У пошуках Костя Щита

На початку 2021 року, гортаючи скановані копії українського щоденника "Свобода", я натрапив на вельми просте пошукове оголошення: людина, яку шукали, була родом з моєї рідної Мерефи. Як згодом стало відомо, цією людиною був Костянтин Мусійович Щит — старшина української армії та тенор Української Республіканської Капели, яскраву історію життя якого впродовж майже сторіччя тримали в таємниці родичі з двох різних частин світу.

Світлої пам'яті Олександру Миколайовичу Соболю — правнуку рідної сестри Костя Щита Марії. Його допомога в дослідженні цієї історії була неоціненна.

5 жовтня 1922 року в Нью-Йорку, Українська Республіканська Капела під керівництвом Олександра Кошиця виконала а капелу "Щедрик" Миколи Леонтовича. Американська прем'єра твору викликала справжній фурор, а в 1936 році в США почули вже модернізований англомовний кавер. 

Я не був обізнаний щодо історії Української Республіканської Капели, якби не одна випадковість. На початку 2021 року, гортаючи скановані копії українського щоденника "Свобода", я натрапив на вельми просте пошукове оголошення: людина, яку шукали, була родом з моєї рідної Мерефи. Як згодом стало відомо, цією людиною був Костянтин Мусійович Щит — старшина української армії та тенор Української Республіканської Капели, яскраву історію життя якого впродовж майже сторіччя тримали в таємниці родичі з двох різних частин світу.

Соловейко зі слободи Мерефи

В метричній книзі Миколаївської церкви слободи Мерефи є запис від 20 травня (1 червня — за Григоріанським календарем) 1897 року щодо народження хлопчика на ім'я "Константинъ".

 
Колаж обкладинки метричної книги Миколаївської церкви с. Мерефи, Харківського повіту та сторінки із записом про народження Костянтина Щита
Джерело: Державний архів Харківської області. — Фонд 40. — Опис 116. — Справа 18. — Сторінки 103, 111 зв.

Костянтин народився в сім'ї державних селян: Мойсея Антоновича Щита та його законної дружини Теклі Пархомівни. Варто зазначити, що Мерефа була достатньо заможною слободою, у зв'язку з привілеями козацького минулого, а тому кожний, кого записували "селянином", міг мати, наприклад, свою економію з купою худоби та величезними наділами землі. Хлопчика охрестили наступного дня — 21 травня[1].

 
Батьки: Мойсей Антонович та Текля Пархомівна
З сімейного архіву Олександра Миколайовича Соболя

Про освіту Щита відомо, що навчався він у Мереф'янській двокласовій школі (тепер — Мереф'янський медичний ліцей), яка знаходилась, у по-справжньому сакральній місцині, в історичному центрі на місці колишньої земляної фортеці слобідських козаків, а поруч зі школою біліла вже згадана церква Святого Миколая, в якій реєстрували та хрестили новонародженого Костя. З документа, який видали Щиту 10 (23) червня 1910 року, стає відомо, що Костянтин Мусійович був стабільним "хорошистом". 

 
Учасник місцевого оркестру — юний Кость Щит (сидить другий праворуч). Слобода Мерефа, Харківська губернія. 1910-ті роки
З сімейного архіву Олександра Миколайовича Соболя

Також у свідоцтві "Мереф'янської сільської двокласової школи" можна побачити цікаву особу: "завѣдывающій училищемъ", другий підписант — Георгій Сидоренко. Сидоренко був репресований у буремному 1937-му[2], в недалекому майбутньому співпрацював з ОУН (м) і після наступу більшовиків у 1943 році відійшов на захід разом з німцями. Як і Щита його теж спіткала еміграція, і теж в Америку, але тільки в південну[3].

 
Так виглядало свідоцтво Мереф'янської сільської двокласової школи Міністерства Народної Просвіти
З сімейного архіву Олександра Миколайовича Соболя

У розпал Великої війни, згідно з паспортом, який видали Щиту 27 липня (9 серпня) 1914 року, видно, що на той час він працював конторщиком (офісним працівником) та був неодружений. Відраховуючи від цієї дати, починається певний провал у біографії Костянтина Мусійовича, бо найбільшою загадкою поки що залишається те, як саме і коли він потрапив до української армії, та до армії взагалі, бо документально поручник "Кость Щіт" з'являється аж через п'ять років та вісім місяців у "абетці осіб, що одержали підвищення по службі".

