Відповідальність (не)причетності

Просто виїхати на прохання КДБшників зі своєї квартири у запропоновану іншу на певний час - ну що в цьому такого? І як із цим пов’язаний сусід, який заселився у квартиру знизу? Не знаємо, не в курсі. Просто подружитися з очевидно самотньою жінкою, а коли її чоловік повернеться “з не дуже віддалених місць”, запрошувати обох на родинні свята - хіба в цьому є щось погане? Та й засудити на зібранні колегу, який не підписав відозву про мир, абсолютно нормально. Ну бо дійсно - чого це він?

 

Коли помер Левко Лук'яненко, у Чернігові з'явилася ініціатива - перейменувати на його честь вулицю, на якій він прожив близько року між ув'язненням та новим арештом. Але раптом виявилося, що мешканці цієї вулиці - проти.

Репортажистка Віра Курико-Агієнко взялася з'ясувати, в чому річ, а заодно і дослідити чернігівський період життя борця за Україну. Адже є і вулиця, і квартира, де він мешкав, установа, де працював…

Вона спершу наштовхнулася на глуху стіну. Люди не хотіли говорити про Лук'яненка. Не пам'ятали, не бачили, не знаєм. А якщо й відвертітися не вдавалося, то говорили неохоче.

Просидівши не один місяць над паперами з архівів, розмовляючи з людьми, які все ж таки погоджувалися на розмову, Віра зуміла скласти цілісну історію про цей період.

І вона - не про Левка Лук'яненка. А про тих, хто був поряд і нібито лишався непричетним до його історії. Про тих, чиї імена можна знайти у його справі. Тих, чия (не)причетність вбивала.

Просто виїхати на прохання КДБшників зі своєї квартири у запропоновану іншу на певний час - ну що в цьому такого? І як із цим пов'язаний сусід, який заселився у квартиру знизу? Не знаємо, не в курсі.

Просто подружитися з очевидно самотньою жінкою, а коли її чоловік повернеться "з не дуже віддалених місць", запрошувати обох на родинні свята - хіба в цьому є щось погане?

Переповісти суперечку, яка сталася в тещі вдома - теж невеликий злочин. Зрештою, не зроблю я - зробить хтось інший. Та й засудити на зібранні колегу, який не підписав відозву про мир, абсолютно нормально. Ну бо дійсно - чого це він?

Десь так воно і працювало. "Вулиця причетних" розповідає, як КДБ руками "простих", "маленьких" людей стискало кільце довкола Левка Лук'яненка. Як люди, ніби й лишаючись осторонь, допомагали каральній машині перемолоти дисидента. Як невтручання ламало життя.

Я читала і думала - скільки ж цих історій (не)причетності просто зараз відбувається на тимчасово окупованих територіях! Скільки зла можна здійснити руками тих, хто "поза політикою"!

Це дуже хороший з літературної точки зору репортаж і цінна зі світоглядного погляду книжка. Раджу її не лише тим, хто цікавиться Левком Лук'яненком, а й усім, хто любить думати.

Артем Петрик : "Міжвоєнна Литва: час та конституції"

У ХХ столітті Литва пережила драматичну історію державного будівництва: від проголошення незалежності у 1918 році – до радянської окупації, втрати суверенітету, а згодом – відновлення державності на початку 1990-х років. Усі ці етапи супроводжувалися спробами закріпити нову політичну реальність у конституційній формі. Саме тому історія литовських конституцій – не лише правова, а водночас глибоко політична, національна й символічна. Вона є свідченням боротьби за право на незалежність, самовизначення та демократію.

Олексій Мустафін: Опір як доказ. Ліга захисту прав "непоміченої" нації

"Не було, немає і бути не може" - формула, з якою влада Російської імперії відмовляла в існуванні українській мові, насправді не є унікальною в історії Східної Європи. Майже в той самий час, коли на світ з'явилися Валуєвський циркуляр та Емський указ, німецький канцлер Отто Бісмарк не менш категорично стверджував, що "не існує ніякої албанської нації".

Радомир Мокрик: "Приклад російського шовінізму"

Тепер вся ця критика Булгакова насправді не виникла на порожньому місці. Вже тоді, коли в кінці 1920-х "Дні Турбіних" ставили в московських театрах, серед діячів української культури це викликало скандал і обурення. І це дуже важливо розуміти. Зараз це не намагання "переписати історію" чи "боротися з культурою". Це фактично повернення до дискусії, яка точилася вже дослівно сто років тому.

Олексій Мустафін: Шведська Мінерва. Королева, якій свобода була миліша за владу

Зречення монархів і в наші часи трапляються не часто, а кілька століть тому кожний такий випадок здавався чимось і справді екстраординарним. Проте рішення шведської королеви Христини вважали взагалі унікальним – хоча б тому, що вона сама наполягала на "відставці"– всупереч настроям придворних та парламенту.