Донбас і Луганщина - дві великі різниці
Зустріти в Луганську шахтаря можна з такою ж імовірністю, як моряка в Києві. Тож чи правомірним є вживання терміну "Донбас" як назви однієї з частин України? Будь-який мешканець краю на запитання про місце розташування Донбасу вкаже на південь, чітко відмежовуючи його від своєї місцевості.
Часто, коли йдеться про Луганську область, вона разом із Донецькою зараховується до так званого "регіону України" під назвою Донбас. Що ж означає ця назва?
Донбас – це Донецький кам’яновугільний басейн, де видобувається вугілля і розташовані підприємства вугільної промисловості та вуглепереробки.
Але який стосунок до Донбасу мають Міловський, Марківський, Новопсковський, Білокуракінський, Старобільський, Біловодський, Новоайдарський, Троїцький, Сватівський та Кремінський райони Луганської області?
Всі ці райони - а також західна частина Станично-Луганського району - які розташовані на північ від річки Сіверський Дінець, були і є зараз суто сільськогосподарськими. Тут ніколи не було шахт і підприємств вугільної промисловості. Єдине місце на лівому березі Дінця, де колись працювали три вугільні копальні - місто Кремінна на самісінькому півдні Слобожанщини.
Згадані райони Луганської області обіймають майже все лівобережжя Дінця, себто близько двох третин від її загальної площі. Це – частина Слобожанщини, яка була у складі Старобільського та Куп’янського повітів Харківської губернії аж до 1920 та 1925 років відповідно.
Ворошиловград. Радянський кольоровий альбом 1983 року. ФОТО
За козацької доби ці землі належали до Острогозького та Ізюмського Слобідських козацьких полків. Не належить до Донбасу і східна частина Станично-Луганського району на лівому березі Дінця – клаптик землі колишньої Області Війська Донського.
Будь-який мешканець всього цього краю на запитання про місце розташування Донбасу, не вагаючись, вкаже на південь, чітко відмежовуючи його від своєї місцевості. Отже, незаперечним є те, що більша частина Луганської області не має жодного стосунку до Донбасу.
Так само безпідставно зараховують до Донбасу і північну частину Донецької області. Ці слобожанські землі колишнього Ізюмського Слобідського козацького полку також належали до Харківської губернії. Тут розташована найбільша духовна святиня Слобожанщини – Святогорський монастир.
Переважну більшість населення в північній частині Луганської області складають українці. Школи там здебільшого також українські.
 |
| Навіть в часи УРСР до Донбасу зараховували в першу чергу вугільну промисловість. Більше плакатів часів української індустріальзації дивіться в розділі "Артефакти" |
Землі Луганщини на південь від Сіверського Дінця були колись у складі Війська Запорозького Низового. Запорожці мали тут багато зимівників і охоронних пікетів.
По знищенню Війська Запорозького Низового, під час промислової розробки покладів вугілля, на ці терени наїхало чимало чужинців, нащадки яких є зараз "язычным населением" і п’ятою колоною в Україні. Саме тут розташовані діючі та вже закриті шахти Луганщини. Це власно і є луганський Донбас.
Пересічні громадяни України зазвичай вважають, що Луганськ і Донець – це два шахтарських міста на сході нашої держави. Стосовно Донецька люди не помиляються. Перші вугільні копальні з’явилися там ще 1842 року.
"Сталь у степу". Бельгійці прийшли на Донбас задовго до Ахметова
Відтоді в Донецьку кілька десятків шахт вже вичерпали свій ресурс і були закриті. Зараз у цьому місті працюють півтора десятка копалень, і значна частина дончан є шахтарями.
В Луганську ж копальня лише одна – єдина за час існування цього міста. І розташована вона не в самому місті, а за його межами. Її будівництво розпочато 1955 року в кількох кілометрах від західної межі міста на теренах Лутугинського району Луганської області.
Тривалий час ця копальня та її шахтарське селище "Ювілейне" були у складі цього району. А 1980 року їх підпорядкували місту Луганську. На цій копальні працюють близько чотирьох тисяч осіб, переважна більшість яких є мешканцями Лутугинського району, а не селища "Ювілейного". Зустріти в Луганську шахтаря можна з такою ж імовірністю, як моряка в Києві.
Але треба відповісти ще й на запитання, чи є правомірним вживання терміну "Донбас" як назви однієї з частин України?
Багато країн сучасного світу виникли на основі кількох історико-етнографічних частин, які, маючи певні історичні, культурні та мовні особливості, зробили свої внески до творення єдиної нації.
Прикладом може бути Німеччина, у створенні якої взяли участь різні німецькі історико-етнографічні частини: Баварія, Саксонія, Тюрінгія, Вестфалія, Померанія, Пруссія та інші. І до цього часу в Німеччині баварця можна відрізнити від саксонця, а вестфальця від тюрінгця.
Донецьк у боротьбі за українську владу. Конспект короткого курсу
Але ніколи там не почуєш про якихось "рурбасівців", і нікому не спаде на думку вважати вугільно-металургійну промислову базу між річками Рур та Ліппе на землі Північний Рейн-Вестфалія історико-етнографічною частиною Німеччини під назвою "Рурбас".
Цілком зрозуміло, чому російські імперії - як царська, так і більшовицька - замовчували в історії України, зокрема півдня Луганщини все, що було там до початку промислової розробки покладів вугілля.
Адже треба було викреслити з пам’яті українського народу давніх господарів цих земель – козаків Війська Запорозького Низового. Треба було також заперечити існування Війська Запорозького як історико-етнографічної частини України та применшити його внесок до творення Української нації.
Відлуння цієї політики можна спостерігати зараз, чуючи та читаючи терміни "Донбас" і "донбасівці". Але найприкрішими є ті випадки, коли вживають термін "Донбас" і називають себе "донбасівцями" деякі українські патріоти.
Дивіться також:
Як "донецькі" і "луганські" розгромили більшовиків у Києві
Донецько-Криворізька республіка. Історія сепаратистського міфу
"Донбас і Україна (з історії боротьби)". Текст комуніста Скрипника 1921 року
"Думки про рідний донецький край". Текст дисидента Тихого 1972 року
Страйк шахтарів 1991-го. Як "регіонал" Болдирєв воював із КПРС
