Найбільший бій УПА проти НКВД

“Наступали танки НКВД. Вони вже кілька разів йшли в бій і не можуть прорвати. Вони рахували так, що сильним ударом дадуть і зразу нас розколють і увірвуться клинком всередину, от пробували кілька разів прорвати й не можуть. Танки за танками йдуть. Ми укріпили пагорб. Уявіть: хлопці молоді, років 20-25, і такий дали бій по танках, що там деякі й залишилися. Пробити броню танку не можуть, але б`ють по гусеницях. То совіти зрозуміли що не візьмуть, і танки відступили. Завершився день 24 квітня 1944 року”.

Василь Кирилюк, один із бійців УПА, згадує про бій під Гурбами у 1944 році як про героїчний подвиг українських повстанців. У свої 20 років він разом з однолітками боровся за волю Української Держави.

Василь Кирилюк
Василь Кирилюк

Передумови бою під Гурбами

У квітні 1944 року територію Галичини та Волині розділив німецько-радянський фронт, який зупинився на цих теренах місяцем раніше. Відповідно частину території УПА-Північ (Волинь та Полісся) зайняли радянські війська, а цілу крайову групу УПА-Південь вже радянська адміністрація.

Постала потреба підготувати рейдові групи. На межі Тернопільщини та Рівненщини розташовувалася низка вишкільних баз воєнної округи УПА "Богун" та інших підрозділів УПА-Південь — це був своєрідний військово-вишкільний центр для поповнення та переформування підрозділів Української Повстанської Армії.

В той час німецький фронт відійшов на захід від Рівненщини, однак в тилу червоної армії залишились доволі значні з`єднання українських повстанців, тож радянські війська у квітні 1944 методично відрізали комунікації й шляхи до відступу. Радянськими військами був підготований великий наступ, зараз більш відомий як бій під Гурбами чи Кременецька військова операція (згідно з документами НКВД).

Мапа бою під Гурбами
Мапа бою під Гурбами

Хід бою

21 квітня розпочалася наступальна операція НКВД і вже за два дні вони оточили дерманський та точевицький ліси, тоді й розпочалися перші сутички військ УПА та підрозділів НКВД. У нерівному та відкритому бою зустрілись загони УПА, у складі яких були відділ південної групи УПА-Північ "Богун" під командою Петра Олійника ("Енея") та з'єднання УПА-Південь під командуванням Василя Кука ("Леміша"). Загалом сили повстанців складалися з 3000 бійців, з яких не кожен був озброєний.

З боку ворога виступили 4 піхотні бригади, танковий батальйон, авіація та кавалерійський полк НКВД, а це близько 15 000 бойовиків.

"Заревіли різними голосами большевицькі танки, а в повітрі появились розвідувальні літаки і почали скидати на наші становища бомби. У розпал запеклої боротьби було знищено кільканадцять ворожих танків і відбито ряд ворожих атак. Повстанці бились як леви. Кидалися з в'язками гранат під ворожі танки, влучним вогнем косили лави ворога…", – командир "Великан", він же курінний "Міша" — Михайло Кондрась.

Під час операції повстанські підрозділи були змушені вести важкі фронтальні оборонні бої, що проходили з перемінним успіхом. За звітами ВВ НКВД відбулося 26 бойових зіткнень, причому деякі з них тривали по 8-11 годин. В ніч з 24 на 25 квітня командир "Ясен" (Микола Свистун) віддав накази курінним проривати ворожу облаву. 25 квітня розпочався Бущанський прорив. Курінні "Докса" (Семен Котик) та "Мамай" (Іван Сало) мали прорватись в бік села Буща, тим самим забезпечити прорив інших частин.

 

Наслідки

"Гурби ― це наша перемога над ворогом, який переважав нас у багато разів. Перемога не тільки політична, а й мілітарна, і жодні звірства та мордування, при яких енкаведисти, як спрути, накидаються на наших бійців і на цивільне населення, щоб обмити руки в їхній крові, щоб поштрикати штиками їхні благородні тіла, не мають і не можуть мати успіху.

Бо терором не можна знищити всезростаючого революційного руху. Ним ворог нас не злякав, а навпаки, збудив вогненну ненависть до себе і згуртував до відкритої боротьби проти більшовицького терору, проти більшовицького імперіалізму. Гурби ― це наша відповідь ворогові", — майор Косенко, учасник бою під Гурбами, спогад від 13 травня 1944 року.

Для Української повстанської армії найбільша битва з військами НКВД, у Кременецьких лісах 21-25 квітня, була переможною. Попри значну перевагу у зброї та особовому складі, радянським військам не вдалося вибити повстанців з оборонних позицій і витіснити з лісового масиву на відкритий простір, на тили фронтової лінії Червоної армії з метою цілковитого знищення.

 

Вшанування пам'яті

Гурбинський бій - це не чергова пересічна битва за незалежність України. Це урок нашому поколінню, як не здаватися та перемагати попри, здавалось би, відсутність найменшого шансу на перемогу. І це саме той урок, який українці засвоїли та використовують сьогодні, у війні з тим самим ворогом, з яким боролися повстанці.

У 2007 році поблизу урочища Гурби відкрили "Пантеон слави героїв Гурбенського бою". На місці боїв відбулось урочисте відкриття меморіалу пам'яті загиблим воякам Української Повстанської Армії. Також біля села Гурби встановлено капличку та пам'ятний хрест на честь вояків УПА.

З 2003 року на місці бою відбувається найбільша в Україні теренова гра "Гурби-Антонівці", яку проводить Молодіжний Націоналістичний Конгрес. Як і в 1944-му, так і зараз в урочищі Гурб гартується воля та характер молодих українців, які стоять на захисті держави.

Теми

Андрій Харук: Не тільки Амет-Хан Султан

Ім'я Амет-Хана Султана відоме усім, хто хоч трошки обізнаний з історією авіації німецько-радянської війни. Але він був далеко не єдиним кримськотатарським льотчиком

Микола Савчук: Як нас радянізували і російщили. Спогади з 1960-х

Село ще зберігало прадавні звичаї й традиції, які, хоч і порушили дві Світові війни та радянська система, однак не знищили. Всі колядували й святили паску, танцювали на весіллях, співали на толоках, жартували, журилися - і все це було по-рідному. Дух села доповнювала буйна природа і церква, яку атеїстична влада, на щастя, не закрила. Телевізорів у той час рідко хто мав, радіо рідко хто слухав. Отже, моє дошкільне виховання, тобто до сімох років, було чисто національним, не засмічене ніякими чужими ідеологічними впливами. Я навіть не знав, що живу в СРСР, а тільки у Ключеві, і, як кожна дитина, мав дитячі інтереси.

Сергій Громенко: Історія російської державності – це історія депортацій та примусу до еміграції непокірних

Сучасна Росія виявилася гідною спадкоємицею своїх предків. Від часу повномасштабного вторгнення понад 1 млн українців були насильно вивезені на територію агресора. Депортації – суть російського режиму. Доки він існує – виселення не припиняться. Імперія мусить бути зруйнована!

Леся Бондарук: Робоча група – лише затягування процесу дерусифікації

Доки ця робоча група попрацює, доки члени комісії оцінять її роботу, проведуть двомісячне громадське обговорення по іменним вулицям, підведуть підсумки обговорення на комісії, підготують і подадуть рішення на сесію, включать у порядок денний (не факт, що перед сесією Ігор Поліщук не зніме з порядку денного – таке вже було з перейменуванням по декомунізації), доки депутати проголосують – розпочнеться Новий рік.