АНОНС: Вистава "TRANSFERO (до 90-ї річниці повернення столиці України до Києва)"

28 червня Історико-меморіальний музей Михайла Грушевського відкриває виставу "TRANSFERO (до 90-ї річниці повернення столиці України до Києва)".

Про це інформує Історико-меморіальний музей Михайла Грушевського.

Латинське дієслово transfero увиразнює в собі комплекс подій і процесів, які розгорнулися в Києві в 1930-х. Адже його значення варіюється від перенесення (як фізичного переведення установ і людей) до зміни (як трансформації суспільного життя); від урочистого в'їзду, що уявлявся новій владі тріумфом, до набуття символічного сенсу, який знову маркував Київ як центр політичних і культурних сил.

"101 гарматний постріл відгримів рівно о 12-й годині 24 червня [1934]. Трудящі Києва були повідомлені цим салютом про те, що віднині Київ — столиця радянської України", — навперебій повідомляли часописи, які перетворювалися із "провінційних" на "столичні". 

Одні справедливо вважали цей день поверненням споконвічного столичного статусу Києва, вони ж сподівалися на піднесення культурно-мистецького життя міста, окремі наснажувалися міфом про місто-сад, більшість, нема де правди діти, прагматично мріяла перебратись з убогих бараків в затишні квартири.

Поза тим, виставка "TRANSFERO" не про цей один день. Вона радше про МІСТО Й МІСТЯН, яким разом довелося переживати драматичні події й розчарування. Більшовицька влада, вбрана на позір у вишиванки, взорувалася на москву, вперто впроваджуючи імперські окупаційні плани в усі сфери життя. "Виправляли" унікальний архітектурний простір давнього міста, перейменовали вулиці, витісняли українську мову й книжку, знищували музеї, культурну пам'ять.

Ще наприкінці 1920-х українські письменники вільно мігрували між Харковом і Києвом, шукаючи творчої наснаги, диспутів та видавців, залишаючи на згадку про прадавню столицю свої розмаїті київські тексти. А вже грудень 1934-го поклав початок трагічного українського мартиролога ХХ століття.

Митці не встигали на своїх полотнах замальовувати "вождів", які, розгорнувши репресії, ставали жертвами своєї ж системи. Поети переписували вірші, так само замінюючи прізвища "ворогів народу" на тих, хто ще лишався в пошані. "Паралелі й контрасти" з журнальних заголовків перекочовували в повсякдення столиці.

Однак, цей жорстокий час представлений на виставці не у вигляді розкритої монографії з численними прізвищами й подіями. Головними сценаристами експозиційного образу стали "голоси" тих, кому випала доля зустріти й пережити 1934-й. "Голоси" харківців перегукуються з "голосами" киян, часом кепкуючи один з одного, й повертають відвідувачів у реальний час і простір через свої мемуари, есе, подорожні враження. А одному "голосу" — "Інтуристу" — випала роль креативного гіда, який залюбки поділиться своїми спостереженнями про столицю початку 1935-го.

Саме ці "голоси" в "товаристві" з шаржами й карикатурами тогочасних графіків визначили тональність форми та змісту виставки. Іронія межує з ностальгією, образ міста постає з живописних творів з київськими пам'ятками й закутками. Тут і символи міста — Софія Київська, Андріївська церква та монумент Володимира Великого (Людмили Морозової та Василя Кричевського (сина)); тут і маловідомі крихітні мініатюри зниклої забудови (Юрія Павловича); тут і нові архітектурні здобутки столиці у виконанні Федора Коновалюка.

Здалеку, з "почесного вигнання" в Москві, спостерігав за подіями кінця червня 1934-го Михайло Грушевський. Вчений усе життя гучно маніфестував свій пієтет до Києва в наукових проєктах; ще на початку ХХ ст. іменував місто "українською столицею" і забезпечував державний статус, у 1920-х називав "культурним й історичним центром світового значення". Розробляв концепцію міського музею, збирав артефакти, випускав київські збірники. 

Коли: 28 червня 2024 року о 15:00

Де: Історико-меморіальний музей Михайла Грушевського (Паньківська, 9)

Вхід вільний.

 

Симон Петлюра і День Української Державності

Серед розсекречених документів у архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено текст промови голови Директорії УНР, Головного Отамана військ і флоту УНР Симона Петлюри з нагоди свята Української Державності. Цей текст зберігався у політвиховника Воєнної округи "Заграва" Української повстанської армії Степана Костецького на псевдо Зимний і слугував зразком для проведення виховної роботи у колі повстанців.

Січневе повстання 1863 року на Київщині, Волині й Поділлі

"Проблема польсько-українського історичного діалогу роками полягала в тому, що ми зосереджуємося на тому, що криваво нас розділяє. Історична політика між двома державами повинна полягати у пошуках того, що нас об'єднує", - Роберт Чижевський.

Мій улюблений сексот: 10 фактів про Юрія Смолича

8 липня Юрію Смоличу виповнилося 125 років. Люди, далекі від літератури, архівів, досліджень, усе чудово про нього знають. Наприклад, що Смолич був артилеристом у Петлюри. Що дослужився до звання генерал-майора КГБ і має численні нагороди за вірну службу. Що він записував на магнітофон розмови з Довженком. Що дружина Юрія Яновського ненавиділа Смолича. Що він цькував шістдесятників і хворого на серце Малишка. Більшість охоче повторює і смакує ці плітки й чутки, не заморочуючись із фактчекінгом.

Заборонений Улас Самчук

Під час президенства Віктора Януковича твори Уласа Самчука виключили з обов'язкової шкільної програми, а у 2021-му за позовом Андрія Портнова Окружний адміністративний суд Києва заборонив проводити офіційні пам'ятні заходи на честь письменника. Витоки таких дій антиукраїнських сил криються ще в рішеннях кдб срср і минулих вказівках із москви. Тоді здійснювалася спецоперація з перешкоджання висуненню письменника на Нобелівську премію.