Спецпроект

Мечем і сапкою. "Битва націй" у Хотинській фортеці (ФОТО)

Найкращими вояками вже два роки поспіль стають лише східні слов'яни. Учасник одного з українських військово-історичних клубів запевняв, нібито бугурти й інші повноконтактні бої в Західній Європі заборонені і вважаються ледь не хуліганством. Але це не зовсім так.

"380 гривень ото заробила, - вихваляється одна немолода хотинчанка іншій, поки обидві йдуть до магазину неподалік від вулиці Сагайдачного. - Мені, щоб 400 гривень отримати, на роботі доводиться два тижні працювати, а тут за кілька днів приробіток".

І правда: найбільше раділи фестивалю хлопчаки молодшого шкільного віку, учасники міжнародних збірних - і жителі Хотина. Ледь не на кожному третьому паркані дорогою до фортеці - оголошення "Стоянка", "Холодный квас", "Сдам комнату" тощо.

Переважно російською - підлаштовуються до пануючої на фестивалі мови.

Загальний вигляд місця, де діялася "Битва націй". У 1621 році тут прославився у справжній битві Сагайдачний , у 1673-ому - Ян Собеський

Мову цю, підсилену мікрофонами, чути вже віддаля. А ще раз по разу доносяться звуки веселої пісеньки "Barbra Streisand" у виконанні Duck Sause.

Вірний знак: знову росіяни когось побороли. "Барбра" - їх неофіційний гімн, під який стокілограмові чоловіки в 20-кілограмових обладунках витанцьовують на полі битви.

Глядачі в захваті. 

Нашій збірній треба б теж якийсь такий саундтрек для танців, але привід потанцювати останній раз в українців був ще на півфіналах.

Українці рубаються із кимось під дощем

До фінальних поєдинків в номінаціях "1 на 1" і "5 на 5" потрапили лише російські реконструктори.

Фінальна сутичка 5 на 5

Українці вийшли на ристалище 3 травня лише під час битви "21 на 21" - і стали другими. Третіми були білоруси, четвертими - поляки.

 Цей поляк (спиною до глядача) - чи не єдиний представник своєї країни у півфіналі "Битви націй"

Стривайте, це що, вся географія дійства, яке рекламувалося як "чемпіонат світу"? А де ж Німеччина, Італія, Канада, здається, ще була обіцяна Литва?

Табір реконструкторів біля Північної вежі Хотинської фортеці. Видно лівий (подільський) берег Дністра

Обіцяні в рекламі "сім країн-учасниць" - за цим потрібно було їхати в перші два дні фестивалю. 2-3 травня навколо хотинської фортеці було все ще дуже гамірно, але багато закордонних гостей вже пороз'їжджалося додому.

Побут всередині табору має відповідати реаліям реконструйованої епохи - в даному випадку, схоже, пізньому Середньовіччю

Лише виблискували на сонці шоломами усміхнені канадці: збірна Квебеку мала б усі шанси відвезти за океан приз глядацьких симпатій. Якби такий на фестивалі існував.

Збірна Квебеку - завжди усміхнена - лаштується до сутички під Замковим мостом

Принаймні одну нагороду команда отримала: в конкурсі на найбільш автентичний середньовічний костюм виграв саме боєць з Квебеку. Брав у змаганні участь і український воїн.

Та більшість учасників середньовічний показ мод проігнорувала. От і думай, чи то костюми заявленій епосі не відповідають, чи просто не до того було за бугуртами.

Російська команда вочевидь не відповідала заявленій епосі, бо обвішала свої обладунки георгіївськими стрічками - очевидно, для того, щоб у запалі битви відрізнити, де твоя бляшанка, а де вороги. Просто диво, як можна заяложити і опошлити давню бойову нагороду

Бугурт - це коли сходяться стінку на стінку в залізне місиво, а там вже тільки круши, рубай і захищайся.

Попереду хтось суне з мечем, за спиною біжить хтось з чимось подібним на гачок (трибуни називали ті гачки сапками і дуже обурювалися поведінці сапо-власників, які в битву не лізли, а лише бігали навколо за вояками і гатили гачками по спині).

 Невдячні глядачі прозвали таких бійців "козлами з сапками"

І не падай: впав = вмер, лежи на травичці до кінця поєдинку, дивись, щоб ті, хто ще живі, на тебе не наступили. Лежать все одно недовго: бугурти тривають кілька хвилин.

Бої на ристалищі часто були ще більш короткими: суддівська команда вже обіцяла поставити в Хотині пам'ятник головному ведучому дійства з написом на постаменті "СТОП БОЙ!"

 Різанина мечами і сапками в Хотині

Крик цей лунав часом кожні кілька секунд - і дуже дратував непідготовлених глядачів. Вони заплатили 80 гривень за побоїще, а тут, виявляється, спорт. Неофіційний, далеко не олімпійський - свіжозароджений. Але вже з правилами.

Ведучі щодня правила для  глядачів пояснювали і повторювали, але плинність народу на трибунах була такою, що до всіх все одно не доходило: все-таки і двобої, і бугурти - річ для перегляду цікава, але недовго.

Хтось уже відвоювався...

Спорт люблять переважно за емоції, а тут обличчя вояків закриті забралами, тому з яскравих переживань лишаються зовсім вже екстремальні речі: хтось когось викинув за огорожу поля битви, хтось впав і щось собі вивихнув (тут же на полі з'являється бригада медиків в блакитній уніформі, при потребі поранених відправляють до карети швидкої допомоги, а та вже діставляє лицаря в лікарню).

Травм було багато, але переважно дрібних (ушиби, вивихи, подряпини) - до весілля заживе, обіцяв ведучий. Одруженим він ґарантував одужання до найближчої річниці шлюбу.

