Спецпроект

Банда Гапки. Як грабували і відкупалися від суду в часи Котляревського

Хочу представити вам мешканку міста Зінькова Гафію Воздвиженську. Вона керувала організованим злочинним угрупованням на Лівобережній Україні. Коли її заарештували, Устиму Кармалюку тільки виповнилося два роки.

Міщанка кінця XVIII cт. Так могла виглядати Гапка, поки не подалася у кримінал

Розбійництво в Україні через низку соціальних причин овіяно легендами - від Довбуша до Махна. Однак класичний розбійницький "пантеон" виявиться неповним без наявності жінки - і то не підстави для злочину, а яскравої його учасниці.

Хочу представити вам мешканку міста Зінькова (нині - Полтавська область) Гафію Воздвиженську - непересічну постать місцевої історії 80-их років XVIII cторіччя. Коли її заарештували, Устиму Кармалюку тільки виповнилося два роки.

Справа Воздвиженської, знайдена в фонді Чернігівського верхнього земського суду (ця установа розглядала справи, у яких фігурувала шляхта) Центрального державного історичного архіву України в Києві, незавершена.

Однак за кількістю подробиць та версифікацій вона істотно переважає справи про інших жінок. Переказуємо цю грубеньку справу, щоб підкреслити складність відносин у тогочасному суспільстві.

Міщанка, кріпак, селянин, козаки і циганка проти лікаря

У жовтні 1789 року в Зіньківському повітовому суді почався украй складний розгляд. За підозрою у вчиненні злочину схопили Гапку - дружину колишнього ратмана (виборна посада) Чернігівського городового магістрату, а нині зіньківського міщанина Федора Воздвиженського.

Разом із підозрюваною поступово затримали цілу ватагу, яка складалася з представників різних станів - підданого колежського асесора Рощаковського Панька Сала, селянина капітанші Ситенської Андрія Кузобедренка, козака Петра Джоваку, циганку дівку Варвару Орлосківну, та козака-чорноморця (так він себе ідентифіував) Данила Кострубенка.

Причиною затримання названих вище осіб став лист зіньківського лікаря Леона Росанського та його дружини Марії, про те що в ніч з 3 на 4 жовтня 1789 року Божого вони були пограбовані ватагою розбійників на чолі з Гапкою Воздвиженською.

Сія особа, "принявъ к себі сумнительнаго состоянія на подобие находившихся въ упразненной Запорозкои Січи нісколько человікъ" їздить по регіону і чинить "чрезъвычайные воровства", - скаржиться лікар Росанський. - А зараз знаходиться в хуторі капітанші Параскеви Ситенської за селом Тарасівкою.

Розслідуванням обставин злочину, описаного в листі, зайнявся канцелярський служитель Яків Зазіхало. Він узяв на підтримку тарасівського виборного і гурт селян із Тарасівки - і поїхав на хутір Ситенської.

Там "слідчі" виявили міщанку Агафію Воздвиженську, яка ховалася у соломі. Компанію їй складав невідомий чоловік, дуже схожий на козака "упразненной" Запорізької Січі - озброєний пістолями "и другими разбойническими орудиями".

Усіх присутніх на хуторі - вкупі з капітаншею Ситенською - затримали і повезли у Зіньків. Але вони "не винились", тому Зіньківський нижній суд відпустив усіх підозрюваних, забравши лише цінні речі, що були в них.

"Забрали шубу, юпку, халат і мішок..."

Перед цим в ніч на 20 вересня неподалік Зінькова дорогою на Охтирку (нині - Сумщина) були жорстоко пограбовані жителька села Ручок Лохвицького повіту Уляна і її брат, київський міщанин Федір Концаревич.

Брат і сестра їхали до Охтирки на поклоніння іконі Охтирської Божої матері і за селом Кмишами (верст за дев'ять від Зінькова) на них напали п'ятеро розбійників. Наставивши Федору Концаревичу у груди пістолет, вони забрали усе, що було - одяг міщан, їхні особисті речі і коней.

Химерна судова машина залишків Гетьманщини і катерининської Росії крутила свої коліщата далі. Через кілька днів постраждалих прочан Марковську і Концаревича викликали у Зіньківський нижній суд - там їм показали речі, забрані у Воздвиженської та її оточення.

Охтирський Покровський собор (1768) - сучасний вигляд. Сюди на поклоніння іконі Охтирської Божої матері їхали Концаревич із Марковською

Уляна Марковська одразу впізнала викрадені речі: "червону заячу шубу і юпку камлотову сірого кольору з малими чорними квіточками".

