3 вересня - ще один День перемоги в СРСР

Так само як і 9 травня, 3 вересня оголосили неробочим днем, а Рада народних комісарів запропонувала на честь свята підняти на всіх державних будівлях прапор СРСР

Плакат
Плакат "3 вересня - Свято Перемоги над Японією"

У квітні 2020 року були внесені зміни до закону Російської Федерації "Про дні військової слави і пам'ятні дати Росії". Згідно цих змін, була скасована пам'ятна дата "2 вересня – День закінчення Другої світової війни", натомість був уведений новий день військової слави "3 вересня – День закінчення Другої світової війни".

Ці зміни стали по суті відновленням радянської традиції святкування Дня Перемоги над Японією, який припадав на 3 вересня. Історія цього радянського свята є маловідомою для широкого загалу, тому спробуємо розібратись, як його відзначали протягом 1945–1965 рр.

Як відомо, Друга світова війна закінчилась 2 вересня 1945 р., коли на американському лінкорі "Міссурі" японська делегація підписала акт про капітуляцію. У Радянському Союзі наступний день – 3 вересня, був названий "Святом Перемоги над Японією".

Так само як і 9 травня, 3 вересня оголосили неробочим днем, а Рада народних комісарів запропонувала на честь свята підняти на всіх державних будівлях прапор СРСР. Сталін у своїй промові з нагоди перемоги над Японією, яку транслювали по радіо 2 вересня 1945 р., велику увагу приділив історії військового протистояння із цією країною.

 
Указ 1945 р. про Свято Перемоги над Японією

Він підкреслив, що "свою агресію проти нашої країни Японія почала ще в 1904 р.", потім продовжила з 1918 по 1922 рр., а наступного разу у 1938–1939 рр. (події біля озера Хасан і на Халхін Голі). За словами Сталіна, поразка від Японії в 1904 р. "залишила у свідомості народу важкі спогади", а люди старшого покоління 40 років чекали перемоги над цією країною.

Сталін вважав і відповідно формував думку громадян Радянського Союзу, що перемога над Японією не просто перемога, не просто закінчення Другої світової війни, але й встановлення історичної справедливості над вічним агресором Вітчизни.

Відповідно Святу Перемоги над Японією надавалось особливе значення у радянському святковому календарі. 3 вересня 1945 року у головній радянській газеті "Правда" була опублікована стаття Павла Тичини, де він по суті повторював основні положення промови Сталіна щодо перемоги над Японією.

Стаття Павла Тичини у
Стаття Павла Тичини у "Правді" 3 вересня 1945 року

А Максим Рильський у газеті "Известия" від 4 вересня 1945 р. не тільки повторив тези з промови Сталіна, але й поділився власними спогадами про гіркоту поразки від Японії в 1905 р., яку він відчув, коли був маленьким хлопчиком.

На День Перемоги над Японією в багатьох містах Радянського Союзу відбулись мітинги, концерти та народні гуляння. У Києві багато мешканців міста цього дня відвідали могили воїнів на Аскольдовій горі, на майданчиках міста грали оркестри, а увечері відбувся феєрверк.

Газетне фото салюту 3 вересня 1945 року
Газетне фото салюту 3 вересня 1945 року

3 вересня 1945 р. в Москві о 21:00 прогриміли 24 артилерійські залпи салюту на честь перемоги над Японією (Фото 4. ). Для ілюстрації образу переможців над Японією був створений відповідний плакат "Победителям – салют!", де був зображений воїн Червоної Армії позаду якого майорять прапори СРСР, США та Великобританії

Плакат
Плакат "Переможцям – салют!" з газети "Красное Знамя"

Через кілька днів виступ Сталіна, який прозвучав на радіо 2 вересня 1945 р. у зв'язку з перемогою над Японією, був виданий окремою брошурою великим накладом для розповсюдження серед населення. 30 вересня 1945 р. також була запроваджена спеціальна нагорода для учасників перемоги над Японією – медаль "За перемогу над Японією", автором проекту якої була художниця М. Лукіна.

На проекті дата перемоги над Японією була вказана 2 вересня, однак, коли медаль почали виготовляти, дата перемоги була змінена на 3 вересня у відповідності до тодішнього радянського законодавства

Медаль
Медаль "За перемогу над Японією"

У 1946 р. День Перемоги над Японією святкували із таким самим розмахом, як і в 1945 р.

Плакат
Плакат "Слава Збройним силам СРСР, що отримали перемогу над Японією!"

Першими цей день відсвяткували мешканці Владивостоку вже о 7 ранку, коли в Москві тільки розпочалося 3 вересня, а о 8 ранку (1 година ночі Московського часу) у Владивостоці прогриміли залпи святкового салюту, після чого масові гуляння проходили цілий день.