 
Паспорт виданий Костянтину Мусійовичу Щиту Мереф'янським Волосним Правлінням
З сімейного архіву Олександра Миколайовича Соболя

В українській армії і таборах інтернованих

Прізвище "Щит" майорить у різних реєстрах та наказах по українській армії, але на жаль, більше конкретики знайти не вдалося. Костянтин Мусійович був старшиною (офіцером) і, згідно з документами, пережив інтернування в польських таборах, а тому дивно, що його старшинської анкети немає (або її ще не знайшли) в архіві. Як саме і коли Кость Щит потрапив до української армії та в яких походах брав участь поки невідомо.

 
Запис у "абетці осіб, що одержали підвищення по службі". Військове міністерство Української Народної Республіки. 9 квітня 1920 року поручник "Кость Щіт" був підвищений до рангу сотника. Дивно, але в більш пізніших документах його знову записували поручником
Джерело: Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. — Фонд 1075. — Опис 1. — Справа 94. — Сторінка 123
 
Документ від 20 лютого 1922 року, в якому згадується про первинне зарахування на службу до "2-оі Волинської Стрілецької дивізії старшини Щита"
Джерело: Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. — Фонд 2282. — Опис 1. — Справа 64. — Сторінка 10

Також існує досить сухий, але водночас найзмістовніший серед існуючих документів Військового міністерства УНР запис у списках особового складу "Окремої Старшинської сотні" 2-ї Волинської стрілецької дивізії, де вказано: "Пор. Щит Кость. 1897. Харьків. Мереф". Список складали в таборі інтернованих українських вояків у місті Ланьцут, Польща[4].

Саме завдяки цьому реєстру і вдалося ідентифікувати особу Костянтина Мусійовича. У наступному документі за 1921 рік майже ідентичний запис: "Пор. Без пос. Піхот. Щіт Кость Мусіїв". У графі "З якого часу займає посаду" зазначено: "12/XII-920 р". "Ч. наказу УНР, яким зарахований на дійсну службу": "Ч. 7". "...від якої частини": "6 бригада"[5].

 
"Список регістраційних карток на старшин 2-оі Волинської Стрілецької дівізії надсилаемих в військове Міністерство"
Джерело: Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. — Фонд 2282. — Опис 1. — Справа 19. — Сторінка 174

Українські вояки в польських таборах відчували себе, м'яко кажучи, несолодко. Кожна зима була як останнє випробування. Олександр Кошиць згадував: 

"А наші "пшияцелі" — поляки тим часом морили голодом наших вояків в таборах, не палили в бараках місяцями і при 30 степенів морозу. Це довело до того, що в Щелково замерзло 38 осіб, цілі родини з малими дітьми."

 
"Список старшин 2 Волинської Стрілецької дівізії ухвалених Гоноровою радою до підвищення в рангах"
Джерело: Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. — Фонд 2282. — Опис 1. — Справа 118. — Сторінка 92

У той час Кошиць шукав співаків до хору, і шукав він їх у таборах інтернованих українських вояків, де й перебував Кость Щит:

"30 січня 1922 р. у великий мороз ми нарешті вирушили за кордон. Взяли з собою: Барвінську, Васютинську, Матусевич, Миколаєву, Осовську, Дмитрієву, Гассана, Виноградіва, Щита і Якубенка. Цілу добу мандрували ми до Штетина, перестудились а приїхавши, я зразу ліг на тиждень до ліжка."[6]

На чужині

Після яскравої прем'єри у Карнегі-Голл, Український Національний Хор Кошиця рушив на південь, викликаючи бурхливі овації після кожного виступу. Весь 1923 рік хор гастролював південною Америкою, а в 1924 році колектив припинив своє існування[7]. Костянтин Щит осів у США та невдовзі змінив прізвище на "Орлик" (вперше це прізвище було помічене в "Pittsburgh Post-Gazette", February 24, 1932 (№178)).

На таку зміну було дві причини: по-перше, прізвище було аж зовсім немилозвучне у вимові англійською. По-друге, Щит приховував свої справжні дані, щоб заплутати радянські спецслужби, які, до речі, не забували про Костянтина Мусійовича.