Після таких дізнань ватагу Воздвиженської знову заарештували і провели обшук.

У циганки Орлосківни вилучили срібну ніжку, що Концаревич віз для привіски до Охтирської Богоматері, та інші речі міщанина - халат китаєвий синій, пояс китаєвий зелений, біле простирадло, скатертину і мішок. Усе - пограбоване 20 вересня.

Але ж знову усі затримані не "винились".

Однак зінківські судді виявилися добросовісними функціонерами. Вони не стали катуванням вибивати необхідні свідчення в осіб, які перебували під вартою, а просто розширили коло опитуваних.

І прокол усе ж стався.

Козак пішов на співпрацю зі слідством, а жінка не "розкололася"

Важливі для слідства свідчення дав служник чоловіка Гапки, колишнього депутата Чернігівської міськради магістратського ратмана Федора Воздвиженського - Данило Павленко.

Допитуваний стверджував, що саме Воздвиженська з козаком Данилом Кострубенком та ще з трьома чоловіками пограбували Марковську та Концевича, а він лише кермував повозкою, відвозячи крадене.

Павленко посвідчив, що міщанин Воздвиженський нібито був у курсі справ власної жінки і переховував награбоване нею.

Після свідчень Павленка усіх підозрюваних допитали повторно. 

 Дороги Слобожанщини й досі де-не-де виглядають так само, як і в 1789-ому

"Слабкою ланкою" ватаги виявився колишній запорожець Кострубенко.

Козак визнав провину і розпровів у деталях, як він із трьома товаришами та своєю приятелькою Воздвиженською побачили Концаревича у зіньківській корчмі, і навіть запросили його з сестрою до столу й на нічліг. Та щойно ті поночі вирушили у дорогу, вирішили їх пограбувати.

Перейнявши подорожніх у безлюдному місці, Кострубенко схопив Федора Концаревича за грудки з питанням, де у того гроші, а коли Концаревич почав кричати, то приклав йому до грудей дуло пістоля.

Далі, позав'язувавши жертвам очі, забравши речі та "білет" (дозвіл на пересування певною місцевістю), київського міщанина зв'язали й кинули в найближчому лісі.

Здавалося, після відвертості запорожця Кострубенка, повинна була заговорити й керівниця набігу Гапка Воздвиженська. Однак ця жінка виявилася досвідченішою за колег-чоловіків. Вона вперто не визнавала свою провину.

"Мене не було навіть в околицях Зінькова, - казала Гапка. - Я була в ту ніч далеко звідси, у Лохвиці". Але опитані лохвицькі мешканці заперечили свідчення розбійниці.

Кремневі пістолі тих часів. Шматочок кременю, затиснутий у курку, вдаряв об поличку і запалював порох. Кожен постріл потребував перезарядки, тому руків'я пістоля робили як булаву - щоб можна було хапати за ствол і використовувати як холодну зброю.

Про знайдені пограбовані речі Воздвиженська стверджувала, нібито Кострубенко їх купив на Покровському ярмаркові у Тростянці. "А та срібна ніжка куплена мною Воздвиженському ярмаркові у Полтаві, - говорила Гапка. - І тому є свідки: моя зовиця Химка Ковалиха, вдова-попадя Кодацька і Фросина Малишева".

На жаль для жінки, названі свідки не підтвердили цих слів.

Поки опитувалися названі Воздвиженською свідки (це ж треба було їхати кількадесят верст у Лохвицю), підозрювана спробувала підкупити позивачів та суд і знайти фальшивих свідків.

На районному рівні слідство вдалося "підмазати"

Воздвиженська попросила свого охоронця - солдата штатної зіньківської команди Василя Іванова - щоб той сказав служнику Данилу Павленку, аби той відмовився від попередніх свідчень і заявив суду, що "онъ ее в томъ ограблениі оговорилъ», обіцяючи Павленка "за то удовольствовать".

Потому Воздвиженська запропонувала постраждалим Концаревичу і Марковській "забрати заяву" - відмовитися від свідчень в обмін на сто рублів.

Якщо йдеться про асигнаційні, не металеві рублі, то це не так і багато - в перерахунку на сучасні російські рублі (орієнтуємось на ціну міді, до якої був прив'язаний паперовий рубль) десь 9-12 тисяч. Біля трьох тисяч гривень.

