Спецпроект

Проігнорована Биківня. День пам'яті і влада у безпам'ятстві

Всі говорили про історичну пам'ять, про те, чого ніколи, за жодних умов і за всякої влади не можна забувати, - про великі втрати України, її трагедію, спричинену окупантами, про нинішню неукраїнську владу, "якої тут нема, і це добре”. А ще говорили, що вірять у майбутнє Української держави...

Щороку, у третю неділю травня, громадскість столиці України приходить в Биковнянський ліс – де лежать сотні тисяч невинно убієнних у 1937-1941 рр.наших земляків,

Сюди, в цей поминальний день, приїжджають люди з усіх регіонів України, щоб вшанувати своїх батька чи матір, брата чи сестру. Багато українців і досі не знають місця поховання своїх рідних, тому Биківня стала символом одного з найбільших місць масових розстрілів людей комуністичним режимом.

Ці скорботні урочистості від початку 1990-х завжди були громадянським актом і проводилися з ініціативи громадських організацій, зокрема, Товариства "Меморіал”.

За 20 років незалежності важко перелічити всіх людей доброї волі в Україні та поза нею сущих, які побували у цьому святому й трагічному для українців місці, вважаючи, як, приміром, Понтифік Павло ІІ, таке паломництво обов'язком сумління.

Владоможці з Банкової, щоправда, тривалий час такого поклику сумління не відчували, зате очільники столиці в Биківню навідувалися завжди разом з народом.

Ющенко: "Я запропонував Януковичу прийти в Биківню"

Ставши Прем”єр-міністром України, Віктор Ющенко був першим, хто проклав сюди шлях і для державних керівників. Саме за його прем'єрства уряд ухвалив рішення про створення Національного історико-меморільного заповідника "Биківнянські могили”.

Віктор Ющенко був у Биківні і до президентства, і після. Фото Вахтанга Кіпіані

А в травні 2007 року Президент Віктор Ющенко підписав указ "Про заходи у зв”язку з 70-ми роковинами Великого терору – масових політичних репресій 1937-1938 років”, у якому, нагадаємо, було, зокрема, зазначено наступне:

"З метою належного вшанування пам'яті жертв політичних репресій, привернення уваги суспільства до трагічних подій в історії України, викликаних насильницьким впровадженням комуністичної ідеології, відродження національної пам”яті, утвердження нетерпимості до будь-яких проявів насильства проти людства та у зв”язку з 70-ми роковинами Великого терору – масових політичних репресій 1937-1938 років, на підтримку ініціативи громадськості постановляю:

Установити в Україні День пам”яті жертв політичних репресій, який відзначати щороку у третю неділю травня”.

Музей у Биківні будуватиме Лариса Скорик

Відтоді, як і заведено в цивілізованому світі, в Україні стали вшановувати пам'ять жертв політичних репресій на державному рівні.

Нові господарі Банківської ще з минулого року почали покладати вінки до пам’ятного Христа у Биківні на день раніше, таким чином ігноруючи не тільки традицію, але й указ Президента. На цьогорічний травень все повторилось.

Якщо минулого року для учасників поминального дійства від станції метро Лісова до Биківні курсували автобуси, то цьогоріч людям похилого віку прийшлось не легко. Влада зекономила навіть на озвученні заходів і панахида, і мітинг реквієм озвучували через мегафон, який, на всяк випадок прихопили меморіалівці.    

Учаснику дня пам'яті шукають зерна історичної правди...

Указ Віктора Ющенка за №431/2007 про встановлення Дня пам”яті жертв політичних репресій, слава Богу, ніхто не скасовував, але й відзначати його в третю неділю травня Банкова не захотіла.

"Пожежа в Биківні не є випадковою" - заява товариства "Меморіал"

Напередодні, в суботу на територію Національного заповідника "Биківнянські могили” було доставлено вінки від керівників держави – поспіхом і без "зайвої” публічності й, зрозуміло, без їхньої, керівників, участі з цинічним написом на вінку "Жертвам Биківні від Українського народу".

Незрозумілим є і прибуття на день раніше до Биківні лідерів опозиції; чи переплутали дату?, чи вже обєднались з владою?, чи переймались тим, аби їх не запідозрили в причетності до виконання указу екс-президента України.

А тим часом схвильована громадськість обривала телефони "Меморіалу” з одним запитанням: чи будуть у Биківні традиційні скорботні урочистості в третю неділю травня?

