Світла тінь "Чорного ворона"

Стрічка вийшла дуже вчасно! Коли знову в суспільстві панує дилема: боротися чи капітулювати?! Фільм застерігає від капітуляції голосом Василя Шкляра за кадром та самим сюжетом фільму.

Від редакції: 5 грудня в Україні стартував прокат фільму "Чорний ворон" – екранізації українського бестселлера Василя Шкляра. Він розповідає про боротьбу українських повстанців проти радянської влади у 1920-х роках.

"Історична правда" публікує відгук на цей фільм відомого дослідника Українського повстанського руху 1917 – 1921 рр. – Юрія Митрофаненка, із його люб'язного дозволу.

 

Я чекав цього фільму дуже довго ще відтоді, коли прочитав книгу Василя Шкляра "Чорний Ворон". Поділюся сумнівами, я не вірив, що Україна побачить цю стрічку. Занадто багато було інформації навколо фільму, яка давала підстави так думати. Але Україні таки показали "Чорного Ворона".

Стрічка вийшла дуже вчасно! Коли знову в суспільстві панує дилема: боротися чи капітулювати?! Фільм застерігає від капітуляції голосом Василя Шкляра за кадром та самим сюжетом фільму.

Хто піддався на "амнестію", як тоді казали повстанці, той був знищений. Якщо не відразу, то через деякий час більшовицькою репресивною машиною. Між рядків і кадрів лунає попередження: "Не довіряйте ворогу!"

Про фільм. Стрічку знято за мотивами книги Василя Шкляра, але фільм не дублює книгу. І це добре. Бо книжки й кіно – це різні види мистецтва. Тому фільм вийшов динамічним захопливим і його буде цікаво дивитися й тим, хто читав книгу Шкляра і тим, хто не читав її!

Епоха визвольної боротьби в 1922 р. висвітлена правдоподібно, повстанський рух не ідеалізовано, а показано з усіма хибами та недоліками. Глядач бачить втомленого вояка, якому набридло воювати, особливо якщо ти не віриш у перемогу та НЕ ЗНАЄШ ЯК перемогти!

Залишенцем та вовкулакою бути нелегко. Картина постійно нагадує про це глядачеві. Не варто засуджувати повстанців за це, їх треба розуміти.

Приваблює в стрічці й те, що ти бачиш поєдинок рівних противників. Так чекісти – цинічні вбивці, але підступні, розумні, винахідливі. Перемогти такого ворога було нелегко, як у реальній історії, так і в фільмі. І це робить картину напруженою та цікавою. З уст більшовика звучить фраза:

"А що таке Холодний Яр? Це місто чи село? Холодний Яр – це пекло!"

Окрема подяка за історію монахинь Мотронинського монастиря та привернення уваги до ролі жінки у визвольному русі. Це посилює картину, додає емоцій.

Ну, й варто пам'ятати, що реальні події стрічки в 1922 р. частково розгорталися на теренах Кіровоградщини – теж Холодний Яр. Єдина відома могила Чорного Ворона – в нашій області. Щоправда, це інший Чорний Ворон, не з фільму.

Кадр з фільму
Кадр з фільму

Його могила в лісі Нерубай поблизу Розумівки. Цей Чорний Ворон – Микола Скляр загинув у 1920 р. Чорний Ворон з фільму – Іван Чорноусов (Чорноусенко) - інший отаман, який боровся з більшовиками після 1920 р.

Показали в фільмі й Ларіона Загородного – отамана Холодного Яру з Новомиргорода. Ну, й операцію "Заповіт" по ліквідації отаманів розробляли єлисаветградські чекісти, інша її назва "Елисаветградское дело".

Актуально звучить і тема про мовний конфлікт. Ненависть до "хахляцкой" мови продовжує вбивати українців й у 2019 р. Випадок з Артемом Мирошниченком – волонтером з Бахмута, якого вбили за українську мову, тому приклад!


Отже, фільм цікавий та актуальний, паралелі із сучасністю простежуються, то ж знайдіть час та подивіться стрічку! Не пожалкуєте! Також раджу перед переглядом знайти в ю-тубі фільм "Холодний Яр. Воля України або смерть", де йдеться про боротьбу в Холодному Яру в 1918 - 1922 р., тоді "Чорний Ворон"будете дивитися як продовження стрічки.

Для мене це найкращий фільм з історії визвольних змагань 1917 - 20-х рр. ХХ ст.

Ольга Духніч: Бабин Яр має стати частиною української національної пам’яті

Проблема не в тому, у кого більше грошей і хто яскравіше чи цікавіше побудує, а в тому, наскільки українське суспільство є частиною цього процесу і частиною дискусії про нього, наскільки воно розуміє і приймає цей об'єкт і каже: ось це наша пам'ять. І зрештою наскільки цей проєкт не зовнішній для українського суспільства, а внутрішній. Таке не можна нав'язати і купити не можна.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: всі в хорошому стані, принаймні зараз

За ці дні дуже мало вартого запису, життя триває спокійно і навіть дещо монотонно. Усі ніби в порядку, жодних ознак пригнічення. Судячи з зовнішнього вигляду, поні зараз у найкращому стані за весь час; те саме стосується і собак, окрім одного-двох.

Богдан Червак: Україна як спадкоємниця УНР

Не належу до тих, хто пропонує не звертати уваги на статтю Путіна про українсько-російські взаємини. Навпаки, Україна має сприйняти її як акт гібридної агресії і реагувати адекватно. Ключова теза Путіна, яка зафіксована у його опусі й неодноразово озвучувалася публічно - «сучасна Україна – цілком і повністю дітище радянської епохи».

Галина Сита: Як я познайомилась з «українською проблемою» у 80-90-их

Вирішила розповісти, як мені у 80-х–90-х роках довелося долучитися до «української проблеми» в нашій країні, як я стала свідомою українкою. Таких моментів було кілька, в тому числі і бесіда з представником КҐБ в Інституті математики, який почав свій допит з дивних тоді для мене питань: «хто ви за національністю?», « чи володієте ви українського мовою?», «хто в ІМ говорить українською мовою?», «з якою метою ви мандруєте по Україні?» – може, про це коли-небудь напишу докладніше.