів. Зокрема, залишаються відкритими питання щодо кількості жертв волинських злочинів і суті та існування самого наказу від українського керівництва УПА на знищення мирного польського населення. Безперечно, сильним кроком України буде офіційне визнання того, що в нашій історії є не лише героїчні моменти, а приклади, коли українці чинили злочини.

Варто відкрито говорити про конкретні відділи, конкретних людей, які чинили такі злочини проти мирного населення. Засудження злочинних дій окремих відділів УПА за участі представників ОУН, не може заперечити всю історію боротьби цих організацій за незалежну Україну. В історії не лише є чорно-білі сторінки, але й часто до них додаються різні кольори і ускладнюють однозначне оцінювання подій. Українські президенти свого часу не раз говорили про волинські злочини, але завжди уникали конкретики у своїх заявах, якраз саме це і найбільше закидає польська сторона українській.

Польща очікує, що з вуст українського президента чітко пролунає спіч, що за волинські злочини проти цивільного населення відповідає УПА та ОУН. Але і Польща має усвідомити той факт, що сучасна Україна не зможе заперечити історію боротьби УПА та ОУН за незалежну українську державу і не відмовиться від вшанування цієї боротьби. Також, Україна очікує, що в Польщі перестануть вбивства цивільних українців називати "відплатними акціями", а чітко перейдуть до риторики, що це такий самий злочин без пом'якшувальних елементів та виправдань.

Тож, щоб дискусія таки переросла у рівноцінний діалог, обидві сторони мають зробити крок назад і відійти від риторики лиш жертви. Такий крок зможе скерувати вже сам діалог до конструктиву. А ще – минуле не може перекреслити теперішнього і жодним чином не повинно впливати на сучасність, враховуючи виклики, з якими маємо справу щоденно. Трагедія війни – один з таких викликів. Не варто політикам робити історичну тематику елементом передвиборчих кампаній, особливо тему, яка викликає так багато емоцій і переживань.

Як співробітники КГБ намагалися зробити з Івана Багряного «червоного»

У 1950–1960-х роках органи МГБ/КГБ СССР намагалися схилити до співпраці, відмови від антирадянської діяльності й повернення до Радянського Союзу діячів культури, науки і літератури, які опинилися в еміграції. А в разі невдачі розробляли заходи з їх компрометації і навіть ліквідації. Одним із об'єктів такої оперативної розробки був відомий політичний діяч і письменник Іван Багряний.

"Звичайний фашизм": розбір тез про "священную войну" Росії проти України та Заходу

Один із важливих етапів у формуванні російської квазірелігійної доктрини "русского мира", яка за задумом має стати офіційною державною та релігійною ідеологією путінської Росії, відбувся 27 березня 2024 року. У цей день сталася знакова подія – у Залі церковних соборів Храму Христа Спасителя у Москві під головуванням Московського патріарха Кирила було офіційно затверджено "Наказ XXV Всесвітнього російського народного собору", який отримав назву "Настоящее и будущее Русского мира".

Німецька весна на Слобожанщині: війська кайзера та українські гайдамаки в спогадах місцевих

Весна 1918 року. Імперська армія Німеччини та Збройні сили Австро-Угорщини разом з Армією УНР звільняють Українську Народну Республіку від більшовиків. Українсько-німецький наступ пролягав через Слобожанщину і зупинився в районі села Лиски. Публікуємо спогади місцевих мешканців, які були свідками визволення Харківщини.

Прожекти Лаврентія Берії. Уривок з книги Богдана Гориня "Під ковпаком окупантів"

Лаврєнтій Берія — великий фахівець з удосконалення концлагерів ГУЛАГу — після смерти Сталіна раптом із деспота перетворився на "ліберала", захисника несправедливо репресованих, покривджених. Таке перетворення жорстокого чекіста на ліберала не було випадковим: Берія був сповнений віри, що наблизився той час, коли саме він очолить велику державу СССР, тому вирішив змінити про себе громадську думку.