Щоденник Скотта: Осман, Циган, Красавиця, Хохол та інші

Так, так, фортуна до нас не надто прихильна. Цей місяць залишить по собі сумні спогади. Та все ж могло б бути і гірше. Тривала негода – випробування для нашого духу. Та все ж ми досить зручно влаштувалися в хатині, і, коли нам чогось і бракує, то тільки фізичних навантажень, таких необхідних, коли потураєш своєму апетиту.

 

Від редакції: 25 листопада 1910, британський капітан Роберт Скотт тільки-но збирався покинути Нову Зеландію і вступити у гонку з норвежцем Руалем Амундсеном за право першим встановити свій рідний прапор на південному полюсі.

Із люб'язного дозволу перекладача "Історична правда" публікуватиме щоденникові записи керівника британської експедиції, що розміщуються на Фейсбук-сторінці "Полярний щоденник капітана Роберта Скотта".

П'ятниця, 17 березня. Ранок.

Вполювали одинадцятьох тюленів на Прам-Пойнті у середу, пообідали там же і притягнули до табору з пів тонни ворвані та м'яса; тягнути все це вгору було тяжко.

Вчора вирушила остання Кутова партія: Еванс, Райт, Крін і Форд в одній упряжці, Боверс, Отс, Черрі-Гаррард і Аткінсон – в іншій. Райт ухвалив сміливе рішення приєднатися до команди після всього лиш одного дня відпочинку. Він прекрасно тягне сани.

Дебнем взяв на себе обов'язки старшого по кухні і йому це явно до вподоби.

Тейлор випромінює гарний настрій і сипле прибавутками – гарне надбання для компанії.

Вчора після прекрасного погожого ранку надійшов сильний північний вітер, який не вщухав аж до середини ночі, збивши докупи молодий лід у протоці.

Тоді вітер зненацька перемінився на південний і я став передчувати хуртовину; але сьогодні зранку вітер вже віє з південного сходу, шаруваті хмари, утворені під північним вітром, розсмоктуються, а вчорашній мокрий сніг відносить геть. Файний виходить вечір.

Невпинно робимо хатину дедалі зручнішою. Пічку вдосконалили так, що її тепер геть не впізнати; додали кілька димарів і тепер нема зворотної тяги, нема диму всередині, натомість витрати пального стали значно ощадливішими.

 

Зараз кинулись працювати над внутрішньою та зовнішньою ізоляцією.

Свіжий лід ходить по воді туди-сюди, але море наразі відмовляється замерзати, окрім як поблизу Прам-Пойнту, де бухта на чотири дні міцною хваткою схопила кілька уламків Бар'єра.

Ці уламки походять із кромки Бар'єра і вже зараз деякі з них кришаться, відкриваючи під поверхнею глибокий і крутий шар снігу, з чого можна зробити висновок, що це плавуча морська крига не старше року чи двох; глибину заметів пояснює близькість до старої кромки Бар'єра.

Щойно я перевдягнувся у піжамні штани, вдягну ще додатково сорочку: дивовижно, наскільки тут тепло у такому легкому одязі. Поки що мені не доводилося вдягати більше, ніж майку та светр під піжамну куртку та одну пару підштанків під вітрові штани.

У підштанках у мене давня дірка, а значить, одне місце захищене тільки вітровими штаньми, та все ж мені зовсім не холодно.

Попри те, що ми знаходимо собі тут дрібні заняття, я згоряю від нетерплячки. А втім, я так само згорав би від нетерплячки і в головній хатині. Боляче споглядати за цими лихами, що не дають нам рухатись. План пересування, який я задумав спочатку, доведеться сильно змінити. Шлях до полюса дуже довгий, на жаль!

Я помаленьку втрачаю всю віру в собак: боюсь, вони не здатні будуть підтримувати той хід, на який ми від них розраховували.

 

Субота, 18 березня. Ранок.

Досі дме і заносить. Скидається на те, що тиші тут не буде, аж поки море цілковито не промерзне. Вчора був сильний південно-східний вітер, я заледве міг іти проти вітру.

Вночі вітер ущух; опівночі яскраво сяяв місяць. Тоді небо взялося хмарами, а температура піднялася до +11ºF. Зараз вітер надходить поривами з півдня – усі ознаки хуртовини.