Чотири отаких папірці Гапка пропонувала постраждалим за відмову від свідчень

Однак слідство щодо Воздвиженської продовжувалося. В нього були втягнені чи не всі органи судочинства того часу в Зінькові - нижній земський суд (займався справами шляхти), городовий магістрат (йому підлягали міщани), нижня розправа (судова установа для селян-некріпаків)...

Виробили рішенець - покарати Воздвиженську "кнутом" і, вирізавши ніздрі, заслати на каторгу. Однак, як це часто буває і в наш час, вирок проти злочинних елементів не набув чинності.

Причина в тому, що тим часом запорожець Данило Кострубенко - той, хто першим "розколовся" - утік з-під варти. Його "подільники", спіймані на хуторі капітанші Ситенської, почали спихати провину на запорожця - мовляв, це він дав їм награбоване.

Для характеристики жіночого типажу дуже цікавими здаються свідчення циганки Орлосківни. "Знайдені в мене речі мені подарував Кострубенко, - ображено заявила дівка. - Він сказав, що купив їх у Тростянці і обманув мене, обіцяючи одружитися".

Справа затягувалася - і схоже було, що всіх обвинувачених доведеться замість Сибіру випускати на волю. Так і мало бути - бо Воздвиженська і її рідні вже підмазали слідчий механізм, де треба.

Як боролися з корупцією у XVIII столітті

Однак постраждалий Концаревич ударив по корупції бюрократією.

Він написав "прошение" - мовляв, обвинувачення не працює, надаючи злочинцям "послабление". Скаргу написав і священник села Ручок (звідки родом була, нагадаємо, пограбована разом із братом по дорозі до Охтирки Уляна Марковська) Яків Січкарів.

Міщанин і міщанка кінця XVIII cт. із ілюстрацій Тимофія Калинського до книги Олександра Рігельмана «Літописна оповідь про Малу Росію» (1786)

Справу забрали з Зіньківського нижнього земського суду і відправили аж у центр намісництва - в Чернігівський верхній земський суд, на ревізію. Саме завдяки цьому справа збереглася в архіві до наших днів, і ми мали змогу ознайомитися з нею.

Слідство продовжувалося, виявляючи низку корупційних діянь на рівні Зінькова.

Стряпчому, що вів справу, брат розбійниці Василь Тютюник та невістка Параска Тютюниха пообіцяли хутірець в урочищі Шипівці.

Воздвиженська розповіла чернігівському прокурору Росшевському, як підкупила нижній суд.

Мовляв, зіньківський судовий засідатель Федір Жадко бив Гапку кулаками і в суді власноруч набивав колодку, але, отримавши 50 рублів і пуд (16 кг) цукру, возив її по знайомих і рідних, які організовували викуп Воздвиженської.

До всього "докладчикъ" того суду військовий товариш Лаврентій Логовий взяв з неї два імперіала, 10 срібних рублів та 50 копійок мідними, щоб розділитися з секретарем того суду Яновським.

А сам Яновський, отримавши в якості хабаря півпуду цукру (на відміну від масово розповсюдженого меду, цукор був вишуканим і дорогим товаром), дав Воздвиженській фальшивий пашпорт на ім'я вдови Ганни Багацької.

Слідство показує нам, наскільки "незалежними" і рівними з чоловіками в ті часи були жінки.

Воздвиженська шинкарувала (торгувала "гарячим вином"), а у вільний час керувала ватагою. Капітанша Параскева Ситенська (на її хутір після пограбування приїхали Воздвиженська з Кострубенком) теж любила хвацьке життя. Дізнавшись про пограбування, Ситенська "запорожця за те хвалила й стріляла в хаті з пістоля".

Два таких імперіали стали хабарем для докладчика і секретаря суду. Цікавий геральдичний факт: хоч на аверсі монети зображено профіль дружини козака Олексія Розумовського, на реверсі тільки п'ять гербів - державний у центрі і московський, сибірський, казанський та астраханський довкола. Фото Gcoins

Найбільше ж чернігівських слідчих зацікавили фальшиві документи, знайдених у садибі Федора Воздвиженського, який тим часом утік із Зінькова.

Головний із них - білет на ім'я зіньківської міщанки Ганни Волощенкової, на проїзд з сином та донькою різними місцями для промислу за підписом бургомістра Івана Рижого й ратмана Федора Воздвиженського (себто Гапчиного ж чоловіка).

За канцеляриста підписався корнет Коломієць, але виявилося, що в "отхожьи книги" цю перепустку не занесено.

