Спецпроект

"Воїнам УПА" чи "повстанцям"? Як поляки реагують на меморіальні написи

На дошці, яка увічнює пам'ять українців (самого слова "українці" у тексті немає) були вміщені імена мешканців, напис, що вони трагічно загинули, а також дати народження і смерті. Жодним словом не було згадано, що їх убила Армія Крайова...

Цей текст - переклад статті з регіонального (Підкарпатського) видання "Ґазети Виборчої".

Демонтаж російською владою пам'ятної дошки, яка увічнює жертв катастрофи під Смоленськом, викликав у Польщі бурю емоцій. Але варто згадати те, що ми також демонтували таблиці на українських пам'ятниках, якщо вони не відповідали чинному законодавству чи були поставлені самовільно.

Протягом багатьох повоєнний років представники української меншини навіть не могли мріяти про установлення пам'ятників.

Якщо раптом десь з'являвся обеліск чи таблиця, наприклад, на пошану жертв операції "Вісла", то вони трактувались як нелегальні. Встановлення на могилі таблиці із написом "Тут похований воїн УПА" - розцінювалось як порушення законодавства.

УПА і Армія Крайова: без возвеличення і приниження

Ситуація почала змінюватись після 1990 року. Тоді з'явилась можливість узаконення частини пам'яток чи отримання згоди на установлення нових.

Процедура є складною і вимагає багатьох погоджень, а остаточне рішення виносить Рада охорони пам'яті боротьби та мучеництва (державний орган при міністерстві культури Польщі, зараз займається будівництвом меморіалу розстріляним полякам у Биківнянському лісі - ІП).

Представники української меншини дорікали Анджею Пшевозніку, який до 10 квітня минулого року був генеральним секретарем ради (загинув у авіакатастрофі під Смоленськом - ІП), що проблему побудови пам'яток він переніс на міжурядовий рівень, сповідуючи принцип взаємності.

"У багатьох випадках це дрібні питання, які можна було б залагодити без втручання урядів. Для нас отримання згоди на увіковічення пам'яті стало практично неможливим, тому почались самобуди. Подібні проблеми мають також представники німецької та литовської меншин", - каже Петро Тима, голова Об'єднання Українців у Польщі.

Багато суперечок точилось навколо поховань та таблиць на військовому цвинтарі Січових Стрільців (насправді це цвинтар воїнів УНР та УГА - прим. перекладача) в Пікуличах біля Перемишля. В 2000 році там було поховано 47 українців, воїнів УПА, яких було ексгумовано з сіл Бірча та Лішня, що біля м.Сянок.

Забутий меморіал солдатам УНР у польському Щипіорно

Коли на братських могилах було вміщено напис "воїнам УПА", то за поданням підкарпатського воєводи (керівник виконавчої влади Підкарпатського воєводства, аналог нашого голови ОДА - ІП) таблиці було демонтовано. На нових таблицях написали "повстанцям".

У 2006 році в селі Павлокома у присутності президентів Польщі та України було урочисто відкрито пам'ятник, який став символом польсько-українського поєднання. У 1945 році підрозділ Армії Крайової замордував 365 українських мешканців цього села нібито у відповідь за убивство 11 поляків.

 Пам'ятник українцям у Павлокомі

Протягом кількох років тривали суперечки довкола питання можливості установлення такого пам'ятника та напису, який там може бути вміщено. Вирішення питання тривалий час блокували мешканці села. Погодились вони лише тоді, коли Пшевознік пообіцяв їм допомогу у встановленні хреста в пам'ять за убитими поляками.

"Прокляті солдати". Настав час бачити героїв такими, якими вони були

На дошці, яка увіковічнює пам'ять українців (насправді слова "українці" у тексті немає - прим. перекладача) були вміщені імена мешканців, напис, що вони трагічно загинули, а також дати народження і смерті. Жодним словом не було згадано про ті обставини, в яких вони загинули.

 Напис на пам'ятнику українцям у Павлокомі

Натомість на пам'ятнику полякам було вміщено - окрім імен - напис, що вони полягли від рук українських націоналістів, а також на "нелюдській землі" (тобто у радянських таборах - прим. перекладача).

Як діють професійні борці з українцями в Польщі

"Під час урочистості цю частину напису було закрито біло-червоною стрічкою, оскільки польській стороні дуже залежало на тому, щоб до хреста підійшов президент Ющенко" - каже Тима.

