За відновлення історичної правди

Досвід історії показує, що не можна залишати сусідів у біді – бо тоді їхні проблеми стають спільними проблемами. Ми ще раз наголошуємо на важливості інтенсивного діалогу Німеччини з Україною та іншими східними сусідами щодо спільного минулого

22 червня 1941 р. нацистська Німеччина напала на Радянський Союз. Почалася нова, найбільш кривава сторінка Другої світової війни. Від того моменту доля світу залежала передусім від того, що відбувалося на Східному фронті. Радянський Союз зміг перемогти ціною величезних зусиль і людських втрат усіх народів, які його заселяли.

Проте на Заході цю перемогу вважали і досі вважають "російською". Американський журналіст Едвард Сноу після відвідання України у 1945 р. писав:

"Те, що дехто намагається зобразити як "російську славу", було передусім українською війною. Жодна європейська країна не постраждала більше від глибоких ран, завданих своїм містам, своїй промисловості, сільському господарству, людській силі".

Україна опинилася в центрі масштабних воєнних операцій двічі, під час наступу і відступу німецьких військ, і, на відміну від Росії, були повністю окупована та стала об'єктом смертоносної нацистської політики.

Найбільше постраждали місцеві євреї. Проте немає жодної такої місцевої етнічної чи соціальної групи, яка би не зазнала великих втрат. Насамперед це стосується ромів, полонених червоноармійців та психічно хворих людей, білоруських та українських остарбайтерів, депортованих кримських татар, польської культурної еліти. Цих жертв фактично вбивали двічі: перший раз фізично, під час війни, другий раз — після війни, стиранням пам'яті про них комуністичним режимом.

Великою мірою, Друга світова війна на Сході Європі ще не закінчилася. Трагічний досвід війни служить тут матеріалом не для міжнаціоналнього примирення, а міжнаціональних конфліктів. Відповідальність за цей стан насамперед несуть місцеві уряди. Передусім це стосується російського уряду, який застосовує історичну політику як інструмент для втручання у внутрішні справи своїх сусідів, зокрема для виправдання воєнної аґресії проти України.

Але й у Німеччині війна на Сході нерідко вважають "Війною проти Росії". Тим самим замовчуються жертви інших народів. Мимоволі, це допомагає Кремлю утримувати монополію на історію цього регіону.

Ми, члени Німецько-Української Комісії Істориків, закликаємо німецький уряд до комеморалізації жертв серед українців та усіх народів Східної Європи, які постраждали від німецько-радянської війни.

Досвід історії показує, що не можна залишати сусідів у біді – бо тоді їхні проблеми стають спільними проблемами. Ми ще раз наголошуємо на важливості інтенсивного діалогу Німеччини з Україною та іншими східними сусідами щодо спільного минулого. Зі свого боку ми як професійні історики через національні та міжнародні наукові інституції, до яких належимо, за участі та з допомогою своїх колег, докторантів та студентів, зобов'язуємося брати активну участь у цьому діалозі.

Іван Городиський: Право на вибір: ідентичність українських адвокатів в Галичині до 1939 року

Дискусії щодо Булгакова, Сікорського і ще багатьох інших, які тільки будуть, в тому числі концентруються довкола їхньої ідентичності. Чи є достатнім походження, місце проживання чи праці щоб атрибутувати публічну постать з певною нацією? І що є в принципі визначальним? Ці дискусії також нагадують спостереження з історії української адвокатури Галичини до 1939 року.

Світлана Строкач: Хрести і плити: НВМК поєднає світову традицію та український контекст

У суспільстві вчергове набирає обертів дискусія щодо форми намогильних споруд на Національному військовому меморіальному кладовищі. Громадськість стурбована: хрести чи плити, чи і хрести, і плити?

: Позиція музею Булгакова стосовно висновку Інституту нацпам'яті про письменника

Нещодавно Український інститут національної пам’яті визнав російського письменника Михайла Булгакова символом російської імперської політики. Літературно-меморіальний музей Булгакова опублікував свою позицію стосовно висновку УІНП.

Ярослав Пронюткін: "Могили і кров у воді", "поле замість лісу", "перетворення села на цвинтар": або що не так із маніпуляціями довкола Військового кладовища

Ідея Національного військового меморіального кладовища — це ідея важливого обʼєкта національного значення саме в лісі, серед дерев та спокою. Це наша концепція. І від неї ми не плануємо відходити. Розкладемо по полицях низку дискусійних питань.