In memoriam: Сашко Євтушенко

Сашко Євтушенко як людина системна й далекоглядна потурбувався про нас, заархівуваd найважливішу частину свого дослідницького й журналістського доробку на порталі Рок-око

 

Помер Сашко Євтушенко. Як журналіст і мистецтвознавець, у 1990-ті - 2000-ні він робив неймовірне: збирав, архівував, складав у енциклопедії інформацію про українську музику, ровесницю незалежності, найбільший акцент роблячи на рок та інді.

Був редактором музичного журналу "Галас", газети "АУТ", музичної програми "Тинди-Ринди", писав до багатьох загальнонаціональних видань про музичну сцену, був прессекретарем, співорганізатором музичних фестивалів та інших імпрез. Без Сашка не обходився жоден більш-менш помітний музичний захід кінця восьмидесятих -першої декади двохтисячних років.

А потім він якось раптово зник. Майже не помічено, бо це зникнення збіглося в часі зі зникненням з видимого простору більшості колись славетних музичних виконавців і гуртів, які за кількома винятками практично не з'являлися на TV й радіо.

Коли з'явилися соцмережі, Сашко іноді ще виринав то тут, то там, але останні роки абсолютно випав з поля зору.

Минулого року я почала працювати над проєктом, до якого хотіла залучити Сашка як редактора, і це була ціла пошукова операція, щоб знайти актуальні номери телефонів, бо на старі він не відповідав.

Я навіть написала оголошення в фейсбук-групі KIEV UNDERGROUND 1986-1995 і один зі старих знайомих поділився актуальним номером телефону. Ми зідзвонилися.

Виявилося, що Сашко має загострення давньої хвороби нервової системи внаслідок травми, отриманої ще в юності, через що практично не виходить з дому. А мешкає тепер у дружини Олени на Борщагівці.

Квартира на першому поверсі, тому хоч іноді з Лєниною допомогою виходить посидіти у дворі на лавці. Наприкінці грудня, якраз перед новим роком, я поїхала його навідати.

Власне, ця розмова на кухні за чаєм із різдвяним штоленом і була моєю останньою зустріччю з Сашком. Він подарував мені "Україну in Rock", я пообіцяла, що якось заїду ще…

Звичайно, брила, затиснута в рамки декількох квадратних метрів і свого слабкого тепер тіла - Сашко важко це переносив. Дуже комплексував щодо того, як виглядає, не хотів, щоб його таким бачили й психологічно не був готовий пересісти на інвалідний візочок, щоб з'являтися на люди хоч іноді…

Тепер він спілкувався зі старими друзями, коло яких дуже звузилося, переважно через телефон…  Я зробила з ним фото, але потім видалила, Сашко собі на ньому не подобався.

З тим проєктом, на жаль, поки не склалося. Була підготовлена заявка до Українського культурного фонду, але її слабким місцем стало те, що жоден з телеканалів, куди зверталася я й мої ймовірні співпродюсери, не схотів надати листа підтримки проєкту про українську музичну сцену 80-90 х.

Мовляв, це цікаво лише дуже вузькій аудиторії. Власне, тому й співпраці з Сашком Євтушенком не судилося здійснитися. Маю лише його бачення своєї участі, яке він надіслав мені поштою. Картаю себе, що не встигла зняти з ним інтерв'ю хоч на щось - не ідеальне візуально, як я собі вимріяла, бо хіба думаєш, що приязна зустріч перед Різдвом може бути останньою?

Телефоном ми спілкувалися досить часто, Сашко дзвонив мені, ділився якимсь своїми переживаннями чи новинами. Дуже чекав на "Книжковий арсенал" у травні - до нього мала вийти його нова книга… Влітку телефонував з "відпустки" - в найбільше пекло втекли з дружиною на якийсь час в село на Житомирщині…

Востаннє ми розмовляли десь із місць тому, й він казав, що погіршення його самопочуття, скоріше за все, це не серце, на що він грішив, а якесь загострення його основної хвороби, а з цим він уже якось навчився жити…

Оцінити все, що зробив Сашко Євтушенко для української культури, для історії української музики епохи здобуття незалежності, неможливо. Але, як людина системна й далекоглядна, він потурбувався про нас, заархівувати найважливішу частину свого дослідницького й журналістського доробку на порталі Rock-oko. Там і книжки, і журнали, й окремі публікації.

Вічна тобі пам'ять, дорогий Сашко! Нехай там, де ти є, буде багато хорошої музики. RIP.

Олександр Алфьоров: Голова УІНП Олександр Алфьоров представив п’ять принципів роботи Інституту

Новопризначений Голова Українського інституту національної пам'яті Олександр Алфьоров провів першу зустріч з колективом установи, під час якої представив своє бачення майбутніх змін та оголосив п'ять базових напрямів трансформації Інституту.

Наталя Старченко: Релігійна толерантність чи рівність конфесій?

Акт Варшавської конфедерації не містив згадки про панівне становище католицької церкви, а проголошував необхідність збереження миру між різними конфесіями та відмову від уживання сили з релігійної причини. Це й дало підставу частині істориків твердити, що в Речі Посполитій формально була проголошена рівність церков. Прийнято уважати, що вона була порушена на початку XVII століття, коли король Сигізмунд ІІІ Ваза відмовився на вимогу шляхти підтвердити Варшавську конфедерацію.

Юрій Юзич: "Треба за зброю братись". Ідентифіковано учасника бою під Крутами Михайла Баталина

Ідентифіковано ще одного учасника бою під Крутами. Добровольця студентського куреня Січових Стрільців Михайла Баталина. У січні 1918 року – учня 8-го класу 2-ї української гімназії в Києві. Досі з документів гімназії було відомо, що такий учень був. Лише прізвище та ім'я. Та припущення, що він був під Крутами разом із своїми однокласниками. А виявилось, що він ще залишив дуже докладні спогади, авторство яких не було належно ідентифікованим.

Сергій Дібров: Чому Василь Кук?

Триває громадське обговорення ініціативи про присвоєння 21 окремій механізованій бригаді почесного найменування на честь генерал-хорунжого УПА Василя Кука.