"Я каюсь и прошу прощения за то, что привел к власти Путина"

Сьогодні у Лондоні вдома знайшли мертвим політичного емігранта, відомого підприємця і політика Бориса Березовського. Ще буде сказано багато слів - ми ж публікуємо його покаяння, оприлюднене 26 лютого 2012 року у мережі Facebook...

23 березня 2013 р. у Лондоні вдома знайшли мертвим політичного емігранта, відомого підприємця і політика Бориса Березовського. Ще буде сказано багато слів про його дуже неоднозначну роль у новітній історії Росії, та й України теж. Цей текст, його публічне покаяння, оприлюднене 26 лютого 2012 р. у мережі Facebook...

"Обратитесь каждый от злого пути своего и исправьте пути ваши и поступки ваши", вещал Господь через пророка Иеремию, и поэтому именно сегодня, в Прощенное Воскресенье, я говорю вам.

Годы изгнания позволили мне по-другому посмотреть на мою жизнь, на жизнь моей Родины и острее осознать, что без покаяния, без признания ошибок прошлого, без смелости строить будущее, нет развития. Ни у меня лично, ни у каждого из вас, ни у страны.

Я проживаю долгую, яркую жизнь. И на своем пути совершал много поступков, и неизбежно ошибался. Неправедные поступки я совершал осознанно и еще больше – не ведая, что творю. Как говорится в покаянной молитве - "ведением и неведением, волею и не волею".

Знаю, что многие мои дела осуждаются вами, народом России, частью которого я являюсь, и в судьбе которого, промыслом Господним, исполняю отведенную мне роль.

Я каюсь и прошу прощения за алчность. Я жаждал богатства, не задумываясь, что это в ущерб другим. Прикрывая свой грех "историческим моментом", "гениальными комбинациями" и "потрясающими возможностями", я забывал о согражданах. И то, что так делал не я один, не оправдывает меня.

Простите меня.

Чи убивав Березовський російського журналіста?

Я каюсь и прошу прощения за попранную мной свободу слова. Оправдывая себя стремлением спасти Россию от красно-коричневой чумы, я, определяя политику главного информационного рупора страны, пренебрегал демократическими ценностями.

Мои действия положили начало уничтожению независимой журналистики. Так поступал не я один, но это не оправдывает меня.

Простите меня.

Борис Березовський у масці російського президента Путіна

Я каюсь и прошу прощения за то, что привел к власти Владимира Путина.

За то, что обязан был, но не смог увидеть в нем будущего алчного тирана и узурпатора, человека, поправшего свободу и остановившего развитие России. Многие из нас не распознали его тогда, но это не оправдывает меня.

Простите меня.

"Путин. Коррупция". (не)Бідний лідер великої Росії

Больше мне себя винить перед Россией не в чем.

Я понимаю, что покаяние – не только слово, но и дело. И оно последует.

Володимир В'ятрович: "Волинь" vs "Катинь"

Здавалося, після пов'язаної з "Катинню" Смоленської трагедії 2010 року вона стане ще потужнішим символом, який єднатиме минуле і сучасність. Але на той момент "Катинь" уже активно витіснялася із суспільної свідомості іншою історичною темою – "Волинь". Події польсько-українського конфлікту в роки Другої світової (зведені до простої формули "Волинь-43") стали головною темою спочатку історичної публіцистики, а відтак – історичної політики.

Ігор Кравець: Дві Волині в одній

Польський Сейм проголосував закон, що встановлює нове державне свято — «День пам’яті про поляків — жертв геноциду, скоєного ОУН-УПА на Східних Кресах Другої Речі Посполитої». Сама назва — неоколоніяльна, і автор закону — давній прихильник кремлівських наративів, утім член «антикачинської коаліції» Дональда Туска, Тадуеш Самборський. Єдиною, хто утрималася під час голосування, була Александра Узнанська-Вісьнєвська. Усі інші — «за». Рідкісний, але як же виразний колоніяльний консенсус у польському Сеймі.

Богдан Червак: Останній президент УНР на вигнанні. Миколі Плав’юку – 100 років(?)!

5 червня 1925 року, за іншими даними 1927 року, народився останній президент УНР на вигнанні, голова ОУН Микола Плав’юк. Якщо припустити, що вірна дата – 5 червня 1925-го, то цьогоріч йому виповнюється сто років!

Віталій Скальський: День народження та невідомі фото крутянця Григорія Піпського

Постать Григорія Піпського для зацікавлених не потребує особливого представлення. Традиція говорить, що саме він - галичанин Григорій Піпський – під час розстрілу росіянами-більшовиками після бою під Крутами наприкінці січня 1918 року заспівав «Ще не вмерла Україна…».