Спецпроект

Спочатку Межигір'я, а перепоховання Бандери - згодом

Онук провідника ОУН Степана Бандери - про ініціативу перепоховати на Батьківщині його легендарного діда. "Раджу українцям зараз думати більше про Межигір'я, а не Бандеру, аби їхнє життя покращилося вже сьогодні".

Для інформації: члени прямої родини діда Бандери, які живі: дочка Леся (це моя мама), невістка, зять, п'ять онуків + шість правнуків, але вони ще маленькі. 

Перепоховання обов'язково відбудеться. Але не в найближчому майбутньому.

Минулого року, коли до нас звернувся секретаріат президента Віктора Ющенка із цього питання, більшість членів нашої родини вирішила, що поки що заскоро це робити. Тим більше, що в жовтні 2009 р. виплив термін "оренди" місця поховання на мюнхенському цвинтарі Вальдфрідгоф.

Тоді було вирішено продовжити договір ще на десять років. Сума не страшна - три тисячі євро за десять років - і при можливості можна раніше займатися перепохованням.
 
Позиція родини така: перепоховання повинно сприяти консолідації українського суспільства, а не його розколу.

Для цього потрібно проводити відповідні освітянські заходи, але ми бачимо, хто сьогодні відповідає за освіту в начебто незалежній Україні, яка нібито навіть неспроможна написати свою власну історію без допомоги "старшого брата по великій вітчизні". 
 
Я не уявляю - і це моя позиція - перепоховання можливим при сьогоднішній владі, яка так вдало тримається на розколі суспільства - адже розділеними легше керувати. Тим більше, що при цій владі все дозволено українофобам, які без страху нападають на свідому українську молодь навіть під час музичних фестивалів.

Можна тільки уявити як легко буде цій шпані справитися зі старшими людьми під час похорону, навіть у такому прогресивному регіоні як Станіславівщина. 
 
Є ті, хто вважають, що Бандеру треба перепоховати в Києві. Але справа в тім, що Бандера вже спочиває у київській землі. Тільки ми досі не знаємо точного місця, де похований отець Андрій - батько Степана - священик, розстріляний в Києві в липні 1941 року.

Що казав на допитах НКВД батько Степана Бандери, читайте у розділі "Дайджест"

Для родини найбільш негайними пріоритетами є встановлення місця поховання отця Андрія та правда про долю Богдана Бандери - наймолодшого з братів Бандер, чий слід зникає на Миколаївщині в роках Другої світової війни.

Знаємо, що він йшов похідними групами ОУН на Велику Україну проголошувати українську незалежність в 1941 року. А потім його слід зникає...
 
Від себе раджу українцям зараз думати більше про Межигір'я, а не Бандеру, аби їхнє життя покращилося вже сьогодні.

Андрій Здоров: Не заслужив. 150 років Миколі Скрипнику

Микола Скрипник народився на Донбасі і був мабуть найвідомішим провідником радянської українізації цього регіону. Західні політологи означили його як одного з найяскравіших представників так званого українського націонал-комунізму. Для наших законодавців Скрипник - не заслуговує на вшанування. В списку представлено багато осіб, які ніколи себе не вважали українцями. А от українця Миколи Скрипника там немає. Не заслужив.

Володимир В'ятрович: Домовитися з минулим, а не долати його

Домовитися з минулим — це нам, нинішнім, досягти мінімального консенсусу в уявленнях про нашу історію. Це слухати минуле і чути його. В конкретно нашому випадку — це чути мільйони голосів людей, котрих убили саме з цією метою: заставити їх замовкнути. Чути голоси тих, хто пішов на смерть задля оборони права незнайомих їм майбутніх українців на вільну дискусію у вільній країні.

Ярослав Грицак: Долати минуле таки потрібно

Я закликаю подолати нашу залежність від минулого. Цим минулим є режим т.зв. «обмеженого доступу», ендемічними хворобами якого є бідність та авторитаризм. У всьому світі він склався історично і довгий час був нормою. Тільки що в останні двісті років все більше і більше країн виходять з нього. І майже всюди рецепт виходу один і той самий: прихід до влади політичної еліти, яка має політичну волю міняти країну.

Віктор Ющенко: Віктор Ющенко: Чому після Грузії - Україна?

Теоретично десятки російських БТРів можуть взяти курс на Київ. Існує маса сценаріїв, як зіграти на кримському питанні, вчинити серію провокацій, дестабілізувати ситуацію у Криму — і далі відбувається черга подій, яка закінчувалася б тільки тим, що у Києві спускається український національний прапор.