Столиця СРСР – Москва була святково прикрашена прапорами, транспарантами і портретами "геніального генералісимуса" Сталіна. Для гостей міста весь день проводили спеціальні екскурсії: прямо із вокзалів везли на Червону площу, де один із ветеранів російсько-японської війни 1905 р. розповідав усім охочим про напад японців на російський Порт-Артур.

Як бачимо, апелювання до минулих протистоянь із Японією вважалося важливим елементом Дня Перемоги над Японією. Увечері у столиці СРСР відбулися концерти, у повітря піднялись освітлені прожекторами аеростати, відбувся святковий салют.

У цей день в Ленінграді була створена велика фотовиставка на Кіровських островах, присвячена історії перемоги над Японією. На відкритті цієї виставки зі своїми спогадами виступили учасники війни з Японією 1945 р.

У столиці Радянської України – Києві, також відзначили День Перемоги над Японією. Місто було святково прикрашено транспарантами, прапорами, портретами керівників партії та армії. О 9 годині вечора, так само як і в Москві, в Києві відбувся святковий салют.

3 вересня 1946 р. у всіх кінотеатрах Радянського Союзу показували документальний фільм "Разгром Японии", а у Харкові його демонстрували і в кінотеатрах, і на відкритому майданчику в саду ім. Шевченка.

Як і раніше, радянська пропаганда віддавала основну заслугу у перемозі над Японією "великому полководцю всіх часів і народів Генералісимусу Радянського Союзу товаришу Сталіну".

У 1947 р. День Перемоги над Японією оголосили робочим днем, хоча його статус, як святкового дня, не відмінявся, про це свідчить Указ Президії Верховної Ради СРСР від 7 травня 1947 р.

Указ про День Перемоги над Японією 1947 р.
Указ про День Перемоги над Японією 1947 р.

У радянських газетах, як і в попередні роки, була опублікована стаття до Дня Перемоги над Японією, а у Москві 3 вересня 1947 р. проводилися спеціальні екскурсії для військовослужбовців столичного гарнізону, яким показували трофейну японську військову техніку.

Плакат
Плакат "3 вересня 1945-1947 Всенародне Свято Перемоги над імперіалістичною Японією"

Треба зауважити, що у 1947 р. День Перемоги над Японією був відсунутий на другий план у порівнянні із підготовкою і святкуванням 800-річчя Москви, яке відбувалося у той самий час.

У 1948 р. про День Перемоги над Японією призабули, хоча статті до третьої річниці перемоги таки друкували на шпальтах газет, однак навіть мінімальні святкові заходи не проводилися, бо в цей час помер один із керівників Радянського Союзу – Андрій Жданов і країна була у траурі.

Цього ж року художник Павло Судаков закінчив роботу над картиною "Капітуляція японської армії", фото якої публіквали у радянських газетах.

Картина Судакова
Картина Судакова "Капітуляція Японської армії"

У 1949 р. ні про які святкування Дня Перемоги над Японією мова не йшла навіть у столичній Москві, а в газетах стримано констатували, що "четырехлетие победы над империалистической Японией советский народ отмечает дальнейшими успехами в строительстве коммунизма в нашей стране, стоящей на страже мира против поджигателей войны".

У 1949 р. риторика радянської пропаганди щодо пригадування перемоги над Японією змінилася. У кількох газетах Радянського Союзу була надрукована стаття М. Макарова "Четвертая годовщина со дня капитуляции Японии".

Автор статті стверджує, що саме СРСР мав головну роль у перемозі над Японією, а не США, зазначивши, що "американські імперіалісти вигадали і намагались розповсюдити з антирадянською метою легенду про те, що не вступ Радянського Союзу у війну і блискавичні руйнівні удари Радянської Армії змусили японський уряд погодитись на капітуляцію, а дві американські атомні бомби, кинуті на цивільне населення японських міст Хіросіма і Нагасакі".

У цілому стаття була спрямована проти Америки під приводом згадування про перемогу над Японією.  

У 1950 р. у Радянському Союзі згадували 5-річчя перемоги над Японією, але в менших масштабах, ніж у перші роки. У кількох радянських газетах вийшла стаття В. Нікольского "П'ять років із дня капітуляції Японії".

Як і попереднього 1949 р., автор знову вважає, що "японська армія капітулювала не в результаті бомбардування мирних японських міст Хіросіма і Нагасакі американськими атомними бомбами, як це намагаються твердити апологети американського імперіалізму, а в результаті нищівних ударів, які вона дістала від радянських військ".

Цього разу антиамериканська риторика навіть посилилася, у зв'язку з участю США у війні в Кореї. Тоді ж   в радянських газетах розмістили цікаву карикатуру М. Литвина, присвячену 5-річчю перемоги над Японією, що знову таки мала антиамериканське спрямування.

