Про Бога на Майдані Незалежності. Довга ніч з 10 на 11 грудня 2013 року

Ми стояли так щільно, що не було можливості побачити, хто за спиною. Мене ззаду страхував якийсь сильний, мовчазний чоловік. Він не матєрілся, не вигукував команди, він просто страхував мене. Час від часу, коли менти тиснули - ззаду тиснули наші - я навіть боявся, що зомлію і у цьому натовпі розчавлять...

Обіцяв сам собі написати про ніч з 10 на 11 грудня 2013 року.

Спочатку думав написати тільки кінець історії - "про Бога", але подумав, що іншої нагоди зафіксувати порядок подій, як я їх побачив, може і не бути, і занотував усе, що запам'ятав, у послідовності.

Я - "сова", тому в ті ночі, коли не був на Майдані, лягав тільки під ранок, вистежуючи чи штурм не почався, й клянучи істериків, які анонсували "штурми" майже кожного дня.

Коли "Громадське ТБ" сказало, що "Беркут" наступає, зайшов у кімнату, глянув на сплячих дітей, викликав таксі і поїхав на Майдан, точніше до Європейської площі.

Внутрішні війська вже виставили кілька лав, перегородивши весь Хрещатик. Пройти не можна було. Носився уздовж цієї лінії, благав і кричав разом з кількома людьми на офіцерів - вони відвертались. Зі знайомих бачив там лише музиканта з групи "Немо" Анатолія Іванюка [помер у березні 2016-го]. Привітався, зустрічались востаннє якраз на Майдані, але в 2004-му.

Ще кільканадцять людей, які теж приїхали, стояли мовчки. Один чоловік кидався на ментів і кричав, що у нього на Майдані дружина і "будьте людьми, пустіть туди!". Марно. Так пройшло десь півгодини.

Якби ж знати, що не всюди Майдан оточений, то побіг би по колу, але нічого не лишалося як щохвилини кидатись на людей з щитами. Яким це набридало і вони почали штовхати ними, щоб не підходив близько.

Побачив як хтось проходить через кілька рядів ВВ. Кинувся туди, махав посвідченням журналіста. Цим "хтось" виявився Олег Царьов з двома амбалами. Його провів за спини підлеглих генерал-майор міліції у смушковій папасі.

Почав волати - пане генерале, не порушуйте законів, пропустіть пресу. Той відвів кудись у бік Майдану Царьова і... повернувся. Пожурив, що не вдома, "бо тут небезпечно", але його задовбали крики про порушення прав журналістів і він розпорядився пропустити всіх, у кого були посвідчення. Таких було з уже доволі великого натовпу троє.

Між кордоном ВВ і кутом будинку профспілок орудували "комунальники" в помаранчевих жилетах. У руках - ножі, якими вони зрізали намети. Стояв "КАМАЗ", куди вони скидали речі.

Було дуже "жутко". На цьому відтинку були ці чуваки з ножами і я один. Пирнути було ділом техніки і бажання. На питання вони не відповідали. Думаю, що це були переодягнені менти, а не справді комунальники.

Проблема була в тому, що від рогу будинку профспілок і до сцени Майдану є якихось 50 метрів і там уже стояли чергові "лінії" ВВ і "Беркуту".

Майдан у кільці "правоохоронців". Автор - Сергій Андрющенко

На Майдан не пускали.

Побігав так хвилин десять.

І тут мені допоміг ангел в особі відомого фотожурналіста Efrem Lukatsky. Я його запитав як він сюди потрапив, бо прохід до протестувальників був начебто не можливий. Він тихо кивнув головою вбік і сказав - "намет "Батьківщини". Спершу не зрозумів...

Виявилося, що можна було акуратно пройти через ще не знятий намет і вийти за спину ментам. До своїх! Я так і зробив і вже за хвилину був на Майдані серед своїх.

Хтось сказав, що під мостом роздають каски. Пішов туди. Взяв той символічний захист, який ледве тримався на голові.

Пам'ятаю бачив Олександр Положинський, Volodymyr Viatrovych, Андрій Іллєнко з розбитою головою, отця Andriy Dudchenko, Tamila Tasheva.