"За" і "проти" українського катинського списку. Позиція українських істориків

Урочистості відбулися.

Священники традиційних українських церков відслужили панахиду по невинно убієнних. Мені доручили відкрив мітинг-реквієм, першим на якому виступив відомий політик Степан Хмара.

Присутні почули народних депутатів Івана Зайця та Ярослава Кендзьора, голову Всеукраїнського Товариства "Меморіал” Леся Танюка, голову Конгресу Українських Націоналістів Степана Брацюня, ветеранів ОУН і УПА та багатьох інших чесних українців.

 

Всі говорили про історичну пам'ять, про те, чого ніколи, за жодних умов і за всякої влади не можна забувати, - про великі втрати України, її трагедію, спричинену окупантами, про нинішню неукраїнську владу, "якої тут нема, і це добре”. А ще говорили, що вірять у майбутнє Української держави, у відродження цінностей нашого народу.

У своєму виступі я сказав, що Україна завжди сповідувала європейські гуманістичні цінності, які намагалися нівелювати окупанти різних мастей. Отже, "Маємо повернути своїй Батьківщині добре ім'я в сім”ї цивілізованих народів".

Саме як чин благородства – сприйняли всі присутні на Биківнянських заходах участь у них амбасадорів п'яти країн – США, Канади, Чехії, Румунії, Словаччини. Вони вшанували пам'ять жертв політичних репресій покладанням квітів до пам”ятного хреста братської могили. Посли США і Канади виступили на мітингу.

Посол Сполучених Штатів виступав у мегафон. Уперше столична влада не зробила озвучення мітингу у національному заповіднику. Перший зліва - посол Канади, перший справа - Роман Круцик

"Я приходжу сюди третій рік поспіль, - сказав посол США в Україні Джон Теффт, - щоб згадати тих, хто тут загинув, згадати їхні сім”ї, згадати їхню трагедію. Ми завжди підтримуємо і розуміємо важливість оприлюднення правди про ті часи. Цей меморіал існує для того, щоби показати правду всьому світові з надією, що це більше ніколи не повториться”.

Посол Канади в Україні Трой Лулашник, виступаючи, подякував українцям за допомогу у відбудові його держави Канади українською діаспорою.

Покладання квітів представниками посольств Румунії, Словаччини та Чехії

Насамкінець легендарний хор "Гомін” з його незмінним керівником Леопольдом Ященком виконав "Червону калину”.

Державний Гімн України співали всі присутні.

...На останок декілька слів про почуття власної гідності.

Державна влада проігнорувала свій священний перед українським народом обов'язок – вшанування пам'яті, закатованих російськими окупантами українців у визначений на державному рівні день.

 

Уперше демонстративно зневажила цей скорботний захід Київська міськдержадміністрація та її голова.

Якби такий виклик суспільству, подібний акт демонстративної зневаги раптом дозволив собі уряд будь-якої цивілізованої країни, скільки державних чиновників найвищого рангу вже наступного дня подали б у відставку, не чекаючи цілком закономірної реакції своїх громадян, людей, що мають почуття власної гідності?

Думаймо, люди!

Митрополит Епіфаній: Стус справді був завжди вільним

Тиранія Радянського союзу більше ніколи не матиме місця у нашій демократичній незалежній державі

Наталка Діденко: Тролейбус номер 15. Зупинка «Німанська». Зворотна сьома

Як же давила і придавила людей та залізна совкова завіса, як замулила свідомість, щоб маючи в наявності зараз сотні сортів ковбас і м'яса, десятки видів морозива, величезний вибір продуктів на будь-який гаманець все одно кривити губи і мріяти про лікарську ковбасу родом з СРСР

Вячеслав Якубенко: Книжка "Справа Василя Стуса": коментар адвоката

У Медведчука в команді є непересічні юристи, але геть немає PR-фахівців, здатних пояснити шефу «ефект Стрейзанд». Судовий процес став неабиякою промо-акцією, наклад книжки розкупили з небаченою швидкістю

Олександр Зінченко: "Історична правда": короткий курс

За 10 років на «Історичній правді» вийшло більше 13 000 публікацій, майже 1000 істориків, політиків, письменників і публіцистів стали нашими авторами. Борис Джонсон і Віктор Ющенко, Сергій Плохій та Марія Матіос, Василь Стус та Юрій Смолич, Степан Бандера і Джон-Пол Химка, Вацлав Гавел та Оксана Забужко, Джеймс Мейс та Левко Лук'яненко