Таємниця смерті Михайла Грушевського. Невідомі одкровення лікарки
В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено низку документів, які стосуються Михайла Грушевського. Відображена в них інформація свідчить про те, що до постаті голови Української Центральної Ради органи нквс/кдб проявляли неабиякий оперативний інтерес в усі періоди його життя і навіть після смерті. Зокрема, йдеться про те, що до з'ясування обставин загадкової смерті академіка поверталися через понад 20 років після того, як це сталося 24 листопада 1934 року.
В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено низку документів, які стосуються Михайла Грушевського. Відображена в них інформація свідчить про те, що до постаті голови Української Центральної Ради органи нквс/кдб проявляли неабиякий оперативний інтерес в усі періоди його життя і навіть після смерті. Зокрема, йдеться про те, що до з'ясування обставин загадкової смерті академіка поверталися через понад 20 років після того, як це сталося 24 листопада 1934 року.
Окремі документи на Михайла Грушевського зберігаються в справі-формулярі "Письменник" на Володимира Винниченка. Вони датовані 1956-м роком. Тоді постать В. Винниченка і всі зібрані на нього матеріали знову опинилися в центрі уваги чекістів.
Закордонна агентура кдб саме здобула копію неопублікованого "Заповіту борцям за визволення" колишнього голови Директорії УНР, який помер 6 березня 1951 року. У ньому той підсумовував свої погляди на боротьбу за українську державність і звертався до майбутніх поколінь із застереженням не повторювати помилок минулого, внутрішніх політичних протистоянь, будувати вільну Україну на правді, любові й моральній основі. Водночас критично відгукувався про тогочасних діячів С. Петлюру, М. Грушевського, П. Скоропадського та інших.
Після вивчення й аналізу тексту з москви до Києва надійшли конкретні вказівки. Зазначалося, що "Заповіт" носить антирадянське спрямування, тому повністю опублікувати й поширити його не можна. Але окремі положення рекомендували використати для компрометації діячів українського визвольного руху і самої ідеї незалежності України. Зрештою, знайшли форму подачі та інформаційний привід.
У черговому листі з москви зазначали, що це має бути брошура під назвою "Винниченко про Петлюру". Її рекомендували написати до 30-річчя від дня убивства С. Петлюри, тобто до 25 травня 1956 року. І в той час, коли українська еміграція вшановуватиме Головного Отамана Армії УНР і другого голову Директорії УНР, висловлюваннями першого голови Директорії В. Винниченка спробувати його дискредитувати і применшити роль в українській історії. Такі самі негативні акценти мали бути зроблені і стосовно М. Грушевського.
Як свідчать архівні документи, проєкти брошури та інших публікацій на цю тему надсилали на погодження з кдб урср до москви. У листуванні виникла полеміка навколо зображення постаті М. Грушевського. Куратори з москви розкритикували авторів тексту за деякі судження. Зокрема, зазначали таке:
"Безпартійна оцінка антирадянської діяльності Грушевського (у брошурі йдеться, що Грушевський… "не у всьому був чесний з Радянською владою…") дасть ОУН підставу зробити його "героєм", "мучеником" і т. п.
Авторам брошури має бути відомо, що Грушевський був ідеологом українського націоналізму, керівником Центральної Ради, а в еміграції – лідером центру есерів у Чехословаччині. Після повернення в 20-х роках на Україну серед "зміновіхівців" Грушевський очолив найбільшу у той період антирадянську змову (так зв. "Український національний центр"), після ліквідації якого він був засуджений до заслання, де й помер" (ГДА СЗР України. – Ф. 1. Спр. 6760. – Т. 1. – Арк. 138).
У відповіді на це в кдб урср, крім іншого, зазначали, що твердження про засудження і смерть М. Грушевського на засланні є помилковим. Мовляв, насправді він упродовж останніх років життя мешкав у москві, а помер у Кисловодську під час перебування там на курорті.
Але перш ніж заперечувати і не погоджуватися з деякими зауваженнями кураторів із центру, що в практиці кдб траплялося нечасто, у Києві вирішили докладніше самим вивчити наявні матеріали стосовно М. Грушевського і обставин його смерті. Відтак у справі-формулярі "Письменник", архівний № 6760, з'явилася низка запитів щодо перевірки його за наявними оперативно-довідковими обліками.