Карикатура в газеті
Карикатура в газеті "Соціалістична Харківщина" 1950 р.

До Дня Перемоги над Японією в Центральному музеї Червоної Армії підготували відповідну виставку, яку відвідала велика кількість екскурсантів. У цей день в музеї Червоної Армії відбулися зустрічі із учасниками війни із Японією в 1945 р.

3 вересня 1952 р. у деяких газетах Радянського Союзу до Дня Перемоги над Японією вийшла стаття М. Бабічева "Империалисты США возрождают Японский милитаризм", в якій принагідно до Дня перемоги над Японією, нищівно критикувалася політика США на сході.

Автор зазначав: "Отмечая седьмую годовщину исторической победы над империалистической Японией, миролюбивые народы повышают свою бдительность к проискам империалистов, усиливают ряды борцов за мир, демократию и социализм". Зазначимо, що з 1951 по 1953 рр. у радянській пресі активно повідомляли про святкування Дня перемоги над Японією в Китаї.

У 1954 р. до чергової річниці перемоги над Японією у газетах вийшла стаття П. Крайнова "Японський народ – проти американської окупації", де так само, як в попередні роки, під приводом згадування перемоги над Японією жорстко критикувалася політика США.

Здавалося б, 10-річчя перемоги над Японією у 1955 р. могло б бути відсвятковане особливо, але цього не сталося. Як і в попередні роки, вийшли друком газетні статті з критикою на адресу США в японському питанні, а також лунали запевнення про готовність Радянського Союзу поліпшити стосунки із Японією.

Відзначимо цікаву деталь з регіональної преси, саме 3 вересня 1955 р., до 10-річчя перемоги над Японією, регіональна харківська газета "Красное знамя" повідомила про подвиг Василя Колесника з районного центру Борова, який загинув у серпні 1945 р. у боях біля міста Муданцзян, закривши собою кулеметну амбразуру японського ДОТа.

Йому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. На момент виходу статті у 1955 р., на малій батьківщині героя війни з Японією, вже був установлений на його честь пам'ятник у парку його імені, а його комсомольський зберігався в Центральному музеї Радянської Армії в Москві.

Комсомольський квиток Колесника
Комсомольський квиток Колесника

На початку вересня 1956 р., з нагоди чергової річниці перемоги над Японією, радянська преса повідомляла про переговори щодо нормалізації стосунків між СРСР та Японією. У радянській пресі вийшли друком статті   про перемогу над Японією, хоча вони більшою мірою стосувалися тогочасних взаємовідносин Японії з СРСР.

12 річниця перемоги над Японією, як і в попередні роки, була приводом для радянської пропаганди знову підняти японське питання. Невипадково саме 1 вересня 1957 р. до СРСР прибула делегація японських профспілок для ознайомлення із життям радянських робітників, а засоби масової інформації повідомили про це саме 3 вересня, на День Перемоги над Японією.

Цього дня преса публікувала фотографії із Третьої міжнародної конференції за заборону атомної і водневої зброї в Токіо. 3 вересня 1957 р., саме в День Перемоги над Японією, в м. Осака виступав балет Большого театру СРСР.

З 1958 по 1959 рр. жодних згадок про День перемоги над Японією нам не вдалося знайти ні в центральній, ні в регіональній пресі Радянського Союзу.

Здавалося б, 15-річчя перемоги над Японією у 1960 р. не повинно було мати особливого значення для радянських засобів масової інформації, адже навіть 10-річчя перемоги не викликало помітної уваги. Однак 15-річчя перемоги над Японією виявилося справжнім інформаційним бумом у порівнянні із попередніми роками.

3 вересня 1960 р. на радіо та телебаченні транслювалися спеціальні програми, присвяченні 15-річчю перемоги над Японією, а у пресі вийшли друком кілька статей, присвячених цій пам'ятній даті.

Радіопрограма 3 вересня 1960 р. газета
Радіопрограма 3 вересня 1960 р. газета "Соціалістична Харківщина"
Телепрограма 3 вересня 1960 р. газета
Телепрограма 3 вересня 1960 р. газета "Соціалістична Харківщина"

Стаття кандидата історичних наук С. Голікова "Незабываемые уроки истории" розпочиналася зі згадування про те, що 2 вересня 1960 р. уже пройшло 15 років із дня завершення Другої світової війни, яку розв'язали Німеччина, Італія, Японія, США, Англія та Франція!!!

А на відміну від цих країн, як вважав С. Голіков, Радянський Союз до 1941 р. проводив послідовну миролюбну політику! У статті автор констатував, що Червона Армія, разом з американо-англійськими збройними силами, змусили капітулювати Японію, що ознаменувало завершення Другої світової війни.

