Щоденники Скотта: поні з вантажем та норвежець на лижах

Ми побачили за чверть милі на північ якийсь темний предмет. Я пройшовся туди і виявив, що то верхівки двох наметів, похованих більше, ніж наполовину. Мабуть, це намети Шеклтона. Поміж ними спав полинялий імператорський пінгвін. Брезент на одному з наметів ніби неушкоджений, а з другого наполовину зірваний

 

Від редакції: 25 листопада 1910, британський капітан Роберт Скотт тільки-но збирався покинути Нову Зеландію і вступити у гонку з норвежцем Руалем Амундсеном за право першим встановити свій рідний прапор на південному полюсі.

Із люб'язного дозволу перекладача "Історична правда" публікуватиме щоденникові записи керівника британської експедиції, що розміщуються на Фейсбук-сторінці "Полярний щоденник капітана Роберта Скотта".



Четвер, 26 січня

Вчора поїхав до корабля на собачій упряжці. Все йшло добре, але раптом собаки помітили, як у 30-футовому розводді вистрибує кит, і хутко кинулися до нього! Наледве змогли зупинити їх, перш ніж вони вибігли до води.

Весь день писав листи та віддавав останні розпорядження щодо судна. Уночі здійнявся свіжий північний бриз і корабель бився об глетчер, поки не підійшла пакова крига і не захистила його від прибою. Поні та пси прибули десь о першій по обіді, а о п'ятій ми остаточно пустилися в дорогу.

Незадовго до того Пеннелл зібрав матросів на кормі і я подякував їм за прекрасну роботу. Вони стійко витримували всі негаразди, кращої команди ніхто ніколи не мав. Приємно було відправити їх з теплим напутнім словом.

Перш ніж ми вирушили, Понтінг провів пів години, фотографуючи нас, поні та собачі упряжки. Сподіваюся, з цього вийдуть гарні світлини. Було трохи сумно прощатися з усіма цими гарними хлопцями – з Кемпбеллом та його командою.

Щиро вірю, що їхній почин буде успішним, адже їхня жертовність і великодушність заслуговують на гідну винагороду. Благослови їх, Боже.

Отже, ми з усією поклажею готові. Цікаво, яким буде результат. Знадобиться три дні, щоб переправити вантажі до цілковито безпечного місця; крига нібито має протриматися до того часу. Ввечері знову вітер з SE.


П'ятниця, 27 січня. Табір №2.

Вирушили о 9:30 і просунулися з вантажем корму на 3¾ милі на південь, повернулися до табору на обід, а тоді перенесли табір і провізію. Весь вантаж розділено тепер на три поклажі: у двох корм для поні, в одній – харчі для людей і трохи корму для поні.

Робота йде повільно, та все ж ми поступово, але впевнено, зменшуємо ймовірність бути віднесеними на морській кризі.

Отаборилися десь за милю на південь від мису Армітеджа. Коли табір був готовий, я пішов на схід до мису Прам і виявив, що крига коло мису Армітеджа небезпечно тонка.

Очевидно, доведеться зробити великий гак, аби уникнути загрози. Решта партії пішла до хатини "Дискавері" поглянути, чи можна її якось розкопати. Висновки щодо цього невтішні, як я й очікував.

Замети неймовірно затверділи; щоб їх розчистити, знадобилися б тижні. Але знайшли там чимало галет і трохи масла, какао і такого іншого, тож у випадку затримки не доведеться непокоїтись через харчі.

Пси сьогодні дуже зморені. Остаточно передав керування другою упряжкою Вілсону. Йому цього страшенно кортіло і я впевнений, що він впорається чудово.

Але так само очевидно, що собаки не здатні перевозити важкі поклажі: 500 футів виявилися майже непідйомною вагою для упряжки з 11 собак, вони повзли черепашачою ходою. Мірз обчислив і видає їм по дві третини фунта галет на день. Впевнений, що цього виявиться замало.

Поні працюють просто прекрасно. Їхні поклажі доходять до 800 і 900 фунтів, і вони з цим легко справляються. Отс каже, що вони цілком могли б продовжити марш і вночі.


Субота, 28 січня. Табір №2.

Упряжки поні пішли назад до Табору №1 за останньою поклажею, а я пройшов на південь в пошуках обхідного шляху навколо великого витиснутого кряжа. Морська крига вкрита безладними заплутаними застругами, які я пам'ятаю ще з часів "Дискавері".

Витиснутий кряж – новий. Він закінчується на схід від місця, куди я підійшов. Тиск тут виявляє себе тільки величезною куполоподібною хвилею, порожнину якої ліворуч від мене зусібіч оточили численні тюлені.

Частина з них розляглась і спить, частина бавиться у мілководді. Припускаю, що стара крига у цій порожнині опустилася під воду, утворивши для тюленів озерце, тепле у такі сонячні дні.

