За відновлення історичної правди

Досвід історії показує, що не можна залишати сусідів у біді – бо тоді їхні проблеми стають спільними проблемами. Ми ще раз наголошуємо на важливості інтенсивного діалогу Німеччини з Україною та іншими східними сусідами щодо спільного минулого

22 червня 1941 р. нацистська Німеччина напала на Радянський Союз. Почалася нова, найбільш кривава сторінка Другої світової війни. Від того моменту доля світу залежала передусім від того, що відбувалося на Східному фронті. Радянський Союз зміг перемогти ціною величезних зусиль і людських втрат усіх народів, які його заселяли.

Проте на Заході цю перемогу вважали і досі вважають "російською". Американський журналіст Едвард Сноу після відвідання України у 1945 р. писав:

"Те, що дехто намагається зобразити як "російську славу", було передусім українською війною. Жодна європейська країна не постраждала більше від глибоких ран, завданих своїм містам, своїй промисловості, сільському господарству, людській силі".

Україна опинилася в центрі масштабних воєнних операцій двічі, під час наступу і відступу німецьких військ, і, на відміну від Росії, були повністю окупована та стала об'єктом смертоносної нацистської політики.

Найбільше постраждали місцеві євреї. Проте немає жодної такої місцевої етнічної чи соціальної групи, яка би не зазнала великих втрат. Насамперед це стосується ромів, полонених червоноармійців та психічно хворих людей, білоруських та українських остарбайтерів, депортованих кримських татар, польської культурної еліти. Цих жертв фактично вбивали двічі: перший раз фізично, під час війни, другий раз — після війни, стиранням пам'яті про них комуністичним режимом.

Великою мірою, Друга світова війна на Сході Європі ще не закінчилася. Трагічний досвід війни служить тут матеріалом не для міжнаціоналнього примирення, а міжнаціональних конфліктів. Відповідальність за цей стан насамперед несуть місцеві уряди. Передусім це стосується російського уряду, який застосовує історичну політику як інструмент для втручання у внутрішні справи своїх сусідів, зокрема для виправдання воєнної аґресії проти України.

Але й у Німеччині війна на Сході нерідко вважають "Війною проти Росії". Тим самим замовчуються жертви інших народів. Мимоволі, це допомагає Кремлю утримувати монополію на історію цього регіону.

Ми, члени Німецько-Української Комісії Істориків, закликаємо німецький уряд до комеморалізації жертв серед українців та усіх народів Східної Європи, які постраждали від німецько-радянської війни.

Досвід історії показує, що не можна залишати сусідів у біді – бо тоді їхні проблеми стають спільними проблемами. Ми ще раз наголошуємо на важливості інтенсивного діалогу Німеччини з Україною та іншими східними сусідами щодо спільного минулого. Зі свого боку ми як професійні історики через національні та міжнародні наукові інституції, до яких належимо, за участі та з допомогою своїх колег, докторантів та студентів, зобов'язуємося брати активну участь у цьому діалозі.

Антон Лягушкін: Бій під Крутами. Залізничний аспект

Бій під Крутами – один із найбільш відомих епізодів Української революції 1917–1921 років. Він відбувся 29 або 30 січня 1918 року біля залізничної станції Крути на той час Московсько-Києво-Воронезької залізниці (нині – Південно-Західної залізниці). У цьому матеріалі – про те, чому станція Крути мала стратегічно важливе значення

Віктор Ющенко: Віктор Ющенко: Чому після Грузії - Україна?

Теоретично десятки російських БТРів можуть взяти курс на Київ. Існує маса сценаріїв, як зіграти на кримському питанні, вчинити серію провокацій, дестабілізувати ситуацію у Криму — і далі відбувається черга подій, яка закінчувалася б тільки тим, що у Києві спускається український національний прапор.

Андрій Здоров: Не заслужив. 150 років Миколі Скрипнику

Микола Скрипник народився на Донбасі і був мабуть найвідомішим провідником радянської українізації цього регіону. Західні політологи означили його як одного з найяскравіших представників так званого українського націонал-комунізму. Для наших законодавців Скрипник - не заслуговує на вшанування. В списку представлено багато осіб, які ніколи себе не вважали українцями. А от українця Миколи Скрипника там немає. Не заслужив.

Володимир В'ятрович: Домовитися з минулим, а не долати його

Домовитися з минулим — це нам, нинішнім, досягти мінімального консенсусу в уявленнях про нашу історію. Це слухати минуле і чути його. В конкретно нашому випадку — це чути мільйони голосів людей, котрих убили саме з цією метою: заставити їх замовкнути. Чути голоси тих, хто пішов на смерть задля оборони права незнайомих їм майбутніх українців на вільну дискусію у вільній країні.