"...Може начальство вийти, міліція. А я їм виймаю з кишені слова Володимира Ілліча: "Искусство принадлежит народу". Комусь іншому з кишені виймаю слова Гітлера, з "Майн кампф": для того, щоб знищити народ, треба знищити його минуле. І все".

Українці-червоноармійці були мобілізованими солдатами чужоземної держави, столиця якої знаходилась далеко за межами України, а, отже, для них ця війна за визначенням не може бути вітчизняною. Вони просто чесно виконували свій солдатський обов‘язок.

Зростаюча ворожiсть до нiмцiв не означала автоматичної прихильностi до радянської влади. Бандерiвський звiт з Марiуполя вказував на популярну фразу, яка пiдсумовувала погляди місцевих робітників: "От, якби цi на х*й пiшли, а тi бл*дi не прийшли".

Джинси не можна було навіть "дістати" в магазинах. Їх треба було купувати у фарцовщиків, за валютні чеки або в комісійних. На думку ідеологів, штани асоціювалися з Америкою та її класово ворожими цінностями. Розбещували радянську молодь. (рос)

За наслідками депортації загинуло, за різними даними, від 15 до 46% татар. Сказати, що така депортація була "порятунком", може хіба що людина, спроможна називати Голодомор дієтою, а газові камери - вентиляцією легенів.

"...Расчеты за перевозки спецпоселенцев произвести по тарифу перевозок заключенных. Преобразовать Крымскую АССР в область на территории РСФСР..."

"Так, я москаль, але я львівський москаль, і ми ідемо бити московських москалів". Масова культура футболу об’єднала етнічних росіян, євреїв та українців. Суперництво з Москвою грало велику роль і в інших районах Української РСР.

Музейні працівники, як люди підневільні, намагаються уникати та приховувати документи, які свідчать про окупаційний характер радянської влади та злочини червоноармійців у перші роки більшовицької окупації України.

Щороку 13 травня друзі й читачі легендарного редактора Олександра Кривенка згадують блискуче життя колеги. Це інтерв'ю було записано майже 10 років тому, незадовго до катастрофи, в якій обірвалося Сашкове життя.

Мало кому відомо, що у Львові упродовж майже півтисячоліття не було жодного легального закладу торгівлі алкоголем. Принаймні немає навіть згадки про корчми або шинки у місті Лева. Дозвіл на шинкування був результатом лобізму в кулуарах магістрату.

Георгіївські стрічки під час Другої світової носили хіба що "козаки, які служили Великій Німеччині". Зараз із цих людей за сприяння влади Луганщини створюється героїчний образ Донського козацтва, яке завжди віддано служило "родному отечеству".

Чи можлива взагалі версія подій Другої світової для України, яка б задовольнила більшість її населення? Від чого ми маємо відштовхуватися при створенні концепції "Другої світової по-українськи"?