Чому в Угорщині нема українців?

Українці мешкали в Угорщині із давніх часів. Особливо багато їх було у північно-східних регіонах. Кількість українців особливо збільшилася в останню чверть XVII століття, після звільнення країни від османів. Майже всі поселенці, які прийшли у покинуті населенням області, були україномовними греко-католиками Мукачівської єпархії. У XVIII столітті в греко-католицьких храмах Угорщини почали проводити богослужіння мадярською мовою – це був перший потужний крок до асиміляції українців. Керівництво угорського королівства зрозуміло, що не варто знищувати русинів-українців фізично – потрібно знищити їхню мову, і русини зникнуть. Потім закрили українські школи…

 

Історично так склалося, що етнічні українські землі є на сучасних теренах усіх наших сусідів. Берестейщина у Білорусі, Лемківщина, Бойківщина та Підляшшя у Польщі, Пряшівщина у Словаччині, Мармарош та Буковина в Румунії, Придністров'я в Молдові, Стародубщина та Східна Слобожанщина в РФ.

Ну це ніби знають усі. А от як так сталося, що немає етнічних земель українців в Угорщині? Чи може є? Давайте розбиратися.

Нині в Угорщині мешкає дев'ять з половиною мільйонів осіб, серед яких 78 % становлять угорці, або мадяри, як вони самі себе називають. На другому місці в країні роми – їх 3,6 % (308 тисяч), на третьому німці – 1,6% (130 тисяч), ну а далі словаки, румуни, хорвати, серби, словенці…

Дивина, але українці – представники найбільшого сусіда Угорщини, не мають в країні навіть власної національної організації, і відповідно, їх кількість вважається такою низькою, що ніхто їх навіть не рахує. Як таке взагалі можливо?

А може українців мадяри, як і словаки, називають русинами? Дійсно, є така національність в переліку, але кількість русинів в Угорщині всього чотири тисячі. А в сусідніх із Угорщиною Словаччині і Румунії мешкає відповідно 55 і 51 тисяча українців, і це лише офіційно.

Виходить, що в процесі історичного розселення українці обминули нинішню Угорщину, хоча зовсім не обминули сусідні країни, які в часи розселення були складовими частинами королівства Угорщина.

Бути такого не може. Особливо, зважаючи на те, що українці й угорці тривалий час були в одній імперії.

Мапа греко-католицьких єпархій в Австро-Угорщині, 1909 рік
Мапа греко-католицьких єпархій в Австро-Угорщині, 1909 рік

Колись на екскурсії, у замку "Паланок", нам розповідали, що Мукачівська греко-католицька єпархія займала дуже значну площу й сягала далеко за межі нинішнього Закарпаття, в тому числі й у мадярські землі.

Значить там теж були греко-католики. А чи є вони там нині? Офіційна статистика каже, що греко-католиків в Угорщині майже триста тисяч. Отакої…

Виявляється, українці мешкали в Угорщині із давніх часів. Особливо багато їх було у північно-східних регіонах. Кількість українців особливо збільшилася в останню чверть XVII століття, після звільнення країни від османів. Майже всі поселенці, які прийшли у покинуті населенням області, були україномовними греко-католиками Мукачівської єпархії.

У XVIII столітті в греко-католицьких храмах Угорщини почали проводити богослужіння мадярською мовою – це був перший потужний крок до асиміляції українців.

Керівництво угорського королівства зрозуміло, що не варто знищувати русинів-українців фізично – потрібно знищити їхню мову, і русини зникнуть. Потім закрили українські школи…

Другий крок, ще потужніший зробили у XIX столітті – влада різними методами почала стимулювати мадяризацію. Тоді з'явився термін мадярон – таким словом називали змадяризованих русинів-українців, в першу чергу представників духовенства та інтелігенції, яка має відверту угорську орієнтацію.

Мадярони відмовилися від власної мови, культури, релігії, почали сприяюти мадяризації українського населення, примушуючи соромитися свого народу та приховувати своє українське походження.

Олександр Духнович
Олександр Духнович

Видатний закарпатський просвітитель Олександр Духнович ось як писав про мадяронів:

"Йому руське слово бридке; він соромиться руського. Сущий поміж мадярами, він уже мондокає, шукаючи тим схильності у чужих... Так істинно єсть моє слово: русин угорський (мадярон) чим-небудь буде тільки не русином",

"У них (мадярів) всі народи – бидло, скоти, тільки один мадяр був людиною, хто не мадяр, той і не людина".

В Угорському королівстві були створені такі умови життя та психологічний клімат для національних меншин, які змушували, часто наперекір особистим принципам та переконанням, відрікатися від власної національної культури, мови, політичних, релігійних та інших поглядів.

