Щоденник Скотта: Потепління

Два дні стояла навдивовижу тепла погода, небо оповите хмарами, сніжить, вітер легенький. Вчора вночі хмари розійшлися під південним вітром, а сьогодні зранку всюди навкруг нас відкрите море. Розчаровує, що крига уперто не хоче затримуватися; з іншого боку можна припустити, що вода все одно поступово охолоджується, тож щодня кризі утворюватися дедалі легше: сонце, здається, геть утратило сили, та все ж десь опівдні його промені все одно трохи прогрівають поверхню води.

 
Світлина з хатини Терри Нови

Від редакції: 25 листопада 1910, британський капітан Роберт Скотт тільки-но збирався покинути Нову Зеландію і вступити у гонку з норвежцем Руалем Амундсеном за право першим встановити свій рідний прапор на південному полюсі.

Із люб'язного дозволу перекладача "Історична правда" публікуватиме щоденникові записи керівника британської експедиції, що розміщуються на Фейсбук-сторінці "Полярний щоденник капітана Роберта Скотта".


Четвер, 23 березня. Ранок

Ні слуху ні духу від складської партії, а сьогодні ввечері буде вже тиждень, як вони пішли. У вівторок по обіді піднялися до великого валуна понад лижним схилом.

Геологам було цікаво, а ми довідались дещо про олівіни – зелені у формі кристалів або окиснені до яскраво-червоного, – граніти, грануліти, кварцити, рогові обманки, польові шпати, окиси дво- і тривалентного заліза, про лаву – кислу, осно́вну, плутонічну, магматичну, вивергальну, – про сланці, базальти тощо. Треба все це добряче обмізкувати.

(Намагаючись "добряче обмізкувати" інформацію, Скотт виділив дві сторінки щоденника на табличку, у якій описав класи гірських порід та їхні підкласи: осадкові, залежно від способу відкладання, – хімічні, органічні або водні; метаморфічні – залежно від типу породи, що піддалася впливу високих температур; магматичні – залежно від хімічного складу – І.С.)

По обіді у вівторок здійнявся холодний південно-східний вітер і дув усю ніч.

Вчора зранку було тихо і я пішов до Кратерного пагорба. Море шаруватих хмар завісою нависало над протокою, на схід і південь від неї – блакитне небо, Західні гори купалися у сонячному світлі: гострі, чисті, виразні – славний проблиск величі, на який поволі спала завіса.

Вранці здавалося, що від Бар'єра відходять великі крижини. З пагорба ж стало видно, що це всього лише малі уламки, відірвані бурею, які залишили по собі блакитні прогалини у стіні, що виразно виділяються серед загальної білизни давніших тріщин.

 
Понтінг за роботою у темній кімнаті

Стара крижина і чимало нового льоду залишаються прикутими до берега у бухті Прам-Пойнту. Як завжди, багато тюленів. Температура піднялася до +20ºF опівдні. По обіді – морозний вітер зі сходу, температура стрімко падає аж до нуля увечері. Протока уперто відмовляється промерзати.

Маємо черговий успіх у виготовленні ворваневих ламп, тож світлом ми забезпечені і можемо не перейматися через скорочення дня.

Новий лід у затоці Прам-Пойнту вже потихеньку стискається.



П'ятниця, 24 березня. Ранок

Досі кружляють поморники, дуже лякливі; кілька мають темне забарвлення після линьки.

Вчора пройшовся по висотах Прибуття під різким нагірним вітром, від нього було не сховатися. Ввечері вітер ущух і всю ніч було тихо, а температура піднялася до +18ºF. Зранку сьогодні падає лапатий сніг.

Вчора вперше роздивився припай з південного боку затоки: стіна, що здіймається на 5-6 футів над водою і йде вглиб неї на 12-14 футів; чітко видно, як ця біла стіна спирається у морське дно.

Це, мабуть, звичне діло для припаю по всьому узбережжю; і тільки вимиті на рівні води печери дають уявлення про те, яка то нависає велетенська маса. Чудно і цікаво розмилася поверхня припаю під хвилями під час нещодавньої бурі.

Складська партія повернулася вчора зранку. На шляху туди вони втрапили в страшну негоду, збилися зі шляху і накрутили 30 миль між Безпечним і Кутовим таборами. Коли у нас була буря, у них вітер розганявся до 8 балів. Почався з NW, найсильніше – з SSE.

Море поривається промерзнути: щойно вітер вщухає, починає формуватися тонкий крижаний покров, однак висока температура не дає йому швидко потовщати, а хвилі одразу пробивають в ньому розводдя. Провели облік наших запасів, готуємося затриматися тут ще на двадцять днів.

 
Інтер'єр темної кімнати


Субота, 25 березня. Ранок

Два дні стояла навдивовижу тепла погода, небо оповите хмарами, сніжить, вітер легенький. Вчора вночі хмари розійшлися під південним вітром, а сьогодні зранку всюди навкруг нас відкрите море.

Розчаровує, що крига уперто не хоче затримуватися; з іншого боку можна припустити, що вода все одно поступово охолоджується, тож щодня кризі утворюватися дедалі легше: сонце, здається, геть утратило сили, та все ж десь опівдні його промені все одно трохи прогрівають поверхню води. Лишився тільки тиждень до дня, коли я розраховував вже бути на мисі Еванса.

