Спецпроект

Василь і Славко супроводжують мене все життя

Вірменська справа і українська справа в рамках табору стали нашою загальною справою. Приклад Стуса і Чорновола наслідували українці, росіяни, литовці, латиші, євреї.

Пригадую розмову з Василем Стусом у зоні в Барашево, в Мордовії, напередодні мого звільнення за першим строком [1973].

- Паруйр, ми всі знаємо, що ти керівник Національної об'єднаної партії Вірменії. Як у вас за програмою, можуть бути членами вашої партії не вірмени?

Я відповів, що в статуті це є, але на практиці тільки один випадок був.

Тоді Стус сказав, що хоче оголосити себе членом НОП, але щоб не віддавати честь мені як керівникові кожен раз, хотів би назвати себе членом-симпатиком партії, яка проголосила мету - створення незалежної Вірменії. 

Я просто посміхнувся, але він виявляється все обдумав. Його приклад наслідували українці Роман Семенюк, Ірина Калинець, В'ячеслав Чорновіл, Іван Гель, росіяни потім, Едік Кузнєцов, литовці, латиші, євреї...

Наша національна політична організація перетворилася на інтернаціональну і заслуга в цьому Василя. Патріоти різних республік розуміли нашу боротьбу і ставали поруч. Вірменська справа і українська справа в рамках табору стали нашою загальною справою.

Пригадую такий епізод - у нашу зону перевели Славка Чорновола. Він тримав голодівку.

Виявляється що в 17-й зоні контролером був Чекмарьов - особливо шкідливий тип. Політв'язні, які встали проти цілої імперії, були змушені виступити проти однієї людини. Вони оголосили голодування, але мента не прибрали, а Славка перекинули до нас.

Я думаю, що вони хотіли, щоб він припинив голодування, і тому перевели до Василя Стуса. Саме тут ми й познайомилися. Він був наче напханий енергією, він навіть у зоні бігав, займався спортом. Багато читав, писав, покладену норму - ми шили рукавиці - виконував не за 8 годин, а за три години - решту часу він був зайнятий сам собою.

Ми планували певні дії. Звичайно, в центрі був Чорновіл - тоді він уже розробляв ідею статусу політв'язня.

Я помітив, що він і Василь начебто і не в таборі були - вони говорили про літературу, про мистецтво, про історію українського народу.

Згадую епізод, який мені розповів Василь. Хворим політв'язням певний час давали молоко. Одного разу Василь стояв у черзі, де стояли 3-4 людини, і прийшов мерзотник і провокатор, переведений до нас з особливою зони, Сідєльніков, і вліз без черги. Василь його запитав - ти якщо поспішаєш, так попроси - тебе пропустять. Той вдарив Василя.

Я можу дослівно передати слова Стуса - він сказав, що не може робити людині боляче.

Про своїх друзів я можу говорити нескінченно. Василь і Славко супроводжують мене все життя.

Ярина Ясиневич: Пам’яті міністра Івана Вакарчука. Він зрушив з місця реформу освіти України

Реформу нашої освіти зрушив з місця Іван Вакарчук. Він діяв системно, широко та швидко. Було в ньому щось від тих римських легіонерів, що крокували добре зробленими дорогами.

Микола Рябчук: Сашко. Нам його бракуватиме

За кілька останніх тижнів померло кілька моїх знайомих, усі – з “не-епідемійних”, не пов’язаних із COVID-19 причин. Кілька смертей на тлі тисячних гекатомб, про які ми читаємо щодня у новинах, виглядають як статистична похибка. Але водночас оті “кілька смертей” – це дуже конкретні люди, яких знаємо особисто і відхід яких сприймаємо куди емоційніше, ніж сухі статистичні дані з цілого світу, хоч би якими вони були астрономічними.

Національний музей Революції Гідності: Відкрите звернення до керівництва держави щодо політики пам’яті

Наталка Діденко: Мій телефон

Від сьогодні немає вже більше на моїй старій квартирі стаціонарного телефона. Припинив своє існування. Якось це відбулося буденно, між справами, з допомогою Укртелекому. І вже потім якось мене так накрило. Бо народження і життя стаціонарного телефону в наших квартирах - це було щось