«Desiderata» Люби Гаращак: штрихи до ролі жінки крізь призму націоналізму

Березень щороку стає часом, коли дискусії про рівноправність жінок та фемінізм загострюються в українському суспільстві. І хоча значна частина сучасних націоналістів відхрещуються та навіть бореться з ідеями фемінізму, вважаючи їх «зовнішньо занесеними», емансипаційні ідеї були внутрішньо присутні в націоналістичному русі.

Приміром, один з найвідоміших текстів написаний націоналісткою у міжвоєнну добу: "Якими нас прагнете?" Олени Теліги (надрукований у "Віснику" Д. Донцова у 1935 р.) критикує сліпе перенесення "поглядів фашистів на роль жінки".

Теліга заперечувала обмеження місця жінок до "славнозвісних 4К" (Kinder, Küche, Kirche, Kleider: діти, кухня, церква, плаття) – називала це "старопруським поглядом".

Загалом, вона більше симпатизувала авторові часопису "Перемога" (офіційна газета близької до ідеології фашизму партії Фронт національної єдності) - з яким вела цю дискусію – проте вважала відведеною ним роль жінки недостатньою, на її думку жінка має дивитись на себе і свою сім'ю з перспективи "щастя і могутності більшої родини – нації".

Дмитро Донцов і Олена Теліга
Дмитро Донцов і Олена Теліга
Джерело: Олександр Зайцев. Націоналіст у добі фашизму. Донцов і вістниківці

Звертаючись до ширшого європейського контексту, можна ствердити, що дискусії щодо жіночого питання велись і серед самих фашистів. Погляд "фашистів" на жінку, які розкритикувала О. Теліга (під якими більше розумілись німецькі націонал-соціалісти) був нерелевантний і в самій тогочасній Італії.

Приміром, Вікторія де Грація, сучасна дослідниця ролі жінок в фашистській Італії, вказує на суперечність "жіночої політики" фашизму. Зокрема вона стверджує: з однієї сторони фашизм намагався реставрувати традиційне уявлення сім`ї, яке базувалось на виключені жінок зі суспільного життя, проте з іншої сторони, фашизм потребував жінок – він, шляхом розбудови соціального сервісу, мобілізовував їх до національного життя.

Як бачимо, правий політичний фланг також був змушений підлаштовуватись до реалій життя індустріального суспільства. І хоча він, теоретично уявляв жінку, як істоту аполітичну, залучену виключно до домашньої праці, проте на практиці потребував їх на фабриках і підприємствах.

Розглянувши контекст, пропоную читачам ознайомитись із статтею Люби Гаращак "Desiderata"(бажані речі). Написана в березні 1931, вона демонструє світогляд молодої української націоналістки.

Стаття була надрукована в львівському міжвоєнному журналі "Студентський шлях" - виданню Центрального союзу українських студентів. В історіографії вважається, що цей журнал слугував знаряддям для поширення поглядів місцевих членів ОУН.

Його редакторами та авторами були такі учасники УВО-ОУН, як: Володимир Янів, Микола Дужий, Ярослав Стецько, Михайло Колодзінський та інші.

Варто зазначити, що прямих посилань чи згадок про те, що Люба Гаращак та Ольга-Любомира Вітошинська є однією особою немає. Під ім'ям Люби Гаращак вийшла ще як мінімум одна автобіографічна стаття: "Тюремний великдень" у "Львівських вістях" 1942 р.

Зважаючи на спорідненість біографії Ольги-Любомири з автобіографічними відомостями Люби Гаращак можна припустити, що йдеться про одну особу.

Подаємо статтю з деякими скороченнями та коментарями. Правопис збережено.

 
Люба Гаращак. Повне ім'я після шлюбу: Вітошинська Ольга-Любомира. Більше відома під псевдонімом Софії Наумович. Відома публіцистка та журналістка в еміграції


Люба Гаращак. Desiderata. "Студентський шлях" №.1 Львів, березень 1931 р.

"Не мадам Рекамє, Помпадур, Боварі, леді Гемілтен – а Жанна Д'Арк, Марта Борецька мають бути нашими ідеалами!".

Тут протиставляються "пасивні" чи "салоні" образи жінки войовничим прикладам. Жанна Д'Арк проголошення святою Католицької церкви декілька десятиліть до написання статті вважалась національним символом Франції, Марта Борецька – лідерка Новгородської опозиції до Москви в XVст.

 

 
Джерело: Онишко Л. "Нам сонце всміхалось крізь ржавії ґрати…" Катерина Зарицька в українському національно,визвольному русі

"Тепер, у час відродження рідного краю ми не сміємо лишатись позаду мужчин. Ми мусимо навіть випередити їх у їхніх змаганнях, видати з себе все, що найкраще і покласти у підвалини нашої нації. Байдуже на якій громадській ділянці будемо працювати ".." – праця скрізь чекає нас."

"Кожна вкраїнська жінка – хто-би вона не була – без ріжниці віку, матеріяльного чи суспільного становища та образовання може й повинна вложити частку своїх зусиль до загальної національної скарбниці. Нехай же жадна з них не вагається!"