 
Запит на перевірку від "Управління КДБ при Раді Міністрів СРСР на Південній залізниці" начальнику адресного бюро "Управління міліції Харківської області" від 21 листопада 1957 року. Типова перевірка радянських спецслужб. Перевіряючи, чи проживають за старими адресами фігуранти справи, з КДБ одночасно надсилали запити в міліцію щодо людей, які давно були в них "на олівці" й до відповідної історії не причетні — робився наголос на географічну прив'язку арештованих, щоб надіслати додатковий запит в купу до одного населеного пункту. У даному випадку всі репресовані зі згаданої справи — мереф'янці. У КДБ нікого не хвилював той факт, що Щит не проживав у Мерефі близько 40 років та давно був емігрантом
Джерело: Державний архів Харківської області. — Фонд Р-6452 (Карні справи громадян, репресованих позасудовими органами м. Харків та Харківської області). — Опис 2. — Справа №1651 (Материалы проверки по архивно-следственному делу №677768 на Сосюркина Михаила Фёдоровича и других (всего 9 человек) том 3). — Сторінка 112. Почато: 14 квітня 1956 року. Завершене: 8 березня 1958
 
Сторінка з міграційного документу Щита, в якому вказані його загальні прикмети, адреса проживання, місце та дата народження, країна з якої він прибув до США
Джерело: Southern District of New York Petitions for Naturalization, 1897-1944. Records of District Courts of the United States, 1685 - 2009, RG 21. National Archives at New York

Після 1924 року Костянтин Щит активно включається в життя української діаспори США та провадить національну роботу на культурному фронті як співак, актор, танцюрист та керівник хорового колективу.

"Вісімка співаків (пп. Ординська, Копачукова, Стемберова, Чавдарова, Ординський, Виноградів, Щит і Павловський) виконала кілька укр. пісень знаменито."[8]

 
Афіша оперетки "Козацьке сватаннє", в якій п. К. Щит грає Семка
Джерело: Український дневник "Свобода" від 15 жовтня 1925 року (Ч. 240.).
 
Нова платівка з українськими піснями записана на "Okeh Electric Company" за участі Щита
Джерело: Український дневник "Свобода" від 19 грудня 1927 року (Ч. 294.).
 
Публікація щодо концерту Національного Українського Хору Пенсільванії під керівництвом Костянтина Орлика в Карнегі-Голл
Джерело: "The Pittsburgh Press". April 10, 1932 (№282)

"Бостон, Масс.

Концерт співаків Укр. Національного Хору. 

В концерті приймали участь співаки хору Кошиця — відомий бас М. Гребенецький, К. Щит, сестра композитора К. Стеценка — Дора Стеценко та пані О. Копачук.

Сольові точки чудово виконали: п. М. Гребенецький — "Ой Дніпре", та п. Щит — пісні з "Наталки Полтавки"... 

Не можна не одмінити недавно написаної п. Кошицем нової пісні "Бодай тая степовая могила запала", виконаної на концерті дуже гарно мішаним квартетом (п. Гребенецька, п. Стеценко, п. Щит, п. Гребенецький)."[9]

 
Джерело: Український дневник "Свобода" від 5 листопада 1929 року (Ч. 259.)

"З ювілейної кампанії У. Н. Союза.

Клівленд, О.

Союзове свято.

Артист – співак Константин Орлик відспівав думу в память 359 козаків, опляглих у Базарі. Спів його припав публиці надзвичайно до вподоби. Опісля виступав хор "Бандурист" укр. прав. церкви під орудою п. К. Орлика і проспівав з успіхом вязанку пісень."[10]

 
Костянтин Орлик (Щит). Початок 1930-х років
З сімейного архіву Олександра Миколайовича Соболя

"З українського життя в Америці.

Дітройт, Міш.

Концерт української радіо-години.

Пан Константин Орлик здобув велику бурю оплесків своїми теноровими солями народніх пісень. П. Орлик є добре знаним артистом і все дістає великі овації, бо знаменито співає народні пісні, які публика любить і цінить."[11]

 
Режисер і керівник хору "Боян" Костянтин Орлик
Джерело: Український щоденник "Свобода" від 8 листопада 1939 року (Ч. 260.).

На початку 1940-х років прізвище "Орлик" почало зникати зі шпальт газет та афіш. Костянтин Мусійович зник так продуктивно, що в 1947 році, в Українському щоденнику "Свобода" з'явилась публікація щодо його пошуку. Станом на 20 січня 1932 року Костянтин Мусійович мешкав у Чикаго (20 W. Ohio St. Chgo.)[12], але останнім містом його проживання був Детройт.

 
Весілля Костянтина Орлика
З сімейного архіву Олександра Миколайовича Соболя

Помер Костянтин Орлик у березні 1966 року[13]. На жаль, змістовно з'ясувати точне місце поховання та день смерті поки що важко. Нащадки Костянтина Мусійовича дуже закриті й нажахані радянськими спецслужбами і дотепер не наважуються виходити на зв'язок з Україною. 