Стало ясно, що поні зможуть пройти цим шляхом, тож я повернувся до табору, де довідався, що один із поні (із Кіоганових) став шкутильгати. Вояка сприйняв цю новину похмуро, але він взагалі не оптиміст. Схоже, тварина розтягнула зв'язки, але це не точно.

Поні Боверса теж слабує на передні ноги, але це нам було відомо і раніше: питання тільки в тому, як довго він протримається. Засмучує, що загалом цей поні неймовірно дужий.

Аткінсон весь день пролежав із хворою п'ятою. Його поні, прив'язаний ззаду до інших саней, йшов добре, це дуже обнадійливий знак.

По обіді я провів поні на 2¾ милі на південь, щоб перетнути витиснутий кряж, а тоді на схід на 1¼ милі, аж поки ми не уперлися у кромку Бар'єра і не здійнялися на нього.

Ми зайшли вглиб нього десь на пів милі і скинули поклажі. Незадовго до того, як ми їх розвантажили, поні глибоко загрузли у сніг; здається, ця пухкість пов'язана із підйомом поверхні.

Наблизившись до Бар'єра, ми побачили за чверть милі на північ якийсь темний предмет. Я пройшовся туди і виявив, що то верхівки двох наметів, похованих більше, ніж наполовину.

 

Мабуть, це намети Шеклтона. Поміж ними спав полинялий імператорський пінгвін. Брезент на одному з наметів ніби неушкоджений, а з другого наполовину зірваний.

Поні і пси сьогодні тягнули прекрасно, але ми вирішили і одних, і других віднині не так сильно навантажувати, щоб їм легше йшлося і щоб зберегти їхні життєві сили. Ще багато чого слід вивчити стосовно їхніх сил та здібностей.

Кіоган, аби підбадьорити свою тварину, каже йому: "Ну ж бо, хлопче, ти ж на полюсі побуваєш!" Вся партія радісна, кращої команди ніхто не мав.


Неділя, 29 січня. Табір №2.

Зранку після сніданку прочитав молитви. Чудесний день. Сім гарних поні здійснили дві ходки до Бар'єра, покривши 18 географічних миль, із них половину – добряче навантажені, і жоден навіть не захекався.

Поні Отса – бентежне, нервове створіння – вирвався на самому початку руху, коли йому на мить попустили віжки, і пронісся галопом через увесь табір. Врешті-решт його сани гепнулись об інші, стельвага зламалася і він помчав геть, люто б'ючи постромку, що звисала ззаду.

Коли він трохи вгамувався, Отс його приборкав, тоді ми побачили, що, окрім стельваги, нічого більше не постраждало і не зламалось.

Ґран спробував іти зі своїм поні на лижах. Все було гаразд, поки він ішов поряд, але коли зайшов ззаду, то свист лиж налякав звіра, і той помчав швидше за переслідувача: тобто поні з вантажем біг швидше, ніж норвежець на лижах.

Ґран чудово справляється. Поні йому дістався лінивий, доводиться докладати зусиль, щоб змусити його працювати, але він не втрачає життєрадісності.

Собаки працюють прекрасно, з кожним днем вони в дедалі кращій формі.

Вони відтягнули першу поклажу на милю і 1200 ярдів далі за припаси, залишені на Бар'єрі, до точки, обраної під "Безпечний табір" – основне сховище.

Не думаю, що бодай якась частина Бар'єра відійде, але краще бути готовим до всього, тож наш табір повинен заслужити своє відмітне ім'я "Безпечний".

По обіді собаки здійснили другу ходку до того самого місця, покривши за день 24 географічні милі – чудовий результат за день.

Еванс і я пішки перетягнули поклажу через витиснутий кряж. До Бар'єра залишається доставити тільки таборовий вантаж. Коли дістанемось до Безпечного табору, зможемо залишатись там як завгодно довго, перш ніж вирушати далі. А от після того вже доведеться йти швидко.

Більшу частину дня було похмуро, але під вечір небо розвиднілось знову. Вітру майже нема. Температура коливається від 9º F вночі до 24º F вдень. Гарні умови для їзди на санях.

Понеділок, 30 січня. Табір №3.

Безпечний табір. Пеленг: 77.55º широти. Мис Армітеджа – N, 64W; Верблюжий пагорок Блакитного глетчера – ліворуч, скраю; Касл-Рок – N, 40W. Підняв табір о 7:30. Вирушили з поні об 11:30. Роботи багато, через це і затримки. Треба буде поквапитись із облаштуванням табору. Аткінсону прокололи нарив у нозі, за пару днів він уже має бути в порядку.

Я узяв собі кульгавого поні. Нога його не розпухла, але, боюсь, зазнала непоправної шкоди: є ознаки екзостозу, а копито розщеплене.

У велику халепу ми втрапили, коли на шляху до цього табору проходили повз складений раніше корм. Поні глибоко тонули у снігу і тягнули свої поклажі з великими труднощами, при чому сильно розпалившись.