П'ятничний північний вітер, мабуть, притиснув кригу до Гат-Пойнту. Під самим мисом величенька молода крижина сіла на мілину, а сьогодні вранці ми знайшли на ній тюленя.

Щойно вирушив загін мисливців, він шмигнув у воду – очевидно, просто виспався, – однак надихає, що в нас була можливість спіймати тюленя так близько до хатини.

Понеділок, 20 березня.

У суботу вночі віяв сильний вітер з півдня, густі хмари зверху, шаруваті знизу, замети. Море знову било понад береговою кригою, дістаючи бризками ледь не до собак; до недільного ранку вітер змінився на південно-східний і шаленів увесь вчорашній день, температура опускалася до -11ºF і -12ºF.

Ми опинилися в заперті у хатині та її безпосередніх околицях. Вчора вночі вітер ущух, сьогодні зранку кілька годин були тільки легкі подуви, а температура піднялася до -2ºF.

Тривала негода серйозно відбивається на собаках. Ми рвемо всі жили, щоб облаштувати їм затишок, але вітер постійно змінюється і ми не можемо забезпечити їм прихисток з усіх напрямків. П'ять-шість собак бігають неприв'язаними, але сильнішим тваринам ми не сміємо дати таку саму свободу. Вони потерпають від холоду, але загалом тримаються.

 

Малий білий пес, який впав у тріщину на зворотному шляху, вчора здох. Навіть за найкращого догляду він навряд чи вижив би, бо в нього явно були внутрішні ушкодження, а зовнішня виразка перетворилася на гангрену. Троє інших тварин теж у кепському стані, але, якщо пощастить, виживуть.

Сьогодні нам привалила удача. Молода крига, притиснута до Гат-Пойнту, лишилася нерухомою – така собі маленька зручна платформа, що випирає з мису. На ній ми сьогодні виявили двох тюленів і обох вполювали, поповнивши запаси м'яса для собак і ворвані для вогню.

Поки ми білували тих двох тюленів, на крижину залізли інші, тож можна сподіватися, що всі припаси в майбутньому можна буде діставати по цей бік кряжу.

Зараз, коли я пишу ці рядки, знову здійнявся вітер і, схоже, повертає на південний. Єдина втіха, що за безсонячної погоди ці сильні холодні вітри мають сягати далеко вглиб вод і охолоджувати їх.

Тривала негода – випробування для нашого духу, та все ж ми досить зручно влаштувалися в хатині, і, коли нам чогось і бракує, то тільки фізичних навантажень, таких необхідних, коли потураєш своєму апетиту.

 

Вівторок, 21 березня.

Вчора вночі вітер знову перемінився на південний. Він поступово дужчав, аж о другій годині віяв з SSW із силою 9-10 балів. Море тяжкими хвилями невпинно билося об береговий лід.

Бризки розліталися понад мисом, змочуючи все підряд і проливаючись дощем на дах хатини. Заливало навіть хрест бідолахи Вінса, що вивищується над водою футів на тридцять.

Зрозуміло, що собакам було непереливки, ми вийшли і відв'язали двох чи трьох, при цьому змокли до нитки.

Це вже втретє з півдня надходить буря, відколи ми тут. Будь-яка з них зробила б бухту недоступною для корабля, тож нам надзвичайно пощастило цілком їх уникнути, коли ми були тут із "Дискавері" у 1902 році.

Наслідки цієї бурі очевидні і вони доводять, що це тут незвичне явище. Хвиляста снігова поверхня припаю зорана у всіх напрямках і вкрита солоним осадом – такого ми ще ніколи не бачили. Береговий лід у південно-західному кутку затоки розійшовся, вперше оголовши бескиди.

Сани, споруди для магнітних досліджень і взагалі все, що стоїть на мисі просто неба, вкрито товстим шаром цього солоного осаду. Наша тюленяча крижина відпливла, тож на якийсь час доведеться попрощатися з тюленями по цей бік кряжу.

Найбільше від цієї нескінченної феноменальної негоди потерпають собаки. Щонайменше двоє з них у жахливому стані; ще шість-сім також почуваються зле, але, як би це не було дивно, решта дюжина тварин у повному порядку.

Неможливо сказати, чи вони від природи міцніші, чи просто так склались обставини, але Осман, Циган, Красавиця, Хохол і кілька інших просто в чудовому стані, а Лаппа взагалі почувається добре, як ніколи раніше.

