АНОНС: Вистава "TRANSFERO (до 90-ї річниці повернення столиці України до Києва)"

28 червня Історико-меморіальний музей Михайла Грушевського відкриває виставу "TRANSFERO (до 90-ї річниці повернення столиці України до Києва)".

Про це інформує Історико-меморіальний музей Михайла Грушевського.

Латинське дієслово transfero увиразнює в собі комплекс подій і процесів, які розгорнулися в Києві в 1930-х. Адже його значення варіюється від перенесення (як фізичного переведення установ і людей) до зміни (як трансформації суспільного життя); від урочистого в'їзду, що уявлявся новій владі тріумфом, до набуття символічного сенсу, який знову маркував Київ як центр політичних і культурних сил.

"101 гарматний постріл відгримів рівно о 12-й годині 24 червня [1934]. Трудящі Києва були повідомлені цим салютом про те, що віднині Київ — столиця радянської України", — навперебій повідомляли часописи, які перетворювалися із "провінційних" на "столичні". 

Одні справедливо вважали цей день поверненням споконвічного столичного статусу Києва, вони ж сподівалися на піднесення культурно-мистецького життя міста, окремі наснажувалися міфом про місто-сад, більшість, нема де правди діти, прагматично мріяла перебратись з убогих бараків в затишні квартири.

Поза тим, виставка "TRANSFERO" не про цей один день. Вона радше про МІСТО Й МІСТЯН, яким разом довелося переживати драматичні події й розчарування. Більшовицька влада, вбрана на позір у вишиванки, взорувалася на москву, вперто впроваджуючи імперські окупаційні плани в усі сфери життя. "Виправляли" унікальний архітектурний простір давнього міста, перейменовали вулиці, витісняли українську мову й книжку, знищували музеї, культурну пам'ять.

Ще наприкінці 1920-х українські письменники вільно мігрували між Харковом і Києвом, шукаючи творчої наснаги, диспутів та видавців, залишаючи на згадку про прадавню столицю свої розмаїті київські тексти. А вже грудень 1934-го поклав початок трагічного українського мартиролога ХХ століття.

Митці не встигали на своїх полотнах замальовувати "вождів", які, розгорнувши репресії, ставали жертвами своєї ж системи. Поети переписували вірші, так само замінюючи прізвища "ворогів народу" на тих, хто ще лишався в пошані. "Паралелі й контрасти" з журнальних заголовків перекочовували в повсякдення столиці.

Однак, цей жорстокий час представлений на виставці не у вигляді розкритої монографії з численними прізвищами й подіями. Головними сценаристами експозиційного образу стали "голоси" тих, кому випала доля зустріти й пережити 1934-й. "Голоси" харківців перегукуються з "голосами" киян, часом кепкуючи один з одного, й повертають відвідувачів у реальний час і простір через свої мемуари, есе, подорожні враження. А одному "голосу" — "Інтуристу" — випала роль креативного гіда, який залюбки поділиться своїми спостереженнями про столицю початку 1935-го.

Саме ці "голоси" в "товаристві" з шаржами й карикатурами тогочасних графіків визначили тональність форми та змісту виставки. Іронія межує з ностальгією, образ міста постає з живописних творів з київськими пам'ятками й закутками. Тут і символи міста — Софія Київська, Андріївська церква та монумент Володимира Великого (Людмили Морозової та Василя Кричевського (сина)); тут і маловідомі крихітні мініатюри зниклої забудови (Юрія Павловича); тут і нові архітектурні здобутки столиці у виконанні Федора Коновалюка.

Здалеку, з "почесного вигнання" в Москві, спостерігав за подіями кінця червня 1934-го Михайло Грушевський. Вчений усе життя гучно маніфестував свій пієтет до Києва в наукових проєктах; ще на початку ХХ ст. іменував місто "українською столицею" і забезпечував державний статус, у 1920-х називав "культурним й історичним центром світового значення". Розробляв концепцію міського музею, збирав артефакти, випускав київські збірники. 

Коли: 28 червня 2024 року о 15:00

Де: Історико-меморіальний музей Михайла Грушевського (Паньківська, 9)

Вхід вільний.

 

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.

Напади Бурундая та їхні наслідки. Уривок із книги "Король Руси Данило Романович" Даріуша Домбровського

Данило Романович, перший король Руси, – одна з головних постатей історії України. Подолавши численних внутрішніх та зовнішніх ворогів, Данило утвердився як один із найвпливовіших володарів Центрально-Східної Європи. Книжка Даріуша Домбровського – найповніша сьогодні біографія Данила Романовича. Ґрунтуючись на багатьох джерелах, автор не лише докладно реконструює життєвий шлях цього видатного державця, а й переконливо вписує його постать у європейський політичний ландшафт.

Суд над дітьми. Ольга Попадин – про молодь ОУН, два арешти і розстріл друзів

17-річна гімназистка зі Львова Ольга Попадин була однією з підсудних на "Процесі 59-ти". Енкаведисти не робили жодних пільг неповнолітнім — лупцювали, знущалися. Про це пані Ольга розповідала в інтерв'ю "Локальній історії". З її спогадів, показова розправа обернулася на протест — молоді арештанти під час суду заманіфестували несприйняття окупаційної влади, а оголошення вироку зустріли виконанням українського гімну.