Віддаль була якихось півтори милі, але вона виснажила їх сильніше, ніж решта шляху. Після обіду ми отаборилися і провели військову раду. Я виклав свій план: іти вперед з п'ятитижневим запасом їжі для людей і тварин, після дванадцяти-тринадцяти днів ходи закласти сховище із двотижневим запасом і повернутися сюди.

Поклажі для поні таким чином становитимуть трохи більше 600 фунтів, поклажі для собак – 700 фунтів, все це не враховуючи ваги саней. Поні з таким вантажем мають іти легко, якщо поверхня буде сприятлива, але щодо цього є великі сумніви.

Собак, можливо, доведеться трохи розвантажити. Це найкраще, на що ми можемо розраховувати за таких обставин.

По обіді я пішов уперед на лижах поглянути, чи обставини не змінилися. Пройшов 2-3 милі, покращень не помітив.

Боверс, Гаррард і троє матросів пішли й викопали намет з "Німрода". Там вони знайшли плиту, провізію та рештки поспішно покинутої трапези.

 

Один із наметів був наполовину забитий твердою кригою – наслідки відлиги. Віллесденський брезент прогнив, за винятком окремих тканин, використаних для дверей. Підлогу витягнути не вдалося.

Вояці не до вподоби думка перетягувати решту вантажу до цього табору за допомогою поні. Мабуть, заберемо собаками, скільки зможемо, а решту ризикнемо залишити на місці.

Табір "Німрода", очевидно, облаштувала рятувальна або корабельна партія і, якщо він простояв тут так довго, то можна зовсім не боятися, що щось трапиться з нашими речами всього лиш за один сезон. Завтра оглянемо припаси, збудуємо сховище і спакуємо сани.



Вівторок, 31 січня.
Табір №3.

Усе готове до старту. По обіді спробували вдягнути снігоступи на Змореного Віллі. Вони подіяли, ніби чари. Тепер він походжав, як на твердій землі, там, де раніше жахливо шпортався. Отс зовсім не вірив в успіх цього взуття, а я вважаю, що навіть найспокійнішому поні треба мати практику їх носіння.

Одразу ж після цього досліду зі снігоступами я вирішив, що треба дістати їх якнайбільше, і вже за пів години Мірз та Вілсон були на шляху до станції, до якої 20 миль. Якщо пощастить, то крига ще не відійшла, але надії на це мало. Схоже, що з цими снігоступами ми зможемо подвоїти пройдені віддалі.

Аткінсону сьогодні вже краще, але ще далеко не добре, тож затримка йому на користь. Не можна стартувати, доки не повернуться собаки, зі снігоступами чи без них.

Єдина наша інша надія на цю мандрівку – що далі Бар'єр буде твердішим, але я маю щодо цього сумніви. Хай там як, а в нас буде чудова нагода дослідити можливості цих кінських лиж.

Вночі вперше низька температура. Найнижче – 2,4º F. У наметі досить тепло.





Продовження чекайте на нашій сторінці вже за тиждень.

Більше про експедицію Роберта Скотта читайте на сторінці Полярний щоденник капітана Роберта Скотта у Фейсбук.

Приємного читання!

N.B. Текст оригіналу перебуває у суспільному надбанні. Права на текст перекладу застережено.

Кирило Галушко: Деякі міркування "фахового історика" щодо "Історії України від Діда Свирида"

Звісно, що ці міркування більше звернуті до тих добродіїв, хто ще не стикався із цією хвундаментальною працею. Але не завадить і давнім шанувальникам. Усе ж доробок Діда звернутий на широкий загал, життя триває і усілякі поточні «кон’юнктури» змінюються рік від року. А може там фахові історики, «міські» високочолі інтелектуали, а не «сільські дідугани» зневажливо сміються над цією «попсою».

Станіслав Росовецький: І все ж таки це сучасна біографія Шевченка

Я не проти Шевченка-пророка, і Шевченка-міфотворця, навіть Шевченка-шамана. Ніколи не погоджуся лише з ототожненням поета з кобзарем. Але теза, що Шевченко після заслання продовжував свою революційну діяльність борця за національне визволення свого народу - це явище історичної правди

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: пам'ятки на наступний рік

День розчарування. Розпогодилось, ніч була ясна, хоч і холодна, температура помітно ниже нуля, різкий вітер. Та невдовзі після старту ми вийшли на дуже погану поверхню. Поні часто загрузали в снігу по коліна, а нанесений хуртовиною м'який сніг лежав купами, спричиняючи сильне тертя полозів

Ольга Перебийніс: Драма Музею визвольної боротьби України

76 років тому - 14 лютого 1945 року авіація союзників бомбардувала Прагу. Серед кількох сотень празьких будівель, які були практично повністю зруйновані, був і Музей визвольної боротьби України. В результаті бомбардування було втрачено значну частину фондів, а те, що вціліло, пізніше було знищено, розпорошено, розкрадено, а також вивезено "освободітєлями" з НКВС до СРСР