Ларрі Вулф написав ненаціоналістичну історію Галичини

У Львові презентували нову книгу гарвардського професора – "Ідея Галичини. Історія і фантазія в габсбурзькій політичній культурі". Частини України й Польщі, що входили колись до "австрійської" Галичини, голосують зовсім не так, як інші терени цих країн.

Коли 1978 року до Гарвардського університету приїхав польський професор Олександр Гейштор із курсом лекцій про історію середньовічної Польщі, серед слухачів – здебільшого молодих науковців – далекою країною зацікавився лише один студент.

"Я не можу уявити, яким я тоді був. Двадцятиоднорічний дітвак, який намагався досліджувати Галичину, будучи в Бостоні", - згадує Ларрі Вулф, тепер - професор історі, директор Центру східноєвропейських і середземноморських студій Нью-Йоркського університету.

Львів став першим із європейських міст, де презентували його нову книгу "Ідея Галичини. Історія і фантазія в габсбурзькій політичній культурі" (The Idea of Galicia: History and Fantasy in Habsburg Political Culture).

Нова книга нерозривно пов’язана з попередньою працею історика – "Винайдення Східної Європи", українське видання якої побачило світ 2009 року у видавництві "Критика".

Захід постійно потребує Сходу, підтверджує ідею Ларрі Вулфа професор Гарварду Роман Шпорлюк. Процес самоідентифікації доконечно вимагає і передбачає існування "іншого": без нього просто неможливо скласти уявлення про самого себе.

"Концепція Східної Європи була винайдена західними інтелектуалам, які ніколи не були в цій частині світу, але говорили про неї, - вважає професор Ярослав Грицак. - У новій роботі Вулфа Галичина розглядається вже як окремий об’єкт Східної Європи". На думку львівського історика, американець Вулф пише про Галичину так, як могли б писати про неї люди, що жили тут – українці та поляки.

 

"У першій моїй книзі йшлося саме про процес винайдення Галичини, - погоджується професор Вулф. – Після виходу "Винайдення Східної Європи" мене часто запитували про реальний стан речей, а не фантазії. Тому у другій книзі я хотів знайти відповідь на просте питання: що стається, якщо щось, штучно нанесене на карту, стає дійсністю? Як пов’язати ідею регіону, створеного внаслідок політичного поділу Польщі, з реальністю людей, які там живуть?".

Опозиційна з народження. Як починалась галицька політика

Галичина – один із перших експериментів габсбурзького Просвітництва у просторі Східної Європи. Франц Йосиф ІІ побачив тут "чисту дошку", на якій можна написати чи збудувати що завгодно – покращення становища селян, досягнення релігійної толерантності, миру, економічного розвитку. Таке духовне месіанство, покладене в основу експерименту зі створення Галичини, на думку Вулфа, є "однією з причин того, чому ідея Галичини така потужна, навіть коли вона залишається лише спогадом і фантазією".

Одна з карт історичної Галичини - з Перемишлем, Ярославом і Сяноком

Історик наголошує, що прагнув написати "історію Галичини, яка б не була історією націоналізму". Хоча значення польських, єврейських і українських спільнот, що мешкали на цих землях, у книзі не применшується.

Галичина була засадничо ідеальним задумом, який важко було узгодити з дійсністю, й мала виходити за межі національного. Й двісті тисяч мішаних українсько-польських родин були для Галичини реальністю, каже Вулф.

Утім, надія просвітників на виникнення чогось небаченого на цих теренах була втрачена із розпадом Габсбурзької імперії у 1918 році.

Москвофільство. Як галичани вчили росіян любити Росію

Проте це не означає, що ідея Галичини не має продовження. Як розповів Ярослав Грицак, соціолог Томаш Зарицький спостеріг: частини України й Польщі, що входили колись до Галичини, голосують зовсім не так, як інші терени цих країн. Отже, кордони ХІХ століття мають більше значення за кордони сучасні.

"Тому я б хотів, - каже професор Грицак, - щоб продовження цієї книги стосувалося довготривалості, живучості Галичини".

Михайло Мартиненко: Зберегти в пам'яті Авдіївку

Авдіївка впала, один з останніх форпостів старої лінії фронту 2014-2021 років. Певно, що не було жодного інакшого виходу ніж відступати... Майже 10 років місто обороняли українські солдати. А близько 8 років під їхнім захистом місцеві жителі, активісти, патріоти пробували робити це місто кращим. І це вдавалось дивовижним чином. Під самим носом у русні. Хоча багато хто розумів, що це скоріш за все сізіфова праця.

Євгенія Подобна: Точка неповернення

10 років тому, 18 лютого 2014-го, вранці я виходила з дому на роботу на височезних підборах і в дуже красивій спідниці. Чомусь захотілось саме того дня побути дівчинкою-дівчинкою. Натомість опинилась на Майдані, потім в Кріпосному, потім знову на Майдані, мала натовчені боки, добряче угоріла, але найгірше - я тоді вперше побачила поранених і вбитих людей. Це була точка неповернення. Ввечері додому повернулась у тому ж, але пропахлому димом одязі, зовсім інша людина.

Андрій Осадчук: 35 років від дня заколоту письменників

В моєму домашньому архіві зберігаються робочі проекти першої програми Руху, де видно, як на фінальній стадії по друкованому тексту вносилися остаточні правки, саме ті правки, що не дозволили ідеї загинути на старті і дали можливість пройти цензуру центрального комітету партії. Жодна з газет тоді не погодилася на співпрацю і тільки спілчанська "Літературна Україна" опублікувала проект програми "Народного руху України за перебудову". 16 лютого 1989-го відбувся цей публічний демарш ініціативної групи українських радянських письменників, що потім підірвав всю Україну.

Андрій Ковальов: Відродження УАПЦ

35 років тому, 15 лютого 1989 року Ініціативний комітет відновлення Української Автокефальної Правосланої Церкви опублікував своє перше Звернення, яке стало поштовхом і початком Третього відродження УАПЦ.