Спецпроект

Неопалима церква. Як "саморозпустилася" УГКЦ

65 років тому на церковному соборі у Львові за вказівкою Кремля спробували ліквідувати Українську греко-­католицьку церкву. Насправді Львівський псевдособор нічого не вирішував - на ньому не було жодного єпископа УГКЦ. Зате були католицькі "єпископи", висвячені... Російською православною церквою.

Собором-з'їздом єпископів і священиків УГКЦ те судилище над нею більшовики проголосили тому, що - за церковними канонами - тільки її представницькі збори духівництва мали право "саморозпуститися" й приєднатися її до РПЦ.

Та позаяк на псевдособорі 8-9 березня 1946 року у Львові не було жодного єпископа УГКЦ, ці збори були абсолютно незаконними.

Беззаконня

"Собор" провели лише для того, аби формально oформити заднім числом фактичне поглинання УГКЦ, яке насправді відбулося ще 18 червня 1945 року.

Саме цього дня - оскільки жоден єпископ УГКЦ так і не погодився, незважаючи на погрози чекістів знищити їх, скасовувати свою церкву - уповноважений у справах РПЦ в УРСР Ходченко визнав "ініціативну групу зі скликання возз'єднавчого собору" на чолі зі священиком Преображенської церкви у Львові Гавриїлом Костельником "єдиним тимчасовим церковно-адміністративним органом, котрому надається право керувати в повному обсязі існуючими греко-католицькими парафіями в західних областях України і проводити справу возз'єднання зазначених парафій із РПЦ".

Тобто УГКЦ ще за дев'ять місяців до її "саморозпуску" позбавили самоуправління й підпорядкували "групі", чиєю безальтернативною метою було приєднання цієї церкви до РПЦ.

Але, по-перше, "нове керівництво" УГКЦ створили не на соборі цієї церкви, як вимагали її канони.

По-друге, його створення санкціонував світський чиновник держави, чия конституція проголосила відділення від неї церкви, а тому він мав право лише реєструвати церкви, а не надавати право керувати ними.

І вже після того, як цей клерк підписав вирок УГКЦ, був інсценований спектакль "Львівський церковний собор", що в березні 1946 року мав "узаконити" сваволю більшовиків.

А для того, аби він відбувся, 24-25 лютого 1946-го екзарх (намісник) патріарха РПЦ у Києві "висвятив" греко-католицьких священиків Антонія Пельвецького й Михайла Мельника єпископами, відповідно, Самбірським і Дрогобицьким та Станіславським і Коломийським.

Греко-католицькі єпископські посади не мали жодного стосунку до намісника РПЦ в Києві. Але ці "висвячення" були потрібні владі - оскільки собори, в яких не беруть участь єпископи - неканонічні, відтак - нелегітимні.

Однак такими ж кваліфікують і ті "собори", участь у яких беруть єпископи, "висвячені" владиками інших церков! Тож насправді 1946 року відбувся не саморозпуск УГКЦ, а акт сваволі проти неї, тим паче, що усіх учасників псевдособору - 216 священиків і 19 мирян - залякали погрозами репресій проти них та їхніх родичів.

Чекістська акція

Професор історії канадського Карлтонського університету Богдан-Ростислав Боцюрків, дослідивши розсекречені совєтські архіви, встановив, що 1944 року в Західну Україну "направлено окрему оперативну групу на чолі зі старим чекістом і спецом від релігійних справ Сергієм Каріним-Даниленком, підполковником держбезпеки, який ще в 1920-х роках ламав хребет УАПЦ і довів її до "саморозпуску" в січні 1930".

Зі слів Боцюрківа, "Даниленко розгорнув 1944-го збирання компроматетуючих матеріалів щодо єпископату і духовенства УГКЦ, вербування в її рядах сексотів і агентів, намацування серед греко-католицького духовенства його слабих елементів і потенційних лідерів акції "возз'єднання" з РПЦ".

А вже невдовзі після псевдособору загинули усі керівники "ініціативної групи" з його скликання - Костельник, Пельвецький і Мельник. За офіційною версією - від рук українських націоналістів, а радше - аби не проговорилися про закулісні подробиці псевдособору.

Сини Костельника воювали у складі першої дивізії Української Національної Армії, відомої ще й як дивізія зброї СС "Галичина". Тому згоду їхнього батька на участь у псевдособорі розцінили як намагання врятувати їх від репресій.

Також "ініціатори возз'єднання" виторгували своєю згодою на це возз'єднання поступки, що перешкодили асиміляції наддністрянців.

Зокрема, Костельник і його друзі по нещастю подбали про збереження в церквах Галичини української версії церковно-слов'янської мови й служіння у ній місцевих, а не російських священиків.

Домагалися й інших поступок, тож не виключено, що чекісти позбулися їх саме для того, аби ніхто не дізнався про те, що ж їм наобіцяли.

Однак УГКЦ не припиняла своєї пастирської дільності й "у катакомбах" та в діаспорі, доки 1989 року не легалізувалася.

Олег Слабоспицький: У Києві попрощалися з учасником підпілля ОУН та політв’язнем Орестом Васкулом

13 червня у Михайлівському Золотоверхому соборі Православної Церкви України відбулось публічне прощання з Орестом Васкулом – учасником збройного підпілля ОУН під час Другої Світової війни, багаторічним в’язнем совєтських концентраційних таборів, керівником Київського крайового братства ветеранів ОУН і УПА з 1992 року. У період 1995-2010 рр. він був членом Головного Проводу ОУН (б) та у 1998-2005 рр. головою Теренового Проводу ОУН (б) в Україні.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: Середзим’я

У це середзим’я новин з кожним днем стає дедалі менше; усі події неначе стискаються до коротких записів, однак, трохи порозмисливши, розумієш, що це не зовсім так. Наприклад, сьогодні мав принаймні три важливі обговорення погоди та стану криги, про які можна було б зробити розлогі записи, і за підсумками яких уже було зроблено чимало дрібних розпоряджень.

Володимир В'ятрович: Прецедент Коновальця

Уявити історію України ХХ століття без Євгена Коновальця важко. Адже його роль у розвитку визвольного руху, який через понад півстоліття після його смерті все ж досяг своєї мети, була, без сумніву, визначальною.

Микола Рубанець: Повстання буковинських українців і проголошення української державності 1941 року

Незабаром виповниться 80 років з часу проголошення української державності на Буковині. Ця сторінка з історії до сьогодні залишається невисвітленою та недослідженою, хоча, як свідчать тогочасні румунські та радянські документи, подія була резонансною.