Про Києво-Печерську лавру і її братію

19(6) грудня 1917 року збори ченців Києво-Печерської Лаври, під головуванням архімандрита Климентія (Жеретієнка) та секретарюванням монаха Тертія підтримали Українську православну раду, визнали Центральну раду і вирішили спрямувати на українізацію церкви стільки коштів Лаври, скільки буде можливо

 
Києво-Печерська Лавра, 30 березня 1918 року

Пишуть, що вперше за 338 років.... Але, мало хто знає, що у 1917 році це був один із важливих осередків українського руху. Наприклад, коли у вересні того року у Києві створювали перші дві українські гімназії, то була і третя - Києво-Печерська, яка - відкрила початкові українські класи.

У ЦДІАК зберігається текст промови члена Української Православної церковної Ради священника Маринича на зборах братії Києво-Печерської Лаври 1 грудня 1917 року про необхідність відокремлення від всеросійської церкви та створення автокефальної церкви.

Зверніть увагу - не звернення, а промова на зборах! Збереглись також записи лаврських ченців про військові дії у Києві 15–25 січня 1918 року.

Зокрема збереглись документи, що під час і після цих боїв з більшовиками в Лаврі рятували вояків військ Центральної Ради.

 

На фото документ-свідчення лаврської сестри-жалібниці Марії Фесак, як вона - з ризиком для себе й свого життя - рятувала наших воїнів у лаврській лікарні.

Збереглось також підтвердження очільника ради тієї лікарні, що слова Марії відповідають дійсності. Зверніть увагу, що свій лист сестра адресує Українській партії соціалістів-самостійників.

 
Газетне оголошення про розшук українських воїнів, яких викрали більшовики з Лаврської лікарні

А хто такий Маринич, який на зборах монахів Києво-печерської лаври прямим текстом закликав до відновлення української церкви?

Це близький друг Міхновського, який був фактичним ініціатором створення українського Патріархату, ще весною 1917 року - коли про таке і подумати було страшно.

Отець Микола Маринич був націоналістом, як тоді казали - "самостійником", який добровольцем став капеланом 1-го українського полку ім. Б. Хмельницького (Богданівців).

Саме він був фактичним підбурювачем до створення славного Полуботківського полку.

Був Головним військовим священником військ Центральної Ради, капеланом Запорожців Болбочана під час походу на Крим, і т.д. до участі в Другому зимовому поході.

Отець Микола Маринич
Отець Микола Маринич

Тобто навіть поверхневе заглиблення, на основі архівних даних, в історію Лаври дає підстави твердити, що у 1917-1918 роках монахи і монашки на печерських пагорбах цілком мило могли молились за Бога і Україну.

Але про тодішнє повернення в лоно рідної церкви ви не знайдете сьогодні згадок в інтернеті...

А якщо хтось сумнівається, що так було, копніть глибше. Знайдіть пояснення чому монашки тепер в дошку ватного Фролівського монастиря на Подолі вишили своїми руками прапор для вище згаданого 1-го полку ім. Б. Хмельницького.

 

Чому убитих московитами богданівців відспівували у Фролівському монастирі і поховані фактично на його цвинтарі (на Замковій горі).

Бо православні отці та монахи з монахинями в Києві були тоді не лише духовними особами, але й досить свідомими українцями/ками. При чому "самостійницьких" (націоналістичних) переконань.

Виступ отця-націоналіста Маринича в Лаврі був підтриманий монашою братією.

Відповідні збори, під головуванням архімандрита Климентія (Жеретієнка) та секретарюванням монаха Тертія (ото крутецьке чернецьке ім'я, козацьке!) підтримали Українську православну раду, визнали Центральну раду (УНР) і вирішили спрямувати на українізацію церкви стільки коштів Лаври, скільки буде можливо.

 

Але далі було ще цікавіше. Монахи самі вигнали намісника Лаври Владіміра. І вважали, що Москва їм не указ, а самі собі оберуть настоятеля, обравши Климента.

Цей останній приклав багато зусиль для відродження української церкви, включно з працею на нелегальному становищі під більшовиками усі 1930-ті роки.

 
Відбиток печатки Духовного собору Києво-Печерської Лаври, березень 1920 року

Підтримував монахів Лаври, яку більшовики закрили у 1929 році. Климент створив катакомбну православну церкву, пережив ряд арештів чекістів, пережив другу світову війну, але не продовжив співпраці з московською церквою.

Помер в забутті, могила не збереглась. На стінах лаври має бути його портрет (фото його ще не вдалось віднайти), а не паші-мерседеса, який домалював себе там за державні кошти лаврського національного заповідника.






Геннадій Іванущенко: Замість квітів на могилу Любомира Наконечного

Пішов з життя Любомир Наконечний. Син зв'язкової УПА, яка відсиділа немалий термін в совєтських концтаборах. Його обраниця виявилася працівницею КГБ, яка виконувала завдання. Його не відправили на заслання, просто запроторили до психлікарні. Постійно кололи якісь препарати. Такі, що голова йшла обертом і не міг підвестися з ліжка. Вбивали волю… Так працювала каральна медицина в СССР.

Олександр Карпюк: Офіцер нової формації

10 червня командувачем Сил безпілотних систем призначили полковника Вадима Сухаревського. Чесно сказати, кращої кандидатури в питанні розвитку безпілотних систем я не знаю. Ця людина зараз пише нашу історію, яка буде закладати базу у розуміння сучасних військових конфліктів.

Андрій Андрушків: Був гурманом життя. Спомини побратима про Арсена Федосенка

Арсен Федосенко був військовим фотографом, служив у 518-му батальйоні у складі 1-ї окремої бригади спеціального призначення імені Івана Богуна. 10 червня Арсен отримав важке поранення на Харківщині. У нього залишилась дружина Анна і двоє синів.

Юрій Юзич: Штаб Євгена Коновальця у Берліні

14 червня день народження творця ОУН Євгена Коновальця. Мало хто знає, що близько 10 років свого життя він провів у Берліні, коли розвивав УВО та розгортав український націоналістичний рух. І робив це зі свого штабу, який на фото. Цей дім, де досі збереглась відзнака ОУН на фасаді, був власністю очільника легальної української сили в Польщі - по якій Коновалець працював як лідер нелегальної бойової мережі.