Угорцям був притаманний високий рівень нетерпимості по відношенню до немадярських національностей. лише відмова від своєї народності, визнання себе мадяром та "патріотична" діяльність, як правило, давали можливість отримати освіту, зберегти чи зайняти високу посаду й просуватися по кар'єрній драбині, або просто мати засоби для існування.

Формуванню в українців комплексу меншовартості та переходу до мадяронів сприяла не лише шовіністична політика угорської влади, але й негативні риси менталітету та поведінка самих угорців.

Вони, на побутовому рівні, у спілкуванні з українцями постійно намагалися показати свою вищість, підкреслити простакуватість, неосвіченість закарпатців, обзивали їх "дикунами-рушняками", "дурними русинами", "смердючими рутенами", "свинями".

В освіті політика угорської влади була спрямована на культивування у дітей та молоді почуття належності до "мадярської батьківщини і мадярської нації" та відданості Угорській державі.

 

Іван Франко у статті "І ми в Європі" описує, як шкільний інспектор угорець, запрошений на обід до місцевого священика, обурився тим, що його донька розмовляє українською мовою:

"Я не можу їсти обіду разом з таким мадярським горожанином, котрий не навчив своєї дитини по-мадярськи, котрого дитина гавкає варварським жаргоном!"

Це був справжній етноцид українців, який у ХХ столітті набув ознак геноциду, коли мадярони почали співпрацювати з угорським урядом в часи Другої світової війни та брали участь у катуваннях та розстрілах вояків "Карпатської Січі".

За триста років цілеспрямованої політики етноциду угорці повністю знищили українську мову в Угорщині, таким чином довівши відомий вислів – коли зникає мова, зникає і народ.

Український народ зник на мадярських теренах. Оті триста тисяч нинішніх греко-католиків – то все нащадки українців. Але вони не знають української мови і ніяким чином не позиціонують себе із Україною. Вони - угорці.

У містечку Гайдудорог стоїть, збудований в середині XVIII століття греко-католицький храм, який нині є центром архієпархії. В Гайдудорозі ніхто не знає української мови. Англійської теж. Тому ми не змогли запитати, чи є українці у місті.

Хоча відповідь нам відома. От лише неймовірний іконостас, в якому 54 ікони, є прямим свідком неугорського походження цього храму. Але про це ніхто вже не скаже.

 

Отже, ми з'ясували, що на території Угорщини теж є українські етнічні землі – це дві північно-східні області, де розташована більшість греко-католицьких єпархій. Осіб українського походження в Угорщині майже триста тисяч, але українцями вони себе, на жаль, не вважають.

Ну й ще хочу нагадати, що таке етноцид. Це різновид політичної поведінки, спрямованої на знищення ідентичності й культури конкретного етносу.

На відміну від геноциду, який досягає тієї самої мети шляхом фізичного винищення людей, належних до етносу, етноцид може проводитися комплексом заходів, що руйнують системні зв'язки всередині народу, підштовхуючи його представників до переходу в іншу етнічну якість.

Найбільше зусиль у здійсненні політики етноциду докладається для знищення національних мов - лінгвоцид.

Володимир Бірчак: Огляд книжки Войцеха Тохмана "Ти наче камінь їла"

Сильна і потужна книжка про геноцид босняків (мусульман Боснії і Герцеговини) сербами під час війни 1992-1995 років. Лише за приблизним підрахунками у тому конфлікті загинуло понад 30 тис. цивільних босняків, і переважна більшість з них – це жертви геноциду, здійсненого сербами. Читаючи книжку, підсвідомо з'являються аналогії із місцями сучасного геноциду українського народу: Буча, Ізюм, Маріуполь.

Іван Костенко: Передбачення майбутнього

Якщо ми за два роки пройшли шлях від суспільної неповаги по відношенню до ухилянтів, до того, що вони можуть бикувати на військовослужбовців ТЦК, маючи підтримку у вигляді населення, то ось вам невелике передбачення майбутнього.

Олексій Мустафін: Принцип велосипедиста

Поведінку володарів, які в прагненні влади і панування над сусідами самі себе заганяють у пастку, часто порівнюють з діями велосипедиста. Який тримає рівновагу лише доти, доки крутить педалі. А розганяючись – вже не в силах пригальмувати. Врешті-решт неважливо, йдеться про геніального полководця і державного діяча, такого як Наполеон Бонапарт, підозрілого й закомплексованого деспота, як Микола I, чи миршавого епігона царів і генсеків, як Володимир Путін.

Марина Траттнер: З днем народження, Ваше Величносте!

17 червня - день народження шведського короля Карла ХІІ - великого друга і протектора України. В Швеції його формально не прийнято любити. Тому, що він воював, і після його правління та завершення Великої Північної війни, Швеція втратила значну кількість територій. Він витрачав багато коштів на війну. В Швеції його день народження святкують деякі представники «правих радикальних сил».