Леся Українка - за Звягель!

Та найкращим доказом того, що Леся Українка віддавала перевагу Звягелю, є видана в 1902 році збірка "Дитячі гри, пісні й казки. З Ковельщини, Лущини та Звягельщини на Волині". Зверніть увагу: в короткій передмові назва Новоград-Волинський згадана в російськомовному варіанті, а в українськомовному Лариса Петрівна принципово вжила Звягель!

 

Міська рада Новограда-Волинського на Житомирщині проголосувала за повернення місту історичної назви – Звягель. Це чудове рішення, але знайшлися ті, яким Звягель став поперек горла. Вони лають місцевих депутатів, посилаючися на сміховинні аргументи, мовляв, Леся Українка народилася в Новограді-Волинському, а не у Звягелі. Доходить до абсурду, коли неосвічені люди стверджують, що письменниця любила назву Новоград-Волинський. Це не так! Леся Українка, безперечно, за Звягель – і ось чому. 

Немає жодних доказів любові Лариси Косач до назви, яку нав'язала Російська імперія у 1795 році. Натомість, знаходимо масу свідчень зворотного. У своїх спогадах сестра письменниці Ольга Косач-Кривинюк згадує один із днів їхнього дитинства так: "Вона мені сказала, що то я описую їй двір і ганок при домі Завадських на вулиці Завадських у місті Звягелі (так у нас у родині називали місто, офіційно називане Новоград-Волинським)". 

Косач-Кривинюк відвідувала цю місцевість 1928 року і у своєму звіті на засіданні Всеукраїнського етнографічного товариства (вийшов у журналі "Побут" у 1929) написала:

"За той короткий час, що я пробула в Звяглі зі спеціальною метою зібрати матеріял для виставки пам'яті Лесі Українки, що народилася в Звяглі, якихось етнографічних спостережень я не могла там зробити.

Зазначила я собі лише таких чотири речі: 1) що ні од кого, з ким мені доводилося говорити, я не чула назви "Звягель", а всі казали "Новоград"; 2) що назва річки "Случ" – чоловічого роду, а не жіночого, як то я звикла змалку чути в своїй родині, що жила в Звяглі 50 років тому; 3) що базарного дня, коли на торзі було сила люду з околишних сіл, я ні на кому не побачила ні одної з тих хороших вишиванок, що їх моя мати, Ольга Косач, п'ятдесят років тому зібрала на Звягельщині цілий великий збірник…"

Висновок тут однозначний. Сестра Лесі Українки була засмучена тим, що люди на Волині забувають своє минуле, зокрема, і назву Звягель.

Та найкращим доказом того, що і сама Леся Українка віддавала перевагу Звягелю, є видана в 1902 році збірка "Дитячі гри, пісні й казки. З Ковельщини, Лущини та Звягельщини на Волині". Зверніть увагу: в короткій передмові назва Новоград-Волинський згадана в російськомовному варіанті, а в українськомовному Лариса Петрівна принципово вжила Звягель! І це через понад століття після перейменування!

 

Після історичного рішення Новоград-Волинської міської ради Верховна Рада має остаточно повернути місту законну назву – Звягель. Назва Новоград-Волинський (тобто новий град, місто, на Волині) створює хибне уявлення про те, що це молоде місто. Буцімто, до московитів тут нічого не було.

Так імперці робили по всій Україні, убиваючи історичну пам'ять українців. Правда ж полягає в тому, що місто Звягель згадується в літописі ще в 1256 – 1257рр., коли його завоював король Данило. То який же це новий град, якщо за нього бився ще засновник Львова?

Насамкінець спеціально для тих звягельців, яких треба переконувати, процитую слова Романа Ратушного, який героїчно загинув за свободу України: "Допоки Збройні Сили вбивають русню на фронті, ви нездатні вбити русню в собі. Ви нікчемні, як ті жаби, що намагаються підливати воду у висушене болото". 






Олексій Мустафін: Останній трибун Рима. Любові й ненависті Коли ді Рієнцо

Історія знає чимало прикладів, коли народний улюбленець здобуває владу - і перетворюється на деспота та здирника. А після смерті про нього згадують як про героя-мрійника й зводять йому пам'ятники. Саме так сталося з Ніколо Габріні, більше відомого у світі під іменем Кола ді Рієнцо.

Олексій Мустафін: По каву на Страдуні. Військова авантюра, яка зламала Югославію

Однією з ключових подій хорватської Війни за незалежність і розпаду "другої" Югославії стала облога Дубровника. Міста, яке ще з 1972 року було демілітаризоване і формально перебувало під захистом ЮНЕСКО. Попри це командування югославської армії вирішило встановити над ним військовий контроль. Надто спокусливою йому здавалася перспектива "відрізати" від Хорватії усю Південну Далмацію.

Сергій Громенко: Історія російського імперіалізму і колоніалізму (чернетка гранднаративу). Частина ІІ

У період 1917–1921 рр. відбувся колапс Другої російської імперії, а контрольована більшовиками територія у 1918–1919 рр. стиснулася до меж XVI століття. Своє прагнення незалежності продемонстрували більшість народів колишньої Росії, і деяким з них вдалося створити власні держави. Через це пройшли всі переможені у Першій світовій війні імперії.

Олексій Мустафін: Формула миру, вагітна війною. Спроба примирити протестантів з католиками, яка ще більше посварила їх між собою

Закон Священної Римської імперії, схвалений рейхстагом 1555 року в Авгсбурзі, у світі більше відомий під іменем Авгсбурзького релігійного миру. Адже він вперше – і фактично, і юридично - визнав за підданими імператора, які були християнами, право обирати конфесію.