Нотатки з «кухні переписування історії»

«Нотатки з «кухні переписування історії» вийдуть восени у видавництві Наш Формат. Книга дуже вирізняється від всього, що я написав і опублікував дотепер. Вона навіть мало схожа на щось, що Ви читали в інших авторів. Це не спогади (хоч буде багато пригадування), а радше роздуми про історію в моєму житті та трохи про мою участь в історії.

 

Я таки зробив це.

Книга дуже вирізняється від всього, що я написав і опублікував дотепер. Вона навіть мало схожа на щось, що Ви читали в інших авторів. Це не спогади (хоч буде багато пригадування), а радше роздуми про історію в моєму житті та трохи про мою участь в історії.

В цій книзі переплетутся історія як history з моєю особистою історією - story.

Це текст про минуле - моє, українців, минуле вцілому.

Про те, як формулися мої погляди на історію, як і чому я намагався допомагати формувати їх іншим. Це водночас і мій особистий досвід, і спроби спонукати українців переосмислити наш колективний. Щоб не повторювати помилок, які вже позаду, і впевненіше прямувати вперед. Це однаково актуально для мене і для нас усіх разом.

У мене часто буває так, що остаточний текст вирізняється від задуманого. Первинна ідея, яка спонукає почати писати, розвивається, міняється. Дещо цілком відкидається. Іноді письмо несе, як стрімка ріка, і заводить туди, куди спочатку не збирався чи навіть не уявляв про таке місце. Міняється не лише зміст, але й форма.

Ця книга теж спочатку задумувалася як збірник статтей про історію, пам'ять, політику, яких написав вже чимало. Потім побачив, що багато цікавих думок висловлював у інтерв'ю. Причому з часом, коли зростала зайнятість, кількість статтей зменшувалася, кількість розмов із журналістами зростала, бо слід було постійно пояснювати свої кроки.

Ще одним засобом донесення ідей, їх публічної апробації стали дописи у Фейсбуці. Соціальна мережа стала майданчиком для ініціювання суспільних дискусій, іноді досить гарячих та масштабних. Деякі з дописів на Фейсбуці згодом вдалося розгорнути у ширші публікації, деякі за браком часу так і зосталися "протостаттями". Часом дописи, навпаки, мали за мету максимально сконденсовано подати розгляд якоїсь доволі великої проблеми. Тому з'являлися тексти типу "коротка історія про...".

Перегляд зібраних публікацій (тепер уже статтей, інтерв'ю, Фейсбук-дописів) показав: багато з них потребують контекстуальних пояснень та коментарів. Особливо інтерв'ю, які завжди більше прив'язані до конкретного моменту запису. Тому виникла ідея супроводити ці тексти узагальнюючим наративом, який краще допоможе побачити обставини їх появи, зрозуміти мотиви створення, відтак їх значення. Цей наратив більше зосереджений саме на особистому (відчуття, бажання, враження). Тому він моя Story. Тоді як другий рівень, мої спроби розуміння минулого (і трохи проєктування майбутнього:) - моя history.

У цій книзі буде багато текстів з Фейсбуку - вони вперше з'являлися в соціальній мережі, частина з них результат спровокованих нею дискусій. Врешті Фейсбук відіграв вирішальну роль у появі цієї книги.

Зібравши матеріал, я все ще вагався. Тому запитав читачів у мережі, чи цікавою була б їм така книга. Після того, як понад півтори тисячі висловили готовність купити ще не існуючу книжку, рішення на користь її появи було ухвалено.

Тож хотіли - маєте, welcome to my (hi)story. Ласкаво просимо на "кухню переписування історії".






Теми

Ігор Пошивайло: Музей Майдану: омріюючи майбутнє. Яка стратегія на 5 років

Маємо констатувати, що в Україні сьогодні пам’ять про Майдани притлумлюється, розвіюється під тиском розчарувань, «вигорання», нових викликів, політичних маніпуляцій. Соціологічні дослідження свідчать, що українці схильні забувати свою «гарячу історію». Особливу роль у збереженні та презентації травматичного минулого, реалізації державної політики пам’яті, а також формуванні відповідальної культури пам’яті відіграють музеї та меморіальні комплекси.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: полярне вбрання

Недоліки нашого одягу – річ суто технічна, і обговорюємо ми її надто часто, щоб зараз детально розписувати; але за результатами цього нового дослідження наших арктичних попередників можу з задоволенням зазначити, що стає дедалі очевиднішим, що наше вбрання – найкраще з усіх, що будь-коли створювали для такої мети. Єдиний виняток – можливо, для весняних мандрів краще годилися б шкури, але ця альтернатива нам не доступна. Попри це, ми постійно вносимо дрібні вдосконалення

Олександр Алфьоров: З Днем народження, гривне!

25 років тому – 2 вересня 1996 р. до обігу, на зміну гіперінфльованим купонам, прийшла гривня. Але історія наших грошей почалась задовго до того! Слово «гривня» - похідне від слова «гривна», яке походить від слово "грива"/"шия" і позначало срібний обруч, який носили на шиї і який мав свою вагу.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: «Жулік» знайшовся

Повертаючись, вони побачили собаку, який ішов по крижині з півночі. Тварина помчала до них, вистрибуючи на радощах. Тоді вони збагнули, що це наш давно загублений Жулік. На гриві в нього запеклась кров, а від нього самого сильно відгонило тюленячим жиром: шлунок набитий, але, судячи з гострого хребта, цей стан для нього радше незвичний; у денному світлі він видається здоровим та сильним і він явно дуже радий повернутися додому.