В одній із відповідей на запит зазначалося, що Грушевський Михайло Сергійович, 1866 року народження, уродженець м. Холм, мешкав у м. Києві, професор-історик. Проходив за справою-формуляром дпу усрр № 1732 за 1924 рік із забарвленням "Український націоналіст". Справа знаходиться в архіві кдб урср, № 27031 (ГДА СЗР України. – Ф. 1. Спр. 6760. – Т. 1. – Арк. 100). В іншій ішлося про те, що він був заарештований дпу усрр за ст. 54–6 кримінального кодексу усрр, слідча справа без номера, рішення у справі немає, оскільки він під час слідства помер. Справа зберігається в архіві кдб урср за № 34404 (ГДА СЗР України. – Ф. 1. Спр. 6760. – Т. 1. – Арк. 99–99 зв.).
Вочевидь ці невідповідності, а також правки до тексту брошур з москви змусили керівництво кдб урср вдатися до глибшого вивчення біографії М. Грушевського і обставин його арешту та смерті. Відтак у справі з'явилася довідка за архівною слідчою справою № 34404 на Грушевського М. С., підписана капітаном Громовою – співробітницею кдб урср, яка залучалася і до ведення справи на В. Винниченка.
У довідці коротко викладалася біографія академіка, зокрема йшлося про еміграцію і повернення у 1924 року до Києва, подальший виїзд до москви, обставини арешту і слідства. Згадувалося, що в матеріалах справи є власноручні покази доньки М. Грушевського Катерини про арешт батька і його перебування у москві під наглядом нквс. Про обставини смерті зазначалося таке: "Помер Грушевський у другій половині 1934 року, де невідомо. Похований у м. Києві на Байковому цвинтарі" (ГДА СЗР України. – Ф. 1. Спр. 6760. – Т. 1. – Арк. 96–97). Наприкінці довідки надавалася інформація про близьких родичів і адресу мешкання дружини М. Грушевського з донькою Катериною в Києві на вул. Паньківська, 9, кв. 4.
Водночас тоді ж, у серпні 1956 року, на адресу Центрального державного архіву жовтневої революції у Харкові, Київського обласного державного архіву, Архівного управління мвс урср та інших відомств надіслали запити з проханням повідомити, що відомо "про службову і громадську діяльність за 1931–34 рр. колишн. академіка – ідеолога націоналізму Грушевського Михайла Сергійовича, 1866 року народження, а також про обставини його смерті".
У відповідях йшлося про те, що інформації за зазначений період як і відомостей про обставини смерті немає. Із Центрального державного історичного архіву надіслали довідку на двох сторінках про життя і діяльність академіка, складену за публікацією в газеті "Комуніст" від 27 листопада 1934 року. Вочевидь то був некролог, у якому помилково, як і в інших партійних виданнях, повідомлялося про дату смерті – 25 листопада 1934 року (а не 24-го) у Кисловодську в санаторії всесоюзного комітету сприяння вченим після важкої хвороби.
Тоді спробували більше дізнатися через близьких родичів М. Грушевського, про яких ішлося в довідці. На той час його дружини Марії Сильвестрівни вже не було в живих, померла у 1948 році. Єдину доньку, Катерину, органи нквс заарештували у 1938 році за надуманими звинуваченнями в участі у контрреволюційній націоналістичній організації. За відомостями сучасних дослідників, була вислана до Казахстану, де нібито у 1943 році розстріляна або померла від хвороб. Про сестру Ганну в архівних матеріалах згадується побіжно, без якихось подробиць. Чекістам вдалося знайти лише Ольгу Грушевську (дівоче прізвище Парфененко) – дружину Михайлового рідного брата Олександра.
Олександр Сергійович Грушевський був істориком, дослідником історії України, літературознавцем, етнографом, археографом, журналістом, членом Української Центральної Ради. У 1933 році заарештований як один із керівних учасників антирадянської української націоналістичної терористичної організації. На підставі вигаданих свідчень у 1939 році засуджений до п'яти років заслання. Покарання відбував у таборах Казахстану. За розрізненими відомостями, помер у 1942 або 1943 році.
Його дружина Ольга була історикинею, літературознавицею, шевченкознавицею, бібліотекаркою, громадською діячкою. Після смерті чоловіка постійно перебувала під наглядом нквс. Мешкала в Києві на вулиці Паньківській, 9 у будинку, який ще 1908 року придбала родина Грушевських на залишені у спадок кошти. Саме за цією адресою у серпні 1956 року в квартиру 4 завітала оперуповноважена 1-го відділу кдб при Раді міністрів урср капітан Громова із завданням "встановити, де, коли і за яких обставин помер Грушевський М. С."