У рідній Мерефі з 30 серпня 2022 року існує вулиця названа на честь співака. В місті народжується традиція щодо щорічного вшанування пам'яті Щита та нью-йоркської прем'єри "Щедрика". 

Це приклад того, як одна публікація в газеті, завдяки небагатьом людям, може змінити світогляд багатьох людей за короткий час.

 
Рокове оголошення. Після цієї публікації про Костя Щита знову почали згадувати в Мерефі
Джерело: Український щоденник "Свобода" від 14 березня 1947 року (Ч. 60)

[1]Державний архів Харківської області. — Фонд 40. — Опис 116. — Справа 18. — Сторінки 103, 111 зв.

[2]Архів УСБУ в Харківській області. — Фонд 5-Р. — Опис 1. — Справа 0927.

[3]На зов Києва. Український націоналізм у II Світовій війні: збірник статтей, спогадів і документів / Зібрала й упоряд. Колегія дослідів історії Українського Націоналістичного Руху; Зредагували: К. Мельник, О. Лащенко, В. Верига. Науково-дослідний інститут імені О. Ольжича; Дослідна фундація ім. О. Ольжича у ЗСА. — Торонто; Нью-Йорк: Видавництво "Новий Шлях", 1985. — Сторінки 275-276.

[4]Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. — Фонд 2282. — Опис 1. — Справа 1. — Сторінка 13-13зв.

[5]Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. — Фонд 1075. — Опис 1. — Справа 55. — Сторінка 3.

[6]Кошиць О. З піснею через світ. Подорож Української Республіканської Капелі т. 2. — Вінніпег, 1970. — Сторінка 103.

[7]Пересунько Т. Культурна дипломатія Симона Петлюри: "Щедрик" проти "русского мира". Місія Капели Олександра Кошиця (1919–1924). Київ. "АртЕк", 2019. 312 с. ІSBN 978-617-7674-92-3.

[8]Український дневник "Свобода". — 1925. — Ч. 40. — Сторінка 2.

[9]Український дневник "Свобода". — 1928. — Ч. 228. — Сторінка 3.

[10]Український дневник "Свобода". — 1934. —Ч. 155. — Сторінка 3.

[11]Український щоденник "Свобода". — 1936. — Ч. 91. — Сторінка 4.

[12]"Illinois, Northern District Naturalization Index, 1840-1950", Entry for Konstantine Stchyt Orlyk, 1932.

[13]"United States Social Security Death Index," Konstantin Orlyk, Mar 1966; citing U.S. Social Security Administration, Death Master File, database (Alexandria, Virginia: National Technical Information Service, ongoing).

За ліквідацію Коновальця – трикімнатна квартира і 1000 рублів на меблі

В архівних фондах розвідки знайдено матеріали, які проливають світло на деякі подробиці широкомасштабної операції з ліквідації голови Проводу ОУН Євгена Коновальця, яку 23 травня 1938 року здійснив Павло Судоплатов за прямою вказівкою Йосипа Сталіна. Нові свідчення злочину більшовицького режиму проти українського визвольного руху ґрунтуються на письмових доповідях одного з головних фігурантів справи Василя Хомяка – особливо цінного агента ГПУ/НКВД УСРР, який діяв під псевдонімами "Лебедь" та "82" і якому вдалося впровадити убивцю у близьке оточення лідера українських націоналістів під виглядом свого родича.

КГБ УРСР проти "Летючих козаків" ВПС США

У москві поставили завдання перед кгб урср збирати всю доступну інформацію про всіх українців, які пішли на службу до армії США. Їх розглядали як таких, що можуть бути використані з диверсійною і шпигунською метою проти срср. Так, керівництво кгб з настороженістю сприймало здобуті агентурою відомості про "збільшення американцями набору до армії молоді українського походження".

"Сто днів" або останній король: епізод з історії визвольних змагань литовського народу

Кожному в Україні, мабуть, відомі події Української революції. Зокрема, обставини реставрації гетьманської влади у 1918 році. Втім, спроби повернення до історичних форм правління, у ту добу боротьби за незалежність колишніх підневільних Росії народів, характерні не лише для України. Подібне відбулося і у Литві. Майже одночасно з реалізацією ідей українського ІІ Гетьманату народився литовський монархічний проект.

Інтелектуали за викликом. Хто й навіщо створив легенду про "Петра Великого"

Як європейські інтелектуали волею, чи неволею допомагали російському імператору Петру І відбілювати власну репутацію.