Американський спокій під радянську балалайку
Менш ніж за місяць до проголошення незалежності України, 1 серпня 1991 року, президент США Джордж Буш-старший виступив у Верховній Раді УРСР. Промова американського президента відома як "Chicken Kiev Speech", викликала гостру реакцію як у західній пресі, так і в Україні.
Київ, серпень 1991-го. Місто дихає густим серпневим повітрям, важким від історії. На вулицях нетерпляче напруження, у парламенті дерев'яна вивіска "Верховна Рада УРСР", яка вже ніяк не пасує до внутрішнього стану депутатів.
Стежками повільного геополітичного розлучення йде гість – 41-й президент Сполучених Штатів Америки. Джордж Герберт Вокер Буш приїхав у серце України не як носій революції, а радше як лікар швидкої стабільності, із валізкою спокою і доброзичливим оком до Михайла Горбачова.
Якщо в когось ще залишались ілюзії, що Вашингтон привіз рецепт незалежності, то їх зняло, як рукою, вже після перших слів.
Менш ніж за місяць до проголошення незалежності України, 1 серпня 1991 року, президент США Джордж Буш-старший виступив у Верховній Раді УРСР.
Буш встав, поправив краватку кольору "державна обережність" і почав читати промову, яка, вочевидь, не писалась на київських вулицях. Її стиль був академічний, миролюбний, ідеально вивірений... але не для цієї аудиторії.
Основні тези включали: США підтримують реформи Горбачова. Не закликали до розпаду СРСР, а, навпаки, обережно заохочували союзні республіки до поступових змін у складі Союзу. Згадувався "суїцидальний націоналізм", якого слід уникати. Говорилося, що незалежність має бути здобута не через руйнування, а через діалог і реформи.
У самій промові прямої загрози щодо невизнання незалежності України у разі збереження ядерної зброї не було, але питання ядерного роззброєння справді стало одним із ключових елементів подальших переговорів між США і новою українською владою.
Він говорив, що "Американці не підтримають тих, хто намагається замінити далеку тиранію на місцевий деспотизм". Гарна цитата для підручника з геополітики, але вона була ганебною для зали, де люди вже бачили тюрми, заслання і КДБ. У залі запанувала тиша не із захоплення, а з легкого обурення, замішаного з подивом.
Замість гімну нової свободи це була балалайка дипломатичного мінімалізму.
Промова нагадувала виступ страховика, який дбайливо попереджає, мовляв, не варто поспішати з цією вашою свободою, бо ще щось зламаєте... Більшість з нас, що були в залі зрозуміли, що він щойно назвав наш шлях самогубством.
Буш не виглядав як ворог. Він виглядав як людина, яка дуже хоче, щоби нічого не зламалося, навіть якщо це стара тріснута імперія. Він не тримав промову серцем, він тримав її "обережністю". І це було помітно всім депутатам, які вже розглядали варіанти декларації про незалежність.
Іронія долі: промова, що мала заспокоїти, розбудила. Її виважена прохолода контрастувала з гарячим повітрям історичного моменту. Цей виступ, який мав стати стінами безпеки для ще живого СРСР, перетворився на каталізатор української самосвідомості. Не тому, що він надихав, а тому, що він зневірював. Після нього стало зрозуміло: Америка не прийде, Європа не приїде, а Москва — вже на валізах. Вона стала холодним душем, після якого багато хто сказав собі: "Отже, ми самі". Справжня незалежність це коли навіть США радять тобі зачекати, а ти все одно йдеш уперед.
Промова Джорджа Буша в Києві 1 серпня 1991 року, відома як "Chicken Kiev Speech", викликала гостру реакцію як у західній пресі, так і в Україні. Так William Safire (The New York Times) вже 11 серпня 1991 року назвав промову "Chicken Kiev Speech", натякаючи, що Буш повівся як "боягуз" (гра слів: chicken = курка = боягуз), замість того, щоб підтримати боротьбу народів за свободу.
Washington Post, Los Angeles Times та інші видання також критикували обережність США, стверджуючи, що вона суперечила заявленим ідеалам демократії та самовизначення. Багато журналістів наголошували, що замість того щоб виступити за свободу народів, Буш намагався утримати СРСР укупі, що виглядало як дипломатична помилка.
В Україні вона сприймалася як зрада, що ще більше зміцнило незалежницькі настрої. Через 23 дні після виступу Буша, Україна проголосила незалежність. А через кілька місяців 90% громадян підтримали її на референдумі. І лише після цього – 25 грудня 1991 року – США визнали Україну офіційно. Трохи пізно для диригента свободи, зате вчасно для архівів.
Сьогодні ми згадуємо ту промову не як прояв зла, а як приклад дипломатії втомленої імперії, яка не вірила в силу маленьких народів. І саме тому цей виступ є найкраща реклама свободи, яку міг дати обережний президент із посмішкою хірурга.
Назва "Chicken Kiev Speech" сьогодні більше смішить, ніж ображає. Але водночас нагадує: коли хтось грає на балалайці в момент, коли ти пишеш симфонію свободи, не шукай диригента. Будь ним.
Минуло три десятиліття. Україна є незалежною, вільною, втомленою, але живою.
І ось знову Америка в кадрі, тільки цього разу в іншому стилі. Тепер не дипломатія на три томи, а твіт у 280 символів. Замість обережних фраз Буша, ми отримали запевнення Трампа "Я зможу зупинити війну за 24 години", без деталей, без союзників, без Києва. "Я хочу, щоб він зробив нам послугу..." сказав президент США, коли Україна чекала на допомогу, а отримала торгову знижку моральності.
Дежавю? Трохи. Тоді Буш радив не поспішати з незалежністю. Тепер Трамп не поспішати зі зброєю, бо "вони теж мають домовитись". І знову, не на користь свободи, а на користь великої угоди, де свобода — лише змінна.
Але є одна важлива різниця. У 1991-му ми ще питали, кого Америка підтримає, а у 2024-му – вже ні. Тому що ми вже знаємо, що балалайка звучить не завжди з Москви, а іноді навіть із-за океану. Але українська симфонія грає далі і без диригентів.
Державний суверенітет для українців більше, ніж просто слова. Сьогодні ми добре знаємо, що ніщо так не цінується, як свобода і незалежність, територіальна цілісність, право народу обирати свій шлях інтеграції, адже 11 років ми змушені захищати ці цінності від ворога.
Зараз суверенна Україна є загрозою існуванню оновленої російської імперії, яка залишається тюрмою для десятків поневолених народів. Водночас, суверенна Україна є запорукою стабільності й миру у Європі та, без перебільшення, світового порядку, заснованого на міжнародному праві. Саме українцям випало довести, що право і гідність вищі від брутальної сили, що цивілізація здатна себе захистити і на ділі підтвердити те, що написано на папері.
У цій війні ми не просто обстоюємо наш суверенітет, а вже здійснюємо українську місію, яка полягає в захисті правди і демократії від брехні і тиранії.
Російська війна проти України – це остання відчайдушна спроба кремля поневолити Україну, зробити нас частиною "руского міра", позбавити права самостійно визначати наше майбутнє та будувати власне життя. Російська агресія – спроба позбавити нас суверенітету, права самостійно визначати, хто ми і куди хочемо рухатися.
Вірю в нашу Перемогу і в те, що ці випробування загартують нас, майбутні покоління не знатимуть, що таке меншовартість, і ніколи не ставитимуть під сумнів цінність свободи та власної ідентичності.