Тоді ж вийшла стаття К. Романовського та І. Храмова "Про що нагадує 15-річчя капітуляції Японії". Автори статті стверджували, що перед Другою світовою війною "загарбницькі устремління Японії сформувались і розцвіли під покровительством Сполучених Штатів і Англії…

Але Японія змушена була у квітні 1941 р. піти на укладання японо-радянського договору про ненапад. Що ж до покровителів японських агресорів у Лондоні і Вашингтоні, то вони кінець кінцем жорстоко прорахувалися: Японія розв'язала в 1941 р. війну не проти СРСР, а проти США і завдала відчутних ударів Англії".

Порушуючи тему перемоги над Японією в 1945 р., автори стверджували, що вирішальна роль у перемозі над Японією належить саме СРСР: "Радянський Союз зробив те, чого США не могли добитися атомним бомбардуванням японських міст".

Як бачимо, у межах одного радянського інформаційного поля існувало два трохи різних погляди на перемогу над Японією: С. Голіков віддавав належне участі американців у розгромі Японії, а К. Романовський та І. Храмов заперечували це, стверджуючи, що саме СРСР розгромив японську армію.

3 вересня 1960 р. у харківській регіональній пресі знову згадали про подвиг земляка, Героя Радянського Союзу Олександра Колесника, що закрив своїм тілом японську кулеметну амбразуру.

У 1961–1964 рр. жодних згадок про День перемоги над Японією ані в центральній, ані в регіональній пресі Радянського Союзу уже не було жодних згадок.

У 1965 р. про перемогу над Японією знову було згадано, адже це був 20-річний ювілей. Але, основні святкові заходи відбулися не 3 вересня, як це було прийнято у попередні роки, а 2 вересня.

Наприклад, 2 вересня 1965 р. в газеті "Советская культура" була опублікована фотографія серпня 1945 р. та репродукція картини Павла Судакова "Капітуляція японської армії" під загальним заголовком "20 лет назад был подписан акт о безоговорочной капитуляции Японии".

Того дня у кількох радянських газетах була надрукована стаття маршала військ зв'язку Радянського Союзу Олексія Леонова під назвою "Розгром японского милитаризма". У статті, як і в попередні роки, доводилося, що саме Радянському Союзу належить вирішальна роль у розгромі Японії, а не США, як це стверджують "фальсифікатори історії".

Саме 2 вересня 1965 р. у Центральному театрі Радянської Армії були проведені урочисті збори на честь перемоги над Японією. У президії зборів був міністр оборони СРСР, маршал Р. Малиновський

Збори на честь Дня перемоги над Японією 1965 р.
Газетне повідомлення про збори на честь Дня перемоги над Японією 1965 р.
.

Крім того, до 20-річчя перемоги над Японією в Хабаровську був відкритий музей бойової слави Далекосхідного військового округу, де серед іншого були стенди, присвячені розгрому Японії.

Як бачимо, День Перемоги над Японією активно відзначався лише у 1945–1946 рр. Пізніше, після прийняття Указу про скасування вихідного дня 3 вересня, інтерес до цього свята поступово затихав.

Незважаючи на це, протягом 1947-1965 рр. про День Перемоги над Японією таки нагадували газетні публікації, а в 1960 і 1965 рр. навіть відзначали 15-ти і 20-річчя цієї перемоги.

Юрій Юзич: Перший єврей, який загинув за Україну

Давно мене зацікавила світлина із одного видання про УГА з підписом: «Українські Січові Стрільці ховають свого побратима по зброї, жида, Ю. Литвака». Хто цей стрілець-доброволець, а також коли і де його похоронили досі було загадкою. Припускав, що це сталось десь у 1919 році, коли 1-ша бригада УСС воювала в складі УГА.

Олександр Алфьоров: Звернення українських істориків, які проходять службу в ЗСУ

Звернення українських учених, які сьогодні проходять службу у Збройних Силах України, до Міжнародного комітету славістів.

Микола Княжицький: Нічого особистого, це лише політика

Українські медіа знову збурило повідомлення з Польщі. На цей раз про внесення до парламенту законопроєкту, згідно з яким каратиметься "пропагування ідеології" ОУН-б та Української Повстанської Армії. Бо саме реалізація цієї ідеології призвела до "геноциду поляків на Волині та суміжних територіях в 1943-1945 роках".

Сергій Громенко: ​Як написати правильну історію України

Нема лиха без добра. Бурхливі обговорення концепції історії України від Тімоті Снайдера унаочнили інтерес українського суспільства до способів представити минуле. Цей текст я розглядаю як свою післямову до всього сказаного тоді. Але відкладіть сокири священної війни — я не буду розповідати, що треба писати про історію України. Я спробую поміркувати лише про те, як краще це зробити.