Розмістити собак, щоб їм було зручно, і при цьому тримати їх на прив'язі – річ неможлива, а постійні спроби зробити це – страшенно виснажливі, тож ми вирішили більшість із них відв'язати. Дуже здивуюсь, якщо ніхто нікого не вб'є, але з іншого боку, якщо вони й далі будуть прикутими, то їх здохне ще більше.

Спробуємо залишити на ланцюгу найбільш сварливих.

 

Головна біда з сіромахами – заледеніння задніх ніг; щойно шерсть наскрізь береться ожеледдю, як задні лапи ніби паралізує від морозу. Сподіваємось, що цю біду вони здолають, якщо матимуть змогу бігати.

Так, так, фортуна до нас не надто прихильна. Цей місяць залишить по собі сумні спогади. Та все ж могло б бути і гірше; поні розташовані дуже вдало і почуваються вони прекрасно, ми трохи збільшили їхній пайок.

Вчора по обіді здійнялися на Спостережний пагорб подивитися на зразки десквамації [Десквамація (сферичне вивітрювання) – тип фізичного вивітрювання в пустелі, коли через велику добову амплітуду коливання температур породи відбувається лускоподібне (близько 1-2 см) злущування порід]: Вілсон знав, де вони, і провів нас. На думку геологів, вони вказують на стовпчасту будову, при цьому верхівки стовпів вивітрені.

Зразки, які ми бачили, – просто досконалі. Ввечері мав цікавий урок з геології. Якби тільки погода дозволяла нам виходити на прогулянки, я б зовсім не шкодував про затримку тут із двома нашими геологами.

Сьогодні зранку вітер послабшав і перемінився на південно-східний; море швидко вгамувалося. Температура зранку була +17ºF, найменше – +11ºF. Але зараз південно-східний вітер знову дужчає, а разом з цим миттєво холоднішає.


Продовження чекайте на нашій сторінці вже за тиждень.

Більше про експедицію Роберта Скотта читайте на сторінці Полярний щоденник капітана Роберта Скотта у Фейсбук.

Приємного читання!

N.B. Текст оригіналу перебуває у суспільному надбанні. Права на текст перекладу застережено.





Едуард Андрющенко: КГБ УРСР про візит принца Філіпа до Києва

Філіп, герцог Единбурзький, який помер 9 квітня 2021 року, майже півстоліття тому відвідав Київ. Це був перший в історії візит члена британської королівської родини в Україну. 5-9 вересня 1973 року українська столиця приймала чемпіонат Європи з кінного спорту. Філіп не лише був відомим шанувальником цього виду спорту, а й очолював світову федерацію. Взяти участь у змагання прибула і його донька - принцеса Анна

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: дні коротшають, а погода холоднішає

Море не виказує охоти замерзати навіть за тихої погоди. Сьогодні знову сильний східний вітер. Скидається на те, що доведеться тут іще затриматись. Тяжко, тяжко, але жити можна – а це вже щось. Не сильно здивуюся, якщо доведеться чекати тут до травня.

Володимир Володько: Храм гетьмана та короля

Є на мапі України місця, що уособлюють собою точки біфуркації нашої історії. Саме там в певний момент відбуваються події, що змінюють майбутнє. Не надто часто вони залишають по собі видимі сліди, на які ми можемо поглянути крізь час. Більш ніж три століття тому на території сучасного села Дігтярівка на Чернігівщині сталася епохальна для України зустріч гетьмана Івана Мазепи та короля Швеції Карла ХІІ. Нам дуже пощастило, що до наших днів зберігсянімий свідок тих подій – Покровська церква. Але чи житиме вона в майбутньому? Сьогодні це залежить від здатності світської та духовної влади захистити та відновити пам’ятку.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: Потепління

Два дні стояла навдивовижу тепла погода, небо оповите хмарами, сніжить, вітер легенький. Вчора вночі хмари розійшлися під південним вітром, а сьогодні зранку всюди навкруг нас відкрите море. Розчаровує, що крига уперто не хоче затримуватися; з іншого боку можна припустити, що вода все одно поступово охолоджується, тож щодня кризі утворюватися дедалі легше: сонце, здається, геть утратило сили, та все ж десь опівдні його промені все одно трохи прогрівають поверхню води.