In memoriam: Сашко Євтушенко

Сашко Євтушенко як людина системна й далекоглядна потурбувався про нас, заархівуваd найважливішу частину свого дослідницького й журналістського доробку на порталі Рок-око

 

Помер Сашко Євтушенко. Як журналіст і мистецтвознавець, у 1990-ті - 2000-ні він робив неймовірне: збирав, архівував, складав у енциклопедії інформацію про українську музику, ровесницю незалежності, найбільший акцент роблячи на рок та інді.

Був редактором музичного журналу "Галас", газети "АУТ", музичної програми "Тинди-Ринди", писав до багатьох загальнонаціональних видань про музичну сцену, був прессекретарем, співорганізатором музичних фестивалів та інших імпрез. Без Сашка не обходився жоден більш-менш помітний музичний захід кінця восьмидесятих -першої декади двохтисячних років.

А потім він якось раптово зник. Майже не помічено, бо це зникнення збіглося в часі зі зникненням з видимого простору більшості колись славетних музичних виконавців і гуртів, які за кількома винятками практично не з'являлися на TV й радіо.

Коли з'явилися соцмережі, Сашко іноді ще виринав то тут, то там, але останні роки абсолютно випав з поля зору.

Минулого року я почала працювати над проєктом, до якого хотіла залучити Сашка як редактора, і це була ціла пошукова операція, щоб знайти актуальні номери телефонів, бо на старі він не відповідав.

Я навіть написала оголошення в фейсбук-групі KIEV UNDERGROUND 1986-1995 і один зі старих знайомих поділився актуальним номером телефону. Ми зідзвонилися.

Виявилося, що Сашко має загострення давньої хвороби нервової системи внаслідок травми, отриманої ще в юності, через що практично не виходить з дому. А мешкає тепер у дружини Олени на Борщагівці.

Квартира на першому поверсі, тому хоч іноді з Лєниною допомогою виходить посидіти у дворі на лавці. Наприкінці грудня, якраз перед новим роком, я поїхала його навідати.

Власне, ця розмова на кухні за чаєм із різдвяним штоленом і була моєю останньою зустріччю з Сашком. Він подарував мені "Україну in Rock", я пообіцяла, що якось заїду ще…

Звичайно, брила, затиснута в рамки декількох квадратних метрів і свого слабкого тепер тіла - Сашко важко це переносив. Дуже комплексував щодо того, як виглядає, не хотів, щоб його таким бачили й психологічно не був готовий пересісти на інвалідний візочок, щоб з'являтися на люди хоч іноді…

Тепер він спілкувався зі старими друзями, коло яких дуже звузилося, переважно через телефон…  Я зробила з ним фото, але потім видалила, Сашко собі на ньому не подобався.

З тим проєктом, на жаль, поки не склалося. Була підготовлена заявка до Українського культурного фонду, але її слабким місцем стало те, що жоден з телеканалів, куди зверталася я й мої ймовірні співпродюсери, не схотів надати листа підтримки проєкту про українську музичну сцену 80-90 х.

Мовляв, це цікаво лише дуже вузькій аудиторії. Власне, тому й співпраці з Сашком Євтушенком не судилося здійснитися. Маю лише його бачення своєї участі, яке він надіслав мені поштою. Картаю себе, що не встигла зняти з ним інтерв'ю хоч на щось - не ідеальне візуально, як я собі вимріяла, бо хіба думаєш, що приязна зустріч перед Різдвом може бути останньою?

Телефоном ми спілкувалися досить часто, Сашко дзвонив мені, ділився якимсь своїми переживаннями чи новинами. Дуже чекав на "Книжковий арсенал" у травні - до нього мала вийти його нова книга… Влітку телефонував з "відпустки" - в найбільше пекло втекли з дружиною на якийсь час в село на Житомирщині…

Востаннє ми розмовляли десь із місць тому, й він казав, що погіршення його самопочуття, скоріше за все, це не серце, на що він грішив, а якесь загострення його основної хвороби, а з цим він уже якось навчився жити…

Оцінити все, що зробив Сашко Євтушенко для української культури, для історії української музики епохи здобуття незалежності, неможливо. Але, як людина системна й далекоглядна, він потурбувався про нас, заархівувати найважливішу частину свого дослідницького й журналістського доробку на порталі Rock-oko. Там і книжки, і журнали, й окремі публікації.

Вічна тобі пам'ять, дорогий Сашко! Нехай там, де ти є, буде багато хорошої музики. RIP.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: косатки, сани, поні на власний дім

День лиха. Я зробив дурницю, дозволивши сьогодні спустити треті моторові сани. Це швидко виконали, поставивши їх на тверду кригу. Пізніше Кемпбелл повідомив, що один із матросів пірнув ногою під лід, проїжджаючи по сльотавому відтинку десь за 200 ярдів від корабля. Я не надав цьому великого значення, бо подумав, що він просто пробив наст.

Максим Майоров: Від Рокитного до Перемишля: кілька дат з історії Другої Світової на «східних кресах»

4 січня маємо 77-му річницю початку акції «Буря». Польський уряд у Лондоні та «підпільна держава» у німецькій окупації спланували виступ завчасно. Партизани Армії Крайової тільки чекали на привід – вступ регулярних радянських військ на польську землю

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: свобода після двадцяти днів у кризі

У переддень Нового року ми досягнули моря Росса, але ще не досягнули краю наших нещасть. Жахлива видалась ніч. На першій вахті ми відхилилися на два румби і встановили косе вітрило. Наші умови це не покращило, але принаймні додало швидкості.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: Різдво посеред криги

П’ять годин після того компанія сиділа за столом і дружно співала; таланту в нас небагато, але кожен долучився тією чи іншою мірою, “тож співи були просто приголомшливі. Приємна несподіванка, що наша зовсім не музична партія виявилася такою завзятою до співів. У Різдвяну ніч вони тривали аж до першої по опівночі і супроводжували кожну роботу.