Через теплоту повітря перебувати в хатині стало дещо незатишно. Крига на внутрішній стрісі швидко тане, скрапує на підлогу і стікає по стінах. Зараз, коли я пишу, посилюється холод і стримує цю напасть. Затишок у хатині можна забезпечити, насухо вичистивши стелю від криги або ж утримуючи температуру всередині трохи вище температури замерзання води.



Неділя, 26 березня. По обіді

Вчора зранку пройшовся по висотах Прибуття під дуже холодним вітром. По обіді – на східний бік Спостережного пагорба. Ближче до вечора вітер ущух. Славний вечір: цілковита тиша, дим підіймається по прямій.

Море промерзло: здавалося, що це вже остаточно, але вночі надійшов південно-східний вітер і тепер під берегом знову відкрита вода. Зранку вітер і снігопад тривали, в обід стихли; перейшов Провалля і повернувся назад через Кратерний пагорб і висоти Прибуття.

Море на схід від мису Армітеджа вже добряче взялося кригою, на захід від нього – замерзає ділянками, поряд із берегом аж до Касл-Року йдуть розводдя. Затоки обабіч від язика глетчера, здається, вже надійно промерзли. Хатину досі шалено затоплює.

Вранці відправив службу у хатині, прочитав літанію. Бачив сьогодні одного поморника.

 
Світлина з хатини Терри Нови


Понеділок, 27 березня. По обіді

Понад західними схилами кряжу мчить сильний східний вітер.

На південь від Гат-Пойнту крига тримається, але на північ море чисте десь на ½–¾ милі від берега. Кажуть, обабіч від язика глетчера у кризі теж з'явилися ополонки, це дратує. Постійний місцевий вітер.

Кромку Бар'єра виразно видно, скільки сягає око, а отже снігопаду там нема. Сходили на прогулянку понад Проваллям. Радує, що більшість залюбки виходить назовні, і тільки пара людей надає перевагу сидіти коло вогню.

Собаки з кожним днем все більше оклигують, і в усіх, окрім пари, уже чудова шерсть. Приємно було, коли кілька тварин добровільно склали нам компанію на прогулянці. Любо дивитися, як вони біжать риссю проти сильного снігопаду.



Вівторок, 28 березня

Повільно, але невпинно море промерзає. На південь від Гат-Пойнту крига тримається і товстішає, попри сильний східний вітер і попри поодинокі ополонки, які вперто не хочуть закриватися.

Це складно пояснити; можливо, в тих місцях опускаються повітряні потоки, але в будь-якому разі дивно, що вони навіть не зменшуються в попереку. Здається, навколо північних острівців утворилось величеньке поле криги, але до них надто далеко, тож не можна пересвідчитись, чи це поле суцільне.

Облаштовуємо стайню під східною верандою, щоб розташувати там ще чотирьох поні. Коли закінчимо, матимемо змогу дати прихисток сімом тваринам, цього має бути достатньо для зимових і весняних походів.

 
Антон Омельченко у стайні


Продовження чекайте на нашій сторінці вже за тиждень.


Більше про експедицію Роберта Скотта читайте на сторінці Полярний щоденник капітана Роберта Скотта у Фейсбук.


Приємного читання!


N.B. Текст оригіналу перебуває у суспільному надбанні. Права на текст перекладу застережено.

Ярослав Пронюткін: Тут спочиватимуть наші герої: хто має право бути похованим на головному Меморіалі країни?

Національне військове меморіальне кладовище — це меморіал на багато років вперед. За всіма прогнозами поховання тут можуть відбуватися протягом наступних 40-50-ти і більше років. Меморіал призначений винятково для військовослужбовців — тих, які загинули в бою під час цієї війни, та тих, які мали видатні заслуги перед батьківщиною, та покинуть цей світ через дуже багато років.

Зоя Казанжи: Винні мають бути покарані

Володимира Вакуленка, українського письменника вбили росіяни. Дата його загибелі достеменно невідома. Ймовірніше, це сталося між 24 березня та 12 травня 2022 року. Після того, як Ізюм звільнили ЗСУ, у місті виявили масове поховання – понад 400 тіл. Під номером 319 було тіло Володимира Вакуленка.

Євген Гомонюк: Французькі скульптури у Миколаєві

Що спільного між найстарішим міським театром, Аркасівським сквером і зоопарком у Миколаєві? Власне французький слід. Всіх їх об’єднує художня французька ливарня Валь Д'Осне з головним салоном в Парижі, чия продукція в різні часи прикрашала ці три локації. Мова йде про п’ять найвідоміших в Миколаєві декоративних садових чавунних скульптур. Одна з них, на жаль, була втрачена ще у 1990-ті роки, інші чотири можна побачити і сьогодні.

Юрій Рудницький: Варшавська угода. Як і чому сталося так, а не інакше

22 квітня 1920 року між Україною та Польщею була укладена Варшавська угода, відома також як "пакт Пілсудський-Петлюра". Щоправда, під угодою немає підписів ані одного, ані іншого.