Що відомо про великодні традиції у родині Косачів

Оскільки гастрономія не була культом у Косачів, у родинному епістолярії про культуру їхнього харчування зафіксовано найменше відомостей і майже не збереглося кулінарних приписів, якими вони послуговувалися у приготуванні наїдків. Здебільшого страви готували наймані кухарі.

Великоднє привітання Ользі Косач і Михайлові Кривинюку від приятеля. Дата невідома
Великоднє привітання Ользі Косач і Михайлові Кривинюку від приятеля. Дата невідома
ДЖЕРЕЛО: БІБЛІОТЕКА КЛИМЕНТИНУМ, ПРАГА

Зі спогадів Ізидори Косач-Борисової знаємо, що на Великодні свята готувалися традиційні українські страви, характерні для полтавського і поліського регіонів.

Дочка Ольга згадувала, що мама домашнє господарство не провадила, але "ex tempore" могла спекти чудову паску "бабущину", тобто за приписом Єлизавети Драгоманової.

Сама ж Олена Пчілка напередодні Великодня 1889 р. у листі до сина писала, що "вагітна кухарка Кася залишила Косачів, а нового кухаря Шимон (управитель маєтку – Т. С.) ще не привіз з Ковеля".

І тому Ольга Петрівна бідкалася, що "паску якусь там здолаємо спекти за помічею книжки, та й бужанини намаринуємо, – а решта якось то буде! Ще таки й Лесі спечемо паску, та одвезеш їй".

Великодня листівка Ользі і Михайлові Кривинюкам від Людмили Драгоманової з Києва у Прагу. 1903 р.
Великодня листівка Ользі і Михайлові Кривинюкам від Людмили Драгоманової з Києва у Прагу. 1903 р.
ДЖЕРЕЛО: БІБЛІОТЕКА КЛИМЕНТИНУМ, ПРАГА
 
Великодня листівка Ользі і Михайлові Кривинюкам від Людмили Драгоманової з Києва у Прагу. 1905 р.
ДЖЕРЕЛО: БІБЛІОТЕКА КЛИМЕНТИНУМ, ПРАГА

А у листі до своєї матері писала, що пекла мереживні паски. А це вже високе кулінарне мистецтво, бо технологія випікання була надзвичайно складна. На випікання такої паски потрібно було втерти з цукром аж 140 жовтків, щоб тісто виходило прозоре, ніжне.

А який же Великдень без писанки! До альбому Олени Пчілки "Украинскій народный орнаменть: Вышивки, ткани, писанки" (1876 р. вид.) увійшло 23 зразки давніх писанок з Волині.

З листування відомо, що Олена Пчілка та її дочки майстерно писали писанки. Зокрема, перебуваючи на лікуванні в Ялті у 1898 р., Леся пише до матері, що разом із сесторю Ольгою "писали писанки і тим справили певний ефект серед товариства" (малась на увазі родина господаря рентованого Лесею мешкання доктора Дерижанова).

І, звісно, Косачі обмінювалися Великодніми картками з родичами і приятелями, вітаючи один одного "Христос воскрес!" і складаючи побажання.

Для прикладу наведу лише одне Лесине привітання родині з Ялти 1898 р.: "Поздоровляю з Великоднем тебе, папу, Микося, Зорю і Дору. Чи не було б ласкаве молоде панство написати до мене по слову хоч для рокового дня – Великодня?

Моє вітання теж всім, хто мене згадає".

Вітальна листівка для Лесі від сестри Ольги і Михайла Кривинюка, адресована з Києва в Каїр. 1910 р.
Вітальна листівка для Лесі від сестри Ольги і Михайла Кривинюка, адресована з Києва в Каїр. 1910 р.
ДЖЕРЕЛО: БІБЛІОТЕКА КЛИМЕНТИНУМ, ПРАГА

Зазвичай картки відображали смаки адресантів.

Ще один цікавий епізод з Великодніх свят описує Олена Пчілка у спогадах про брата Михайла Драгоманова: "Везли через наше місто якихось полонених турків. Якось, на Великдень саме, що прийшовся дуже рано, напровесні, зайшли на наш куток і посідали на пригорі, на сусідньому цвинтарі, троє турків;

ми боялись їх, виглядали тільки через тин, хоч і не було чого боятись: вони сиділи такі нужденні, беззбройні, так смутно дивилися на весняну повінь... Ну, а все ж то були турки, справжні, в чалмах, у якомусь чудному вбранні; обличчя темне, очі такі чорні.

Наш тато пішов до тих бранців і закликав їх до нас у хату; казав мамі, що годиться в таке велике свято пригостити й ворогів...

На столі, по звичаю, стояли паски й багато всього їстівного; одначе турки не все могли їсти, – додержували свого закону, – тільки охоче їли паску, взяли дечого й з собою. Відходячи, говорили щось таке незрозуміле, прикладаючи руку до чола, до грудей. Острах і жаль брав нас, як дивились ми на них".

Спільнота Українського католицького університету: Звернення УКУ щодо ситуації довкола меморіялізації Бабиного Яру

Щось дуже трагічне твориться довкола цього символу Голокосту та інших нацистських злочинів. Був час у радянській історії Бабиного Яру, коли його покинутих і недоглянутих могил влада намагалася не бачити. Сьогодні, коли вже повним ходом іде меморіялізація цього стражденного місця за фактично російським сценарієм, схваленим Меморіяльним центром Голокосту «Бабин Яр» (МЦГБЯ), на зміну оптичному прийшло акустичне диво: остережних голосів влада не чує.

Олег Слабоспицький: У Києві попрощалися з учасником підпілля ОУН та політв’язнем Орестом Васкулом

13 червня у Михайлівському Золотоверхому соборі Православної Церкви України відбулось публічне прощання з Орестом Васкулом – учасником збройного підпілля ОУН під час Другої Світової війни, багаторічним в’язнем совєтських концентраційних таборів, керівником Київського крайового братства ветеранів ОУН і УПА з 1992 року. У період 1995-2010 рр. він був членом Головного Проводу ОУН (б) та у 1998-2005 рр. головою Теренового Проводу ОУН (б) в Україні.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: Середзим’я

У це середзим’я новин з кожним днем стає дедалі менше; усі події неначе стискаються до коротких записів, однак, трохи порозмисливши, розумієш, що це не зовсім так. Наприклад, сьогодні мав принаймні три важливі обговорення погоди та стану криги, про які можна було б зробити розлогі записи, і за підсумками яких уже було зроблено чимало дрібних розпоряджень.

Володимир В'ятрович: Прецедент Коновальця

Уявити історію України ХХ століття без Євгена Коновальця важко. Адже його роль у розвитку визвольного руху, який через понад півстоліття після його смерті все ж досяг своєї мети, була, без сумніву, визначальною.