Спецпроект

Вісім відсотків об'єму, не рахуючи душі

27 жовтня Матвєєв розстріляв 208 осіб, 2 листопада - 108, 3 листопада - 265, 4 листопада - 248, а за кілька днів - ще 210. Звичайна чекістська робота...

 ...Влітку 37-го особлива трійка Управління НКВС Леніградської області (начальник УНКВС Л.Заковський, його заступник В.Гарін і прокурор Ленінграда Б.Позерн) присудила до розстрілу велику групу (всього 1825 осіб) в'язнів Соловецької тюрми особливого призначення (рос. - СТОН).

Багато років не було відомо, де і коли червоні кати виконали свій варварський вирок.

Найчастіше згадували власне Соловецькі острови, була й інша версія: в'язнів нібито посадили на баржі, які згодом просто потопили в Білому морі... і ось, нарешті, тримаю в руках документи зі спецсховищ КДБ (нині ФСБ Республіки Карелія).

На кожному - гриф "Цілком таємно". Навіть мертвими розстріляні були небезпечними свідками проти радянського режиму...

16 жовтня 1937 року комісар держбезпеки I рангу Заковський складає 2 документи: перший на ім'я начальника СТОНу Апетера з наказом "негайно видати 1116 осіб, засуджених до розстрілу - відрядженому для виконання вироків... капітану Держбезпеки тов. Матвєєву М.Р."; другий - це розпорядження з грифом "тільки особисто" власне Матвєєву з наказом "розстріляти".

Масове вбивство невинних людей проходило в три етапи.

Останню групу (198 в'язнів) розстріляли на Великому Соловецькому острові в районі "спецкомандировки" Ісаково 17 лютого 1938 р.

Перед тим групу з 509 "соловчан" вивезли до Ленінграда (документи про виконання вироку від 8 грудня 1937 р. підписав старший лейтенант А. Полікарпов).

До останнього часу доля 1116 засуджених лишалася невідомою. Тепер картина виглядає наступним чином: 27 жовтня Матвєєв розстріляв 208 осіб, 2 листопада - 108, 3 листопада - 265, 4 листопада - 248, а за кілька днів - ще 210. П'ятеро засуджених до найвищої міри не потрапили на місце страти (один помер у тюрмі, а чотирьох відправили етапом у Ленінград, Одесу та Київ - і вбили вже там).

Місце загибелі 1111 мучеників - 16-й кілометр траси Мєдвєж'єгорськ-Повенець у Карелії. За наявними документами вдалося простежити їхній останній маршрут.

СПИСОК РОЗСТРІЛЯНИХ В УРОЧИЩІ САНДАРМОХ

Морем їх перевезли до містечка Кемь, звідти залізницею до Мєдвєж'єгорська, де знаходився слідчий ізолятор Біломорсько-Балтійського каналу (він вміщав не менше 300 чоловік). З СІЗО смертників зі зв'язаними руками на автомашинах відвозили до лісу в урочище Сандормох, де Матвєєв особисто (іноді за допомогою помічника коменданта УНКВД Ю.Алафера) розстрілював людей пострілом у потилицю з револьвера.

Щодня по двісті осіб... Звичайна чекістська робота.

10 листопада капітан відзвітував нагору, що справу зроблено. і вже 20 грудня на нього чекав приємний сюрприз - цінний подарунок і орден Черноної Зірки - "за успішну боротьбу з контрреволюцією". Його сучасник писав: "Бив березовими палками контриків по головах, по спинах - всіх, хто під гарячу руку попаде". Засуджених розстрілював "быстро, точно и толково".

Після "викриття" Єжова великі й малі енкаведистські начальники самі опинилися за гратами. Матвєєв також - "за зловживання владою".

З протоколу допиту від 13 березня 1939 р.: "Питання: Ви брали участь в операціях з виконання вироків стосовно засуджених до найвищої міри покарання?

Відповідь: Так, у таких операціях я участь брав неодноразово, починаючи з 1918 р. з перервою з 1923 по 1927 рр... В 1937 р. вироки виконували безпосередньо я, Матвєєв Михайло Родіонович і Алафер, а решта членів бригади мали інші обов'язки...".

Відтак багаторічного садиста-вбивцю також засудили. Велінням тієї самої "революційної совісті".

Ділянку в лісі, де вбито тисячі людей, знайшли цілком випадково. Якось пригадалося, що ще в 50-х роках екскаваторник із Повенця під час будівництва дороги викопав людські кістки. Тоді він їх закопав - "подалі від гріха".

Потім - перед самою смертю - відкрив шпаринку один із місцевих мешканців-учасників розстрільних акцій НКВС. Сорок чекістів "працювали" вночі, мешкали в наметах під охороною. Виправдовуючись, говорив, що якби відмовився вбивати, то і його б розстріляли.

У 1994 році бульдозерист, працюючи в піщаному кар'єрі в урочищі Сандармох, знов знайшов черепи із характерними дірочками і... знову закопав. Страх.

1 липня 1997 р. голова "Меморіалу" Карелії Юрій Дмітрієв нарешті знайшов перше поховання, братську могилу: "Побачив на грунті провалля правильної геометричної форми - якщо 15--20 см, то в могилі осіб сорок".

Від людини залишається лише вісім відсотків об'єму. Бо ж душа невинно убієнних відлітає до неба...

Ігор Пошивайло: Музей Майдану: омріюючи майбутнє. Яка стратегія на 5 років

Маємо констатувати, що в Україні сьогодні пам’ять про Майдани притлумлюється, розвіюється під тиском розчарувань, «вигорання», нових викликів, політичних маніпуляцій. Соціологічні дослідження свідчать, що українці схильні забувати свою «гарячу історію». Особливу роль у збереженні та презентації травматичного минулого, реалізації державної політики пам’яті, а також формуванні відповідальної культури пам’яті відіграють музеї та меморіальні комплекси.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: полярне вбрання

Недоліки нашого одягу – річ суто технічна, і обговорюємо ми її надто часто, щоб зараз детально розписувати; але за результатами цього нового дослідження наших арктичних попередників можу з задоволенням зазначити, що стає дедалі очевиднішим, що наше вбрання – найкраще з усіх, що будь-коли створювали для такої мети. Єдиний виняток – можливо, для весняних мандрів краще годилися б шкури, але ця альтернатива нам не доступна. Попри це, ми постійно вносимо дрібні вдосконалення

Олександр Алфьоров: З Днем народження, гривне!

25 років тому – 2 вересня 1996 р. до обігу, на зміну гіперінфльованим купонам, прийшла гривня. Але історія наших грошей почалась задовго до того! Слово «гривня» - похідне від слова «гривна», яке походить від слово "грива"/"шия" і позначало срібний обруч, який носили на шиї і який мав свою вагу.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: «Жулік» знайшовся

Повертаючись, вони побачили собаку, який ішов по крижині з півночі. Тварина помчала до них, вистрибуючи на радощах. Тоді вони збагнули, що це наш давно загублений Жулік. На гриві в нього запеклась кров, а від нього самого сильно відгонило тюленячим жиром: шлунок набитий, але, судячи з гострого хребта, цей стан для нього радше незвичний; у денному світлі він видається здоровим та сильним і він явно дуже радий повернутися додому.