Світла тінь "Чорного ворона"

Стрічка вийшла дуже вчасно! Коли знову в суспільстві панує дилема: боротися чи капітулювати?! Фільм застерігає від капітуляції голосом Василя Шкляра за кадром та самим сюжетом фільму.

Від редакції: 5 грудня в Україні стартував прокат фільму "Чорний ворон" – екранізації українського бестселлера Василя Шкляра. Він розповідає про боротьбу українських повстанців проти радянської влади у 1920-х роках.

"Історична правда" публікує відгук на цей фільм відомого дослідника Українського повстанського руху 1917 – 1921 рр. – Юрія Митрофаненка, із його люб'язного дозволу.

 

Я чекав цього фільму дуже довго ще відтоді, коли прочитав книгу Василя Шкляра "Чорний Ворон". Поділюся сумнівами, я не вірив, що Україна побачить цю стрічку. Занадто багато було інформації навколо фільму, яка давала підстави так думати. Але Україні таки показали "Чорного Ворона".

Стрічка вийшла дуже вчасно! Коли знову в суспільстві панує дилема: боротися чи капітулювати?! Фільм застерігає від капітуляції голосом Василя Шкляра за кадром та самим сюжетом фільму.

Хто піддався на "амнестію", як тоді казали повстанці, той був знищений. Якщо не відразу, то через деякий час більшовицькою репресивною машиною. Між рядків і кадрів лунає попередження: "Не довіряйте ворогу!"

Про фільм. Стрічку знято за мотивами книги Василя Шкляра, але фільм не дублює книгу. І це добре. Бо книжки й кіно – це різні види мистецтва. Тому фільм вийшов динамічним захопливим і його буде цікаво дивитися й тим, хто читав книгу Шкляра і тим, хто не читав її!

Епоха визвольної боротьби в 1922 р. висвітлена правдоподібно, повстанський рух не ідеалізовано, а показано з усіма хибами та недоліками. Глядач бачить втомленого вояка, якому набридло воювати, особливо якщо ти не віриш у перемогу та НЕ ЗНАЄШ ЯК перемогти!

Залишенцем та вовкулакою бути нелегко. Картина постійно нагадує про це глядачеві. Не варто засуджувати повстанців за це, їх треба розуміти.

Приваблює в стрічці й те, що ти бачиш поєдинок рівних противників. Так чекісти – цинічні вбивці, але підступні, розумні, винахідливі. Перемогти такого ворога було нелегко, як у реальній історії, так і в фільмі. І це робить картину напруженою та цікавою. З уст більшовика звучить фраза:

"А що таке Холодний Яр? Це місто чи село? Холодний Яр – це пекло!"

Окрема подяка за історію монахинь Мотронинського монастиря та привернення уваги до ролі жінки у визвольному русі. Це посилює картину, додає емоцій.

Ну, й варто пам'ятати, що реальні події стрічки в 1922 р. частково розгорталися на теренах Кіровоградщини – теж Холодний Яр. Єдина відома могила Чорного Ворона – в нашій області. Щоправда, це інший Чорний Ворон, не з фільму.

Кадр з фільму
Кадр з фільму

Його могила в лісі Нерубай поблизу Розумівки. Цей Чорний Ворон – Микола Скляр загинув у 1920 р. Чорний Ворон з фільму – Іван Чорноусов (Чорноусенко) - інший отаман, який боровся з більшовиками після 1920 р.

Показали в фільмі й Ларіона Загородного – отамана Холодного Яру з Новомиргорода. Ну, й операцію "Заповіт" по ліквідації отаманів розробляли єлисаветградські чекісти, інша її назва "Елисаветградское дело".

Актуально звучить і тема про мовний конфлікт. Ненависть до "хахляцкой" мови продовжує вбивати українців й у 2019 р. Випадок з Артемом Мирошниченком – волонтером з Бахмута, якого вбили за українську мову, тому приклад!


Отже, фільм цікавий та актуальний, паралелі із сучасністю простежуються, то ж знайдіть час та подивіться стрічку! Не пожалкуєте! Також раджу перед переглядом знайти в ю-тубі фільм "Холодний Яр. Воля України або смерть", де йдеться про боротьбу в Холодному Яру в 1918 - 1922 р., тоді "Чорний Ворон"будете дивитися як продовження стрічки.

Для мене це найкращий фільм з історії визвольних змагань 1917 - 20-х рр. ХХ ст.

Микола Савчук: Як нас радянізували і російщили. Спогади з 1960-х

Село ще зберігало прадавні звичаї й традиції, які, хоч і порушили дві Світові війни та радянська система, однак не знищили. Всі колядували й святили паску, танцювали на весіллях, співали на толоках, жартували, журилися - і все це було по-рідному. Дух села доповнювала буйна природа і церква, яку атеїстична влада, на щастя, не закрила. Телевізорів у той час рідко хто мав, радіо рідко хто слухав. Отже, моє дошкільне виховання, тобто до сімох років, було чисто національним, не засмічене ніякими чужими ідеологічними впливами. Я навіть не знав, що живу в СРСР, а тільки у Ключеві, і, як кожна дитина, мав дитячі інтереси.

Сергій Громенко: Історія російської державності – це історія депортацій та примусу до еміграції непокірних

Сучасна Росія виявилася гідною спадкоємицею своїх предків. Від часу повномасштабного вторгнення понад 1 млн українців були насильно вивезені на територію агресора. Депортації – суть російського режиму. Доки він існує – виселення не припиняться. Імперія мусить бути зруйнована!

Леся Бондарук: Робоча група – лише затягування процесу дерусифікації

Доки ця робоча група попрацює, доки члени комісії оцінять її роботу, проведуть двомісячне громадське обговорення по іменним вулицям, підведуть підсумки обговорення на комісії, підготують і подадуть рішення на сесію, включать у порядок денний (не факт, що перед сесією Ігор Поліщук не зніме з порядку денного – таке вже було з перейменуванням по декомунізації), доки депутати проголосують – розпочнеться Новий рік.

Петро Балог: Совковий Коростень

Пам'ятник комсомольцям Коростеня переназвали на честь "молоді Коростеня ХХ століття", то ще монумент червоному комдиву Миколі Щорсу став називатися пам'ятником "Учасникам Української революції початку ХХ століття". Погруддя коростенському більшовику Лук'яну Табукашвілі, який служив начальником бронеколони 1-ї Української радянської армії та бронепотяга "Комуніст Коростенського району" в 1919 роках перейменували на пам'ятник "залізничникам-коростенцям"