Напис на пам'ятнику загиблим полякам у Павлокомі

І додає: "Власне, цей приклад наочно демонструє, що у польсько-українських відносинах дуже часто застосовується принцип подвійних стандартів. На польському пам'ятнику в Гуті Пеняцькій в Україні, на хресті полякам у Павлокомі є написи про те, що поховані були убиті. Натомість, на дошках українцям тільки те, що вони трагічно загинули".

Пам'ятник полякам у Павлокомі

Польща погодилась на побудову пам'ятника в Павлокомі лише після того, як депутати львівської міської ради погодились із тим, що на дошці Могили Невідомого Солдата на львівському цвинтарі Орлят (знищений радянською владою в 1970-х і відновлений кілька років тому меморіал полякам, загиблим у боях з військами ЗУНР 1918-1919 р.р. - ІП) було вміщено напис "Тут лежить польський солдат, що поліг за Вітчизну".

Влада Львова погодилась також на відновлення пам'ятників французьким піхотинцям та американським летунам, які "полягли у боротьбі за Польщу в 1919-1920".

Прометеї двох народів. Про тих, хто примиряв Україну і Польщу

Невирішених проблем є ще багато. Згідно зі складеним Підкарпатською воєводською владою (Підкарпатське воєводство - адміністративна одиниця у південно-західному "куті" Польщі, з центром у Ряшеві (Жешуві) - ІП) у 2009 році описом, на території регіону є понад 40 нелегальних пам'ятників. Це переважно таблиці на могилах чи пам'ятники на цвинтарях.

Напис на пам'ятнику у Гуті Пеняцькій - селі, від якого залишився тільки один цвинтар

Одним із найбільших скандалів довкола українських поховань останніми роками була справа на Хрещатій.

Кам'яний обеліск із тризубом було зведено на схилі гори Хрещата (у Підкарпатському воєводстві - прим. перекладача), яка в роках 1945-1947 була базою для сотні УПА.

Обеліск на Хрещатій

У підземних бункерах діяв також польовий шпиталь, який у січні 1947 року був ліквідований військовими підрозділами соціалістичної Польської Народної республіки.

Написи на обеліску були польською та українською мовами, а сім хрестів поруч мали нагадувати, що під землею залишились людські останки.

Напис на пам'ятнику на Хрещатій

Пам'ятник було зведено в 2007 році невідомими особами. Оскільки меморіал збудували без відповідного дозволу, то інспектор будівельного нагляду місцевого повіту виніс рішення про його демонтаж.

Сплюндрований невідомими пам'ятник на Хрещатій

Зважаючи на те, що пам'ятник з'явився на території Держлісництва, то обов'язок виконати це рішення було покладено на лісників. Але їх випередили невідомі злочинці, які одного дня сплюндрували могилу та знищили хрести.

Джерело: "Ґазета Виборча - Жешув"

Переклав: Остап Козак

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.

Харитина Кононенко. "Та, що йшла за покликом Києва"

З відновленням незалежності Київ щороку вшановує Олену Телігу, лицарку й музу національно-визвольної боротьби. Проте жодна київська вулиця не має навіть невеличкого пам'ятного знака на честь Харитини Кононенко, на 6 років старшої за Телігу діячки, яка була активною учасницею Української революції в нашій столиці.

Перед відходом у вічність. До 60-ї річниці смерті Андрія Мельника

Остання зустріч з полковником відбулася у неділю 1 листопада 1964 року. Маковецький увійшов до кімнати, де лежав Андрій Мельник, а біля нього сиділа дружина Софія. У сусідній кімнаті перебували лікар і медсестра готові надати хворому допомогу на кожен його поклик. Стан хворого гіршав з кожною хвилиною.

Пожежа. Уривок із книжки Максима Беспалова "У пошуках Єви"

Випадково натрапивши на могилу Єви та Марії Ориняк у пенсильванських лісах, Максим Беспалов прийшов до головного пошуку свого життя — історії власної родини. Автор пише про еміграцію, епідемію та війну. Про те, як понад 100 років тому карпатські бойки ставали шахтарями в далекій Централії та помирали там від силікозу. Як під час Першої світової мобілізовані до австрійської армії галичани мали зв’язок з Америкою, проте не мали його з родичами по інший бік Карпат.