Далі весь час до ранку був під мостом на Інститутській. Коли міліціонери почали розбирати барикаду і тиснути всі взялись попід руки і стали однією стіною.

Те, що було далі - загальновідомо.

Фото - символ тієї ночі. Авторка - Ніна Бероєва

А тепер про Бога.

Кілька разів здавалося, що менти нас "продавили" і от-от захоплять всю Інститутську.

Вони були у 50 метрах за нашими спинами, відрізаючи оборонців мосту від будівлі "Укоопспілки" і прямо перед нами.

Іноді їхні "передові" опинялись буквально в кількох метрах збоку. Але люди, мобілізуючись, знову відтискали їх за межі барикади. Кілька разів виводили побитих чи потруєних газом.

Ми стояли так щільно, що не було можливості побачити, хто за спиною. Мене ззаду страхував якийсь сильний, мовчазний чоловік. Він не матєрілся, не вигукував команди, він просто страхував мене. Час від часу, коли менти тиснули - ззаду тиснули наші - я навіть боявся, що зомлію і у цьому натовпі розчавлять.

І тут в якусь коротку мить перепочинку у нього задзвонив телефон. Нас було так багато, що я не міг навіть поворохнутись. А він швидко дістав телефон і абсолютно спокійним голосом сказав комусь у трубку - "ні, все добре, можу". І почав читати молитву. У телефон. Але фактично мені на вухо. Бо він був просто за спиною.
Це не був "Отче наш" чи якась інша невідома мені молитва.

Я не можу повторити жодного рядка. Але це було настільки сильно і вчасно, що я повторював сказане ним про себе.

Він говорив десь пару хвилин. Потім замовк. Потім почався черговий наступ ментів. Ми його відбили. І як тільки стало можливо розвернутись - швидко розвернувся, щоб побачити цього чоловіка. А за спиною нікого не було.

Кілька разів розповідав цю історію знайомим і казав, що мені тоді здалося, що судячи з інтонації, з якою цей Чоловік читав молитву він міг би бути протестантським священиком.

Не знаю, чомусь мені так спершу здалося. Але тепер, коли прокручую в голові події тієї ночі, яка пролетіла як одна мить, впевнений, що це був не священик, це був Він.

Я був виснажений цими бійками і штовханиною і десь у районі сьомої ранку вирішив піти на метро. "Майдан Незалежності" і "Хрещатик" не працювали. Тож, пішов на "Театральну".

Площа перед КМДА була покрита льодовою коркою.

Коли порівнявся з ЦУМом, то з-за рогу посунуло дуже багато спокійних, зосереджених чоловіків, які приїхали на метро і спішили на Майдан.

Нерви не витримали цього видовища, сльози покотились по обличчю, але якось у мить стало спокійно, була абсолютна впевненість, що Київ ми "їм" не здамо.

Олександр Карпюк: Офіцер нової формації

10 червня командувачем Сил безпілотних систем призначили полковника Вадима Сухаревського. Чесно сказати, кращої кандидатури в питанні розвитку безпілотних систем я не знаю. Ця людина зараз пише нашу історію, яка буде закладати базу у розуміння сучасних військових конфліктів.

Андрій Андрушків: Був гурманом життя. Спомини побратима про Арсена Федосенка

Арсен Федосенко був військовим фотографом, служив у 518-му батальйоні у складі 1-ї окремої бригади спеціального призначення імені Івана Богуна. 10 червня Арсен отримав важке поранення на Харківщині. У нього залишилась дружина Анна і двоє синів.

Юрій Юзич: Штаб Євгена Коновальця у Берліні

14 червня день народження творця ОУН Євгена Коновальця. Мало хто знає, що близько 10 років свого життя він провів у Берліні, коли розвивав УВО та розгортав український націоналістичний рух. І робив це зі свого штабу, який на фото. Цей дім, де досі збереглась відзнака ОУН на фасаді, був власністю очільника легальної української сили в Польщі - по якій Коновалець працював як лідер нелегальної бойової мережі.

Тімоті Снайдер: Надії російських пропагандистів на Америку

Публікуємо фрагменти з передмови до книги Джулії Девіс про російських телепропагандистів In Their Own Words ("Їхніми словами").