"Як пробоєвий авангард, що сміло кидається у бій і провадить за собою військо, штурмує найбільші твердині – так українські студентки хай провадять жіноцтво вперед у великій роботі"

"Вони бо виховані під грюкіт гармат, боєвих кличів; бачили, як падали вікові традиції поневолення, а з-під руїн поставали відроджені народи до свого вільного життя; їх молоді очі осяяла хоч на мить світла зірниця нашого кращого майбутнього й запалила в душах огник завзяття "…"

Вони бо зросли в нових умовах прогресу, що зрівняв нарешті жінку в правах із мужчиною, дав її змогу вийти з вузького загумінку сім'ї на широку арену діяльності, дозволив боронити інтересів своєї нації не тільки в соймі (Можлива згадка Мілени Рудницької, тогочасного посла в Сеймі він УНДО), а й на міжнародних конгресах – жіночих та й інших, поставив на порядок денний вищу освіту жінки, а разом з тим і можливість її виступати в обороні пекучих потреб своєї нації в рідній та чужій пресі"

"Остання війна довела, що наша жінка може дуже добре володіти зброєю, ходити на стежі і до наступу."

"У праці, до якої треба справді найздібніших та найінтелігентніших одиниць, жінки відіграли небуденну роль. Дуже часто саме вони давали імпульс до ріжних починів. Про це знаємо з визвольних змагань П.П.С. та російських революціонерів, серед яких – до речі сказати – працювали й українські наддніпрянські жінки. "…"

П.П.С. – Польська партія соціалістична. Одна з найвпливовіших партії початку ХХ століття на землях колишньої Польщі, вихідцем із якої був Юзеф Пілсудський. Як і "російські революціонери" провадила підпільну діяльність.

Література й образи як і польських, так і російських революціонерів були популярними серед середовища українських націоналістів, про що є безліч свідчень у спогадах.

Нарешті, недавні процеси виказали, що й у нас українки пішли вже слідами таких жінок, як польські, російські та інші. Правда, це ще лиш перші ластівки"

Вважається, що перше звинувачення за участь в УВО отримала Ольга Басараб ще у 1924 році. Її смерть в тюрмі викликала хвилю обурень, а сама постать Ольги стала культивуватись націоналістичними середовищами.

За декілька років до написання статті Люби ще ряд жінок було притягнено до відповідальності польською владою.

"Ясно, що після вияву такої всебічної, творчої працездатності вкраїнської жінки, ми не можемо спочити на лаврах! Мусимо не тільки дійти до максімум самі, але ідею вдосконалення пропаґувати як найширше: власним приміром, словом, письмом. Потреба бесідниць, рефератів, статтів така велика, що ми нарешті мусимо зажадати цього самі від себе"

"В наш рік, рік винаходів, ріжних рекордів, боротьби за опанування воздуха, шукаймо й ми в собі сил і здібностей спробувати себе в одному із цих напрямків … Хай й серед американок, англійок … продзвенить нарешті й ім'я української жінки…"

"Нам не вільно бути "сальоновою лялькою", "знудженою декаденткою", "зманірованою ексцентричкою" чи "провінціяльною гускою".

Не вільно нам сидіти в теплім запічку в той час, коли наші кращі брати, чоловіки, хлопці гинуть на ешафотах, гниють по тюрмах, боряться з щастя рідного краю. Повинні й ми ділити з ними не тільки радощі життя, але й горе та працю. Повини стати з ними – дужими поруч"

"Рівнож не вільно нам дозволяти слабшим духовно мужчинам бути картярами, п'яницями … та іншими трутнями "…" Спрямуймо наших юнаків на шлях праці на користь нації, а щойно коли покажеться, що вони й на ділі є такими ж героями, якими хочуть показати себе в словах, тоді можемо з чистою совістю стати їм товаришками життя…"

"…Ці домагання, що ставимо ми, українські студентки, собі та загалові українського жіноцтва – це не "piumdesiderium". Це вже категоричні "desiderata" в ім'я Майбутнього Нації!"

Устина Стефанчук: Українські люди в московській церкві Канади

На знимках у красивих вишитих строях ранні українські еміґранти до Канади. Ці конкретні люди зі знимок парафіяни рускої православної церкви в маленькому містечку Смокі Лейк в Альберті. Історія релігійного життя ранніх переселенців була не якраз безхмарною. Що мається на увазі, як так сталося, спитаєте ви. Ну, та просто, дуже по-нашому.

Сергій Волянюк: Повстанець з Херсонщини, що ліквідував польського генерала

За участь у засідці на заступника міністра оборони Польщі, генерала зброї Кароля Свєрчевського на Лемківщині хорунжий Іван Захаренко – “Грань” із Херсонщини – чотовий в сотні УПА “Ударник-5” легендарного командира Степана Стебельського – “Хріна” був відзначений УГВР Золотим Хрестом бойової заслуги І кл.

Наталка Діденко: Еволюція головних уборів. Від хусточки до хустки

Натрапила якось я на фотографію королеви Єлизавети у хусточці, з якої багато хто сміявся. Мовляв, якась бабуся, селянка, проста тітка, бо ж – у хусточці. І я замислилася про свої дитячі, дівочі та вже дорослі хусточки, хустки. А також шапки і шапочки.

Андрій Когут: Іван Павло ІІ, Збігнєв Бжезінський і КҐБ. Сто років Понтифіку

Сьогодні Івану Павлу II, який так сильно привертав увагу СССР, виповнилося би 100 років. Він народився 18 травня 1920-го, а на папський престол зійшов у 1978 році, де провів свої останні двадцять шість років життя. Для порівняння, лише двом Папам за всю історію Церкви вдалось очолювати престол довше, ніж Івану Павлу ІІ.