У слідчих вищої інстанції виникла обґрунтована підозра, що Воздвиженська вешталася по ярмаркам під виглядом згаданої Волощенкової - остання, за відомостями, жила за кількасот кілометрів, у містечку Павлограді Катеринославського намісництва (нині - Дніпропетровська область).

Історичне тло жіночої драми

Кілька висновків наостанок.

Зважмо на дуже цікаві речі: Гапка Воздвиженська та її чоловік вільно орудують як поблизу Зінькова чи Лохвиці, так і на Слобожанщині - біля Тростянця, Охтирки чи Котельви (містечко колишнього Охтирського слобідського полку).

Старого "малоросійського кордону" (межі між Річчю Посполитою та Московською державою 1647 р.), що відокремлював Гетьманщину від Слобожанщини, для підприємливої жінки не існує, вона усюди своя.

Діяння Воздвиженської дуже яскраво вписуються в шерег імперських реформ на українських землях.

Скасування Запорозької Січі 1775 р. викинуло у тогочасне українське суспільство активний елемент - колишніх запорожців, що не могли пристосуватися до нових умов перебування і змиритися з бюрократичною сваволею, тож і поповнювали лави місцевого розбійництва.

Чорноморський козак із праці Йоганна Готліба "Описание всех в Российском государстве обитающих народов, также их житейских обрядов, вер, обыкновений, жилищ, одежд и прочих достопамятностей..." (1799)

Імперська влада спробувала зупинити таке безконтрольне переміщення населення.

У травні 1783 року заборонили переходити селянам, а ще до того запровадили пашпорти (для ідентифікації особи) і відпускні білети (для ідентифікації переміщення особи).

Наслідком таких "реформ" стало масове фальшування документації, бо після ліквідації Запорозької Січі та Кримського ханства громадянам відкрився величезний простір для втеч та оселень.

Знайомою видається всюдисуща бюрократія і корупція, які дозволяють легко відкупитися за вчинений злочин. Та знаходяться ж лікарі Росанські, священики Січкаріви та міщани Концаревичі, які вперто повторюють позови й звинувачення.

Яскрава історія Гапки Воздвиженської і її соратниць і соратників ще обростатиме подробицями. Однак уже можна зазначити - перед нами цікава замальовка з життя Східної України кінця XVIII-го сторіччя.

А жіноча складова цієї історії гідна пера талановитого белетриста.

Джерело: texty.org.ua

Віктор Петров. Людина, яка повернулася в холод

"Петров боїться арешту, висловлює думку про необхідність від'їзду з України". Із цього рапорту співробітника секретно-політичного відділу управління держбезпеки нквс урср Лифаря почалася епічна драма Віктора Петрова, відомого ще за літературними і науковими псевдонімами як В. Домонтович та Віктор Бер. Рапорт був підготовлений у лютому 1936-го. Окремі фрагменти з нього свідчать про те, що про В. Петрова вже збирали оперативним шляхом інформацію і знали, на чому можна зіграти.

Уривок із книжки "Таборові діти" Любов Загоровської

У книзі "Таборові діти" зібрано свідчення людей, які в дитячому віці зазнали репресій радянської каральної системи. Це розповіді тодішніх дітей про те, як їх під дулами автоматів забирали з дому, про досвід перебування в тюрмах, про важку дорогу на сибірські морози в товарних вагонах, про життя в бараках чи спецінтернатах, про виживання в нелюдських умовах заслання. Ці свідчення варто прочитати, щоб знати, як ставилася радянська влада до дітей, яких оголосила "ворогами народу".

Історик, сержант ЗСУ Володимир Бірчак "Клап": Усі мої предки були борцями визвольних змагань. Тепер вони стоять за спиною свого найменшого бійця

Володимир Бірчак – відомий історик, журналіст, сценарист, заступник редактора видання "Історична правда", керівник академічних програм Центру досліджень визвольного руху. Працював заступником директора Галузевого державного архіву СБУ, доклав чимало зусиль для декомунізації в Україні, особисто брав участь у розробці змін до законодавства, яке тепер гарантує доступ до архівів КДБ. А з перших днів повномасштабного вторгнення Росії у 2022-му мобілізувався до лав ЗСУ та став кулеметником на позивний "Клап".

Чернівці-1989. За лаштунками першої "Червоної Рути"

35 років тому у Чернівцях відбулася подія, що змінила культурний ландшафт нашої країни. Незалежність України почалася із співочої революції на стадіоні "Буковина" та виверження нової непідцензурної музики – музики протесту.