Совковий Коростень

Пам'ятник комсомольцям Коростеня переназвали на честь "молоді Коростеня ХХ століття", то ще монумент червоному комдиву Миколі Щорсу став називатися пам'ятником "Учасникам Української революції початку ХХ століття". Погруддя коростенському більшовику Лук'яну Табукашвілі, який служив начальником бронеколони 1-ї Української радянської армії та бронепотяга "Комуніст Коростенського району" в 1919 роках перейменували на пам'ятник "залізничникам-коростенцям"

 

В Житомирській області є містечко Коростень. У давнину це була столиця племен древлян, і називалася Іскоростень.

Київська княгиня Ольга дещо потурбувала це містечко у середині Х століття, спаливши його. Сталося це після вбивства древлянами її чоловіка, Ігора. На Деревлянській вулиці у Києві, до речі, тепер я проживаю.

Так от, мером славного і древнього Коростеня вже 25 років є Володимир Москаленко, колишній комсомолець, потім - комуніст. Після падіння СРСР створив виробничу фірму "Верас", якою керував до 1998 року, а тоді вже став міським головою, яким є і по сьогоднішній день.

У місті, яким керує пан Москаленко вже майже чверть століття, проживає біля 65 тисяч мешканців.

7 травня 2022 року активісти міста Коростень з ГО "Молодь Північного краю" знесли нарешті пам'ятник комсомольцям, який давно підлягав усуненню в рамках декомунізації.

Але в місті вирішили не усувати свого часу це надбання СРСР, а просто перейменувати його з пам'ятника "комсомольцям" на пам'ятник "Молоді Коростенщини ХХ століття".

Мало того, це не всі махінації місцевих совків з монументами. Місцева влада вирішила "обдурити" всіх і з іншими совковими пам'ятниками та своєрідно виконала закон "Про засудження нацистського і радянського тоталітарних режимів" - просто перейменувавши пам'ятники, на честь діячів СРСР.

Міський голова Коростеня Володимир Москаленко у вишиванці
Міський голова Коростеня Володимир Москаленко у вишиванці

Так, крім того, що згадуваний колишній пам'ятник комсомольцям Коростеня переназвали на честь "молоді Коростеня ХХ століття", то ще монумент червоному комдиву Миколі Щорсу став називатися пам'ятником "Учасникам Української революції початку ХХ століття".

Погруддя коростенському більшовику Лук'яну Табукашвілі, який служив начальником бронеколони 1-ї Української радянської армії та бронепотяга "Комуніст Коростенського району" в 1919 роках перейменували на пам'ятник "залізничникам-коростенцям".

Після знесення пам'ятника комсомольцям, встановленому тут, до речі, 1973 року, мер Коростеня Москаленко заявив:

"Всі побачили варварство XXI століття з боку молодих людей, які себе проявили в місті Коростені. Хай дивляться і дають оцінку. І я хотів би, щоб за два місяці ці люди зробили цю площу. Будемо дуже вдячні, я кожному з них подяку випишу.

А те, що було зроблено, балансоутримувачі подали заяву в поліцію, відкрита кримінальна справа, і ті, хто це робив, будуть притягнуті до кримінальної відповідальності". І додав, що це "дикунство"...

Варварство ХХІ століття? Дикунство? Ні, не Буча, не Маріуполь, не ґвалтування, не вбивства росіянами українців, а саме знесення пам'ятника комсомольцям у Коростені є для пана Москаленка варварством ХХІ століття та дикунством. Війна в країні? Ні, не чув. Хоча Коростень зазнав російської атаки.

Окупанти в окупованих містах України власне відновлюють совкові пам'ятники? Ні, не бачив. А крім того, "це наша історія". Так, це дійсно історія совків. Тільки чому це має бути сьогодні в Україні, яка власне веде смертельну боротьбу з фашистським совком?

Щоб було ясніше. Мер Коростеня Москаленко нагородженим різними медалями і відзнаками. Свого часу отримав теж ювілейну медаль "300 років Російському флоту", згідно з указом президента РФ.

 

Крім того, відзначений міжнародною нагородою - орденом "Содружество" за розвиток інтеграційних процесів, відродження національних економік та зміцнення міжнародних економічних зв'язків, активізацію зусиль ділової громадськості країн Євразійського економічного простору. Своя людина!

А щодо містян Коростеня, то тут також все "журба". Багато мешканців Коростеня висловили свій спротив цьому зносу, бо це "наша історія", "це варварство", "це недопустимо" і все таке. Совок у головах людей - це ще довго.

Голови міст і містечок, які є колишніми нелюстрованими комуністами - це горе України. Саме таких прийшов "визволяти" Путін, саме вони його опора і п'ята колона. Єдина надія, що таких совків у Коростені все-таки меншість.

Але, крім місцевої влади у нас ще є і центральна, і власне бездіяльність цієї влади, допуск отаких маніпуляцій з перейменовуванням комуністичних пам'ятників, допуск таких комуністів до державних посад - це і є занедбання Києва, за який потім розплачується вся країна.

У кабінеті мера Коростеня Володимира Москаленка "світиться" декілька ікон. Це видимий знак, що власник кабінету: корупціонер, злодій, барига, бандит і на додачу совок. Що і видно по вчинкам і по місту, яким керує.






Ярослав Пронюткін: Тут спочиватимуть наші герої: хто має право бути похованим на головному Меморіалі країни?

Національне військове меморіальне кладовище — це меморіал на багато років вперед. За всіма прогнозами поховання тут можуть відбуватися протягом наступних 40-50-ти і більше років. Меморіал призначений винятково для військовослужбовців — тих, які загинули в бою під час цієї війни, та тих, які мали видатні заслуги перед батьківщиною, та покинуть цей світ через дуже багато років.

Зоя Казанжи: Винні мають бути покарані

Володимира Вакуленка, українського письменника вбили росіяни. Дата його загибелі достеменно невідома. Ймовірніше, це сталося між 24 березня та 12 травня 2022 року. Після того, як Ізюм звільнили ЗСУ, у місті виявили масове поховання – понад 400 тіл. Під номером 319 було тіло Володимира Вакуленка.

Євген Гомонюк: Французькі скульптури у Миколаєві

Що спільного між найстарішим міським театром, Аркасівським сквером і зоопарком у Миколаєві? Власне французький слід. Всіх їх об’єднує художня французька ливарня Валь Д'Осне з головним салоном в Парижі, чия продукція в різні часи прикрашала ці три локації. Мова йде про п’ять найвідоміших в Миколаєві декоративних садових чавунних скульптур. Одна з них, на жаль, була втрачена ще у 1990-ті роки, інші чотири можна побачити і сьогодні.

Юрій Рудницький: Варшавська угода. Як і чому сталося так, а не інакше

22 квітня 1920 року між Україною та Польщею була укладена Варшавська угода, відома також як "пакт Пілсудський-Петлюра". Щоправда, під угодою немає підписів ані одного, ані іншого.