Відповідальність (не)причетності

Просто виїхати на прохання КДБшників зі своєї квартири у запропоновану іншу на певний час - ну що в цьому такого? І як із цим пов’язаний сусід, який заселився у квартиру знизу? Не знаємо, не в курсі. Просто подружитися з очевидно самотньою жінкою, а коли її чоловік повернеться “з не дуже віддалених місць”, запрошувати обох на родинні свята - хіба в цьому є щось погане? Та й засудити на зібранні колегу, який не підписав відозву про мир, абсолютно нормально. Ну бо дійсно - чого це він?

 

Коли помер Левко Лук'яненко, у Чернігові з'явилася ініціатива - перейменувати на його честь вулицю, на якій він прожив близько року між ув'язненням та новим арештом. Але раптом виявилося, що мешканці цієї вулиці - проти.

Репортажистка Віра Курико-Агієнко взялася з'ясувати, в чому річ, а заодно і дослідити чернігівський період життя борця за Україну. Адже є і вулиця, і квартира, де він мешкав, установа, де працював…

Вона спершу наштовхнулася на глуху стіну. Люди не хотіли говорити про Лук'яненка. Не пам'ятали, не бачили, не знаєм. А якщо й відвертітися не вдавалося, то говорили неохоче.

Просидівши не один місяць над паперами з архівів, розмовляючи з людьми, які все ж таки погоджувалися на розмову, Віра зуміла скласти цілісну історію про цей період.

І вона - не про Левка Лук'яненка. А про тих, хто був поряд і нібито лишався непричетним до його історії. Про тих, чиї імена можна знайти у його справі. Тих, чия (не)причетність вбивала.

Просто виїхати на прохання КДБшників зі своєї квартири у запропоновану іншу на певний час - ну що в цьому такого? І як із цим пов'язаний сусід, який заселився у квартиру знизу? Не знаємо, не в курсі.

Просто подружитися з очевидно самотньою жінкою, а коли її чоловік повернеться "з не дуже віддалених місць", запрошувати обох на родинні свята - хіба в цьому є щось погане?

Переповісти суперечку, яка сталася в тещі вдома - теж невеликий злочин. Зрештою, не зроблю я - зробить хтось інший. Та й засудити на зібранні колегу, який не підписав відозву про мир, абсолютно нормально. Ну бо дійсно - чого це він?

Десь так воно і працювало. "Вулиця причетних" розповідає, як КДБ руками "простих", "маленьких" людей стискало кільце довкола Левка Лук'яненка. Як люди, ніби й лишаючись осторонь, допомагали каральній машині перемолоти дисидента. Як невтручання ламало життя.

Я читала і думала - скільки ж цих історій (не)причетності просто зараз відбувається на тимчасово окупованих територіях! Скільки зла можна здійснити руками тих, хто "поза політикою"!

Це дуже хороший з літературної точки зору репортаж і цінна зі світоглядного погляду книжка. Раджу її не лише тим, хто цікавиться Левком Лук'яненком, а й усім, хто любить думати.

Тімоті Снайдер: Тімоті Снайденр: Умиротворення в Мюнхені: світові війни, минулі й можливі

Симетрія між Німеччиною-Чехословаччиною 1938 року і Росією-Україною 2022 року є дивовижною, і якщо ми на мить зупинимося на цих подібностях, це допоможе нам ширше поглянути на сьогоднішній день. Зараз, більш ніж будь-коли, ми є в'язнями чуток, дезінформації та емоцій сьогодення. Історія може дати нам принаймні спокійнішу перспективу.

Ігор Сердюк: А Ви правда справжній професор?

"Професоре, пора! Там вже всі зібрались", – кличе мене чорнявий чоловік у військовій формі. Я виходжу з прохолодної темряви казарми надвір і на кілька секунд застигаю від сліпучого сонячного світла, що відбивається від білого піску під ногами. Надворі серпень 2024 року, довкола приземкуваті піщані пагорби, низенькі рідкі сосни. Страшенна спека й відсутність вітру згустили повітря до стану желе. Час-від-часу це желе здригається від вибухів – на військовому полігоні у центральній Україні відбуваються навчання артилеристів.

Олексій Мустафін: Фантазер-підпільник. Кого спалили на римській Площі квітів?

17 лютого 1600 року на римській Площі квітів привселюдно спалили колишнього ченця Джордано (в миру - Філіппо) Бруно Ноланського. За півтора тижні до страти суд інквізиції визнав його "нерозкаяним, завзятим і непохитним єретиком", позбавив його сану та відлучив від церкви.

Олексій Мустафін: Джозеф Маккарті та «Червоний переляк»

"Червоний переляк" почався у 1947-му. Коли американські очільники і керівництво спецслужб – доволі несподівано для себе – з'ясували, що державні структури Сполучених Штатів насичені чи навіть перенасичені іноземними агентами. І з'ясували не так завдяки самим спецслужбам, як тим самим агентам, деякі з яких вирішили "змінити фронт" та поділитися наявною в них інформацією.