Відповідальність (не)причетності

Просто виїхати на прохання КДБшників зі своєї квартири у запропоновану іншу на певний час - ну що в цьому такого? І як із цим пов’язаний сусід, який заселився у квартиру знизу? Не знаємо, не в курсі. Просто подружитися з очевидно самотньою жінкою, а коли її чоловік повернеться “з не дуже віддалених місць”, запрошувати обох на родинні свята - хіба в цьому є щось погане? Та й засудити на зібранні колегу, який не підписав відозву про мир, абсолютно нормально. Ну бо дійсно - чого це він?

 

Коли помер Левко Лук'яненко, у Чернігові з'явилася ініціатива - перейменувати на його честь вулицю, на якій він прожив близько року між ув'язненням та новим арештом. Але раптом виявилося, що мешканці цієї вулиці - проти.

Репортажистка Віра Курико-Агієнко взялася з'ясувати, в чому річ, а заодно і дослідити чернігівський період життя борця за Україну. Адже є і вулиця, і квартира, де він мешкав, установа, де працював…

Вона спершу наштовхнулася на глуху стіну. Люди не хотіли говорити про Лук'яненка. Не пам'ятали, не бачили, не знаєм. А якщо й відвертітися не вдавалося, то говорили неохоче.

Просидівши не один місяць над паперами з архівів, розмовляючи з людьми, які все ж таки погоджувалися на розмову, Віра зуміла скласти цілісну історію про цей період.

І вона - не про Левка Лук'яненка. А про тих, хто був поряд і нібито лишався непричетним до його історії. Про тих, чиї імена можна знайти у його справі. Тих, чия (не)причетність вбивала.

Просто виїхати на прохання КДБшників зі своєї квартири у запропоновану іншу на певний час - ну що в цьому такого? І як із цим пов'язаний сусід, який заселився у квартиру знизу? Не знаємо, не в курсі.

Просто подружитися з очевидно самотньою жінкою, а коли її чоловік повернеться "з не дуже віддалених місць", запрошувати обох на родинні свята - хіба в цьому є щось погане?

Переповісти суперечку, яка сталася в тещі вдома - теж невеликий злочин. Зрештою, не зроблю я - зробить хтось інший. Та й засудити на зібранні колегу, який не підписав відозву про мир, абсолютно нормально. Ну бо дійсно - чого це він?

Десь так воно і працювало. "Вулиця причетних" розповідає, як КДБ руками "простих", "маленьких" людей стискало кільце довкола Левка Лук'яненка. Як люди, ніби й лишаючись осторонь, допомагали каральній машині перемолоти дисидента. Як невтручання ламало життя.

Я читала і думала - скільки ж цих історій (не)причетності просто зараз відбувається на тимчасово окупованих територіях! Скільки зла можна здійснити руками тих, хто "поза політикою"!

Це дуже хороший з літературної точки зору репортаж і цінна зі світоглядного погляду книжка. Раджу її не лише тим, хто цікавиться Левком Лук'яненком, а й усім, хто любить думати.

Олександр Скрипник: КДБ проти відзначення за кордоном Дня створення УПА

Розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України свідчать про те, що в радянський період органи кдб не лише всередині срср, а й за кордоном застосовували агентурно-оперативні та ідеологічні методи, щоб повністю витіснити з пам'яті українців День створення Української повстанської армії, який згідно з постановою Української Головної Визвольної Ради зазвичай відзначався 14 жовтня на свято Покрови.

Наталія Загоруйко: Черчилліана: панорама українських видань. Темні часи. Вінстон повертається

За іронією долі, один з найбільш цитованих політиків у світовій історії Вінстон Черчилль казав, що усі його найкращі вислови вже озвучили давні римляни, а улюблене чтиво неуків – збірники афоризмів. Якщо проаналізовати бібліографію прем'єра 1980–початку 2000-х, то можна легко визначити на формування якої аудиторії були спрямовані ті видання, адже все вартісне тривалий час знаходилось під ідеологічною забороною, як і постать самого Вінстона Черчилля, затаврованого радянською пропагандою "палієм війни" та "реакціонером".

Василь Пачовський: "Позбираймо кости наших героїв кидані тиранами по чужих країнах". Маніфест Василя Пачовського про Національний український Пантеон

"У Київі мусить станути Національний україньский Пантеон, мусим позбирати і зложити в Київі кости усїх своїх борцїв-мучевиків, розсипані по цїлім просторі від Білого до Чорного моря! Мусим поставити сьвятиню з вівтаром ідеї, яка має пронизатися євом всі одиницї нашого народу!"

Катерина Даценко: Хвилина мовчання. Історія щоденного ритуалу

Під час війни – у лісах, криївках – Українська повстанська армія завмирає на "Загальне вшанування трихвилинною мовчанкою пам'яті всіх поляглих вояків УПА та учасників збройного підпілля, які загинули у рр. 1942–1947". Це цитата зі Святочного наказу, в якому є Інструкція відзначення п'ятиріччя Свята УПА, 14 жовтня 1947 року. Але виявилося, що документ від 1947 року – не найдавніший.