"Німці запропонували Винниченку стати головою уряду окупованої України"

6 березня 1951 року у французькому Мужені на Лазурному березі помер Володимир Винниченко - успішний літератор і не дуже успішний політик (прем'єр-міністр УНР, голова Директорії УНР).

Історик літератури Володимир Панченко розповів Дмитру Лиховію та Лесі Шовкун про життя Винниченка в еміграції.

- Останні 25 років свого життя Володимир Винниченко займався універсальною теорією, яку називав "конкордизм". Вона мала стати "ключем до щастя". А тема щастя, пошуку гармонії, або, як він казав, "погодження", є головною темою у всій творчості та й узагалі діяльності Винниченка.

Гармонія мислилася на різних рівнях: людини з природою, людини з собою, між людьми, між країнами. Цій темі був присвячений його філософсько­етичний трактат "Конкордизм", а натуризм як елемент уходив у цю його систему.

Натуризм передбачав життя на природній основі: перебування на сонці (зокрема, засмагання голяка), взагалі серед природи, без усіляких цивілізаційних умовностей.

Він був не просто вегетаріанцем, а сироїдом, тобто не їв нічого вареногопеченогосмаженого, тільки "натуральну" їжу - яблука, горіхи, моркву тощо. Інші українці з нього кепкували, називали "морквоїдом", а він їм відповідав, що вони - "трупоїди".

- Конкордизм Винниченка якось випливав із його політичних поглядів? Чи це "дивацтво" розвинулося вже після відходу від політики?

- Були точки дотику з ідеями соціалізму й комунізму, які не покидали його ніколи (хоча Винниченко уявляв їх посвоєму і з тією практикою СРСР дуже розходився). Конкордизм був пов'язаний з ідеєю комунізму лінією загального щастя.

Але справа не тільки в політиці. Винниченка ще з початку сторіччя цікавили філософські течії, пов'язані з гармонією та переважно моральноетичними аспектами.

У 1907 році Винниченко видав роман "Чесність з собою" російською мовою, бо розумів, що в Україні його не надрукують. Роман і в Росії заборонили, конфіскувавши весь тираж за статтями Кримінального кодексу - знайшли в ньому "порнографію".

1918 рік. Володимир Винниченко знімає капелюха, поруч із ним іде Симон Петлюра

А це вже був прообраз ідеї конкордизму, бо "чесність із собою" Винниченко розумів передусім як внутрішню злагоду людини, лад думки, почуття і вчинку. Не можна говорити одне, думати інше, а робити третє.

Інша річ, що Володимир Кирилович був дуже непослідовним, тому ця ідея внутрішнього ладу в нього розсипалася. Персонажі, яких він конструював на основі ідеї чесності з собою, були насправді дуже суперечливими і внутрішньо розщепленими, чимось нагадуючи героїв Достоєвського.

Хоча насправді Винниченко якраз намагався протиставити образу Раскольникова свою "цільну" людину.

- Чесно кажучи, для нас стало новиною, що Винниченко був художником. Де можна побачити його картини?

- У Києві, в Музеї літератури. Це колекція картин, яку Володимир Кирилович свого часу переслав із Франції до Сполучених Штатів Америки, де було товариство його прихильників. Він мав надію, що також туди приїде і виставлятиме ці картини, а заодно проповідуватиме свою теорію конкордизму.

Але виїхати до Америки йому не вдалося, бо посольство США у Франції не відкрило візи. Річ у тім, що українці з петлюрівського табору (Винниченко був затятим критиком Петлюри - автори) "настукали" на нього американцям: мовляв, ви що, хочете мати в себе комуніста?

Ці близько ста робіт у 2000 році передали Україні в посольстві у Вашингтоні. Привіз їх тодішній прем'єр-­міністр Віктор Ющенко. А у видавництві "Мистецтво" вийшов великий гарний альбом "Володимир Винниченко-художник".

- І яким Винниченко був художником?

- Зрозуміло, що професіоналом він не був. Здобував ази живописного мистецтва у рисувальній школі при земському реальному училищі, якою керував випускник Академії мистецтв у Петербурзі Феодосій Козачинський.

Володимир Панченко, літературознавець, професор Могилянки

Але найбільше йому допоміг уроками відомий український художник Микола Глущенко. Вони познайомилися на початку 1920-их, коли Винниченко жив під Берліном.

Дружба ця тривала десять років, аж поки Винниченко, вже перебуваючи у Франції, не порвав стосунки з Глущенком - художника відкликали до Москви, адже він, як потім стало відомо, був радянським розвідником.

Писав Володимир Кирилович переважно пейзажі, як правило, аквареллю, менше - олією. Інколи брався за портрети, але вони, чесно кажучи, виходили поганенькі.

Малював переважно французькі краєвиди, найбільше - Мужен, хоча є й українські пейзажі, зроблені з пам'яті.

- А чи контактував Винниченко з українськими політичними силами після того, як відійшов від політики й оселився в Мужені?

- Насправді від політичної діяльності він не відходив ніколи, хоча кілька разів давав собі обіцянку "обтруситися від політики". Але так і не вийшло - мав залежність.

У 1930-х роках він мав кілька великих політичних проектів, щоправда, утопічних. Скажімо, розуміючи, що ось­ось почнеться світова війна, звернувся з великим листом до Сталіна, у якому написав, що оскільки у війні Україна стане розмінною монетою, як Польща за Наполеона, то давайте, Йосипе Віссаріоновичу, зробимо так, щоб віддати Україну під європейський протекторат. Це, звісно, було дуже наївно.

Інша ідея Винниченка - провести всесвітній референдум, на якому народи різних країн висловилися б проти війни. Це тільки кілька прикладів, бо він мав й інші проекти такого штибу.

Винниченко у себе на подвір'ї в Мужені, неподалік Ніцци. Фото: ledilid.livejournal.com

А взагалі в Мужені Винниченко жив досить ізольовано й контактів з іншими українцями фактично не мав. До Парижа - тисяча кілометрів, до того ж багато хто махнув на нього рукою, сприй­маючи як "політичний труп".

І справді, багато політичних учинків Винниченка були сумнівними. Хоча сам він себе відпрацьованим матеріалом не вважав і думав, що має ще достатньо великий вплив.

У 1941 році про нього згадали німці. Коли вони окупували Францію, то розшукали Винниченка і запропонували йому стати українським прем'єром - главою маріонеткового уряду України, як Відкун Квіслінг у Норвегії. Та Винниченко розумів, що має справу з фашизмом, і відмовився. Його кілька тижнів потримали в концтаборі, але потім відпустили.

Джерело: "Україна Молода"