Красунчик в обладунку :)

Міліція, яка охороняла фестиваль, теж підтвердила, що подія проходила без особливих ексцесів: ну трішки перепив якийсь гість фестивалю 1 травня, довелося під білі рученьки з території виводити, а так все спокійно і мирно.

Трибуни емоціями вибухали нечасто. Особливо в останній день: і потік туристів вже зменшився, і в фіналах представники лише однієї країни, а хочеться ж повболівати "за своїх".

На фесті вистачало і мирних зайнять. Можна було повчитися танцювати біля церкви Олександра Невського (ХІХ сторіччя) під волинку...

Під час фінального двобою "1 на 1" між минулорічним переможцем, 115-кілограмовим тренером з фехтування Сергієм Уколовим і значно меншим (так на око) Іваном Васільєвим трибуни були за Івана.

Виграв Сергій. Значить, таки найсильніший. Судді, до речі, теж всі з Росії.

...а можна було пройти майстер-клас у гончарів

Найкращими вояками вже два роки поспіль стають лише східні слов'яни. Учасник одного з українських військово-історичних клубів ("Подільська хоругва") запевняв мене, нібито бугурти й інші повноконтактні бої в Західній Європі заборонені і вважаються ледь не хуліганством.

Насправді це не дуже так - на Заході теж б'ються у повних контакт, тільки до "різанини" не доходить. Тож до "удалі молодєцкої" росіян західні гості були не дуже готові.

 Фінальний бій 1 на 1. Іван проти Сергія

Просто ж гості просто дивувалися частому неспівпадінню програми з реальністю. Бої починалися з великими запізеннями, на фінал "5 на 5" російські учасники все ніяк не поспішали з'являтися, маршали вже погрожували технічними поразками за запізнення...

Бій же "21 на 21", навпаки, почався значно раніше зазначеного в програмці терміну.

Того ж дня українські бійці ще встигли виступити на фестивалі в Кам'янці-Подільському

За Середньовіччя зброєю були й луки з арбалетами. "Турнір лучників" - штука, яка має бути в curriculum vitae будь-якого фестивалю чи турніру. І на будь-якому фестивалі чи турнірі це буде якийсь найбільш неприкаяний, неорганізований елемент. Учасників мало, глядачів ще менше, а дарма так.

Буковинський Робін Гуд

В випадку "Битви Націй" правило себе підтвердило: біля панів та панночок з луками, яких розмістили за північною трибуною, глядачів майже не було, пряма трансляція з фестивалю цей шматочок хотинської території теж не покривала, тож дарма мама однієї з білоруських учасниць чекала біля комп'ютера на показ турніру. Не показали.

І навіть нагородили переможців (першим став білорус В.Глюк) заочно: команда на той час вже від'їхала з Хотина.

Арбалет, він же куша - зброя київських міщан, які в Середньовіччі жили на тривожному прикордонні з Диким полем. Перший герб київського самоврядування, досі є гербом Подільського району столиці

Ну добре, з бойовою частиною дійства ознайомились. А що для пацифістів? Концерти і файєр-шоу - ввечері, майстер-класи і містечко ремісників - вдень.

Шикарні застібки в містечку ремісників

Георгій Остафій, засновник "Подільської гільдії ремісників", сказав, що торгівля в майстрів в дні фесту була на "добре", а от загальна атмосфера дійства - на "відмінно".

Не менш чудові мечі

Ще б пак: більшість "середньовічників" давно знають один одного, "Битва націй" - ще одна нагода побачитись і поспілкуватись.

Представник Подільської гільдії ремісників (праворуч) спілкується з високими гостями

Найкраще, здається, розходилися дерев'яні комплекти мечів і щитів: на подію прибули сім'ї з дітьми, хлопчики після боїв теж відразу хотіли стати лицарями.

Усі фото - Ірини Пустиннікової

Закордонне представництво УГВР. "Америка нам допоможе!"

Після того, як органи нквс урср у 1944 році отримали інформацію про створення Української Головної Визвольної Ради (УГВР) і захопили протоколи установчих зборів цього повстанського тимчасового парламенту або уряду воюючої України, перед ними постало завдання знайти всіх його активних діячів. Але пошуки на українських теренах виявилися марними.

Опіум, вбивства, валютні спекуляції: китайські таємні організації в радянській Україні

Для більшості маловідомим залишається факт, що у першій половині XX cтоліття в Україні існувала доволі помітна китайська діаспора. Китайці оселилися в багатьох містах та навіть селах переважно на півдні та сході країни, а райони, де вони колись компактно проживали, до сих пір в народі називаються "шанхаями". Там, де виникали китайські діаспори, неодмінно з'являлися і злочинні угруповання та таємні містичні братства, більш відомі в масовій культурі як тріади.

Від символу до імені: у пошуку власних моделей військового цвинтаря

Присвячені невідомому солдату монументи можна знайти у Франції, США, Британії, Канаді та інших країнах умовного Заходу. Зрештою, традиція символічних і цілком реальних могил невідомих солдатів народилася саме у Західній Європі. Асоціація могили невідомого солдата з Радянським Союзом радше пов'язана з зацикленістю політики пам'яті сучасної Росії на Другій світовій війні, ніж із якоюсь особливою прихильністю радянців до невідомих солдатів.

Володимир Лаврик: віднайдений епізод з литовського життя офіцера Армії УНР

Щонайменше 70 майбутніх офіцерів міжвоєнного Війська Литовського народилися в Україні. Сотні пов’язані з українськими теренами навчанням, юнацькими роками, участю у боях Першої світової війни, пролитою кров’ю у боротьбі за вільну Україну. Водночас, литовська земля народжувала майбутніх бійців українських визвольних змагань, героїв Війни за незалежність.