З Ольгою Грушевською, як зазначається в документі, була проведена легендована бесіда, під час якої та надала загальну інформацію про життя і діяльність М. Грушевського. Зокрема, про його арешт ще у 1914 році царською владою і утримування в Лук'янівській в'язниці м. Києва, про еміграцію і повернення до срср у 1924 році.
Деякі висловлювання Ольги Грушевської у доповіді наводяться дослівно. Вочевидь, їм надавали якогось особливого значення. Ось одне із таких: "На початку 30-х він був викликаний й. в. сталіним до москви, де той мав із ним бесіду, під час якої запропонував йому залишитися мешкати в москві, при цьому нібито сказав йому: "Я, – говорив, – Вас доручити дурням українцям не можу. Якщо Ви залишитесь у Києві, то за Ваше життя я не ручаюся".
Насправді, прямих доказів особистої зустрічі М. Грушевського зі сталіним не існує. Принаймні, історики не мають достовірних свідчень або документів, що могли б підтвердити факт такої зустрічі. Згадується лише про листа, якого він писав сталіну, перебуваючи під арештом у 1931 році. У ньому він прагнув пояснити, чому спочатку зробив зізнання, а згодом відмовився від нього. Відтак невідомо, від кого Ольга могла чути про зустріч зі сталіним і що за цим могло критися.
А далі в документі – найцікавіше, заради чого, зрештою, і затівався той легендований візит. "Після того Грушевський М. С., – наводяться в доповіді слова Ольги Грушевської, – погодився і переїхав на мешкання до москви. У 1934 році він по путівці виїхав на курорт у м. Кисловодськ, де й помер під час прийому лікарських процедур. Тіло його дозволили перевезти для поховання до м. Києва, куди супроводжувала його лікарка з м. Кисловодська. Ця лікарка (прізвище її невідоме) повідомила у той час родичам Грушевського М. С. про те, що він нібито помер насильницькою смертю, що в цьому хтось був зацікавлений з уряду, тому що лише він один, приймаючи ванну, отримав зараження крові, а коли вимагали надіслати з москви спеціальних ліків для лікування, то їх навмисне затримували і вислали тільки на другий день після його смерті" (ГДА СЗР України. – Ф. 1. Спр. 6760. – Т. 1. – Арк. 107–108).
Більше жодних резолюцій, коментарів, завдань за результатами проведення цього оперативного заходу під назвою "встановлення" (російською – "установка") у матеріалах справи немає.
Про те, що тіло М. Грушевського з Кисловодська до Києва супроводжувала якась лікарка, раніше ніколи не згадувалося. Не розглядалася і версія можливості появи карбункулів на спині після прийому ванн у санаторії (наприклад, випадкове чи навмисне зараження золотистим стафілококом, що могло призвести до тяжкий наслідків). Принаймні, таких відомостей не вдалося знайти.
Досі розглядалися різні версії. Зокрема, йшлося і про некваліфіковане надання медичної допомоги, і про навмисне затягування з лікуванням або зараження крові на операційному столі за завданням нквс. В інших розсекречених і раніше оприлюднених документах із архівів кдб дослідники знайшли спецзведення про різні реагування у зв'язку зі смертю М. Грушевського. В одному з них йшлося про те, що в Інституті хімічної технології Всеукраїнської академії наук група наукових співробітників, обговорюючи перше повідомлення у пресі, схилялася до того, що академіка насправді отруїли.
У тих самих документах зазначалося, що ще перед виїздом М. Грушевського на курорт місцевий підрозділ нквс був проінформований москвою про необхідність ретельного стеження за ним, перлюстрації усієї його кореспонденції, перевірки осіб, які приїздитимуть до нього на зустрічі. Повідомляли, що чекісти нібито мали агентурні відомості про підготовку ним втечі за кордон і що поїздка на курорт могла бути використана для зустрічей з організаторами втечі, а можливо і практичного її здійснення. Відтак зазначали, що відвернення втечі мало виняткове політичне значення.
Тож стеження за М. Грушевським за маршрутом його поїздки і безпосередньо в санаторії було, вочевидь, доволі ретельним. Зокрема, в дослідженнях згадується, що під час перебування у Кисловодську за ним стежила завербована органами нквс медсестра на псевдо "Війна". Чи планувалися якісь оперативні заходи, пов'язані з вивідуванням у нього інформації, психологічним тиском, застосуванням спеціальних засобів для впливу на стан здоров'я або доведення до смерті? Про це можна лише здогадуватися.
Нові, досі невідомі архівні документи дають змогу дослідникам ще раз повернутися до теми загадкової смерті М. Грушевського і розставити в цій історії необхідні акценти.
