Від наркомату до "наркоманів": як МІД РФ Україну заперечував

Заяви Лаврова про суверенітет України - не лише цілковита маячня з точки зору міжнародного права. І не лише бумеранг у ногу самій Москві: адже остання з 1991 року і до середини 2000-х так само не контролювала територію Чечні, а отже "не мала суверенітету"

 

Це продовження лінії, яку послідовно намагався проводити кремлівський диктатор, коли ще напередодні нападу на Грузію переконував президента США Джорджа Буша, що Україна, мовляв, ніяка не держава.

А у березні 2014 року, "виправдовуючи" окупацію українського Криму, переклав "провину" на учасників Революції Гідності та заявив:

"Мне тогда трудно не согласиться с некоторыми нашими экспертами, которые считают, что на этой территории возникает новое государство. Так же, как было после крушения Российской империи после революции 1917 года. А с этим государством и в отношении этого государства мы никаких обязывающих документов не подписывали".

Однак путінська теорія "заперечення України" - так само не винахід сьогодення. Її коріння знаходимо у подіях початку ХХ століття, коли новопостала Українська держава так само вела війну за незалежність від більшовицької Росії.

Узимку 1918 року "попередник" Лаврова Лев Троцький на перемовинах у Бресті, де йшлося про укладення мирного договору з Німеччиною та її союзниками, вимагав залучення до переговорів представників створеного більшовиками на противагу Центральній Раді маріонеткового уряду "радянської" УНР.

Адже, мовляв, унаслідок боротьби "українських рад" із "київською Центральною Радою" вплив останньої постійно зменшується, і питання, хто "матиме право остаточно провадити переговори про мир в імені Української Народної Республіки, розв'яже вислід боротьби між двома організаціями".

А згодом і взагалі заперечив будь-яке право України на самостійну зовнішню політику, наголосивши, що "тільки такі умови миру з Україною можуть бути визнані, які будуть формально стверджені правительством федеративної республіки Росії".

 

Менш ніж за рік у грудні 1918 року, скориставшись революцією у Німеччині, червона Москва оголосила нечинним Брестський мирний договір та виголосила заяву, в якій ішлося, що "за анулюванням Брестського мирного договору Україна не визнається більше Радянським урядом Російської Республіки самостійною державою".

Після якої більшовицька Росія перейшла спочатку до "гібридної", а згодом і до відкритої агресії проти УНР.

Тож різниця між ранішими заявами Путіна і сьогоднішньою маячнею Лаврова - лише у тому, що очільники кремлівського режиму нарешті припинили ховати свої справжні думки та наміри під дипломатичною машкарою.

На зміну якій прийшла відверта у своєму цинізмі правда.

Яка, нарешті, змусить багатьох позбутися останніх ілюзій щодо Москви. І водночас зробить нас сильнішими перед тими випробуваннями, які чекають попереду.






Ярослав Кравченко : Реальний світ і фантазії лемківського мистця-самоука Епіфанія Дровняка

Свій перший пензлик Никифор Дровняк зробив зі щітки для гоління, коли працював прибиральником у перукарні. Малював найдешевшими акварельними фарбами - "гудзичками", змочуючи пензлик слиною, та крейдою на пакувальному папері чи на картоні, на списаних зошитах, на старих плакатах. У людних місцях, найчастіше при вході до Нових Лазєнек в Криніца-Здруй, викладав з торби пензлі та олівці, витягав пляшечку з водою та фарби і робив замальовки-ескізи. Поряд виставляв на продаж кілька вже завершених малюнків і "лист-прохання", де зазначав, що самостійно навчився малювати, просив у людей підтримки: "Бог Вам віддячить".

Олександр Шевцов: "Селян закопували в землю живими". Свідчення про мордування українців поляками на Львівщині 1939 року

"Осторонь дороги, у невеликому яру, лежали страшенно понівечені трупи. Це були українці, яких, за словами автора, жорстоко вбили польські підрозділи "Оборони". Жодна людина не здатна описати, з якою жорстокістю було знищено цих нещасних людей. За свідченнями місцевого цивільного населення, у лісі за цим яром мало бути ще близько 200 подібних жертв польської жорстокості. Цього видовища я ніколи не забуду. Ми обоє були раді, коли залишили позаду це місце звірячої жорстокості."

Андрій Іванець: Володимир Куткін: 100 років від народження художника, який свідчив про Голодомор і ГУЛАГ

Володимир Куткін належав до тієї нечисленної когорти митців у СРСР, які в умовах комуністичної цензури й політики "вимушеної амнезії" першими наважилися візуалізувати злочини комуністичного режиму – Голодомор 1932–1933 років та сталінські репресії. У фондах Національного музею Голодомору-геноциду зберігається унікальна колекція з понад ста його робіт, що стали вагомими мистецькими свідченнями про геноцид українського народу.

Мирослав Маринович: Камікадзе. 50 років Української Гельсінської групи

Ідея Гельсінської групи геніальна у своїй простоті. Брежнєв підписував Прикінцевий акт спокійно, бо був цілковито переконаний, що попередніми арештами країну повністю "зачищено" від потенційних бунтарів. Проте одразу знайшлися відчайдухи, які вирішили піймати кремлівського шулера за руку: "Підписав зобов'язання? То чому не виконуєш?!" Так з'явилася Московська Гельсінська група. Петро Григоренко пророчо відчув, що її однієї замало, і запропонував Миколі Руденку створити подібну групу в Україні.