За час керівництва Дмитра Павличка журнал "Всесвіт" став справжнім проривом

Справжнім культурним геройством в Україні за реакційних затхлих 70-тих років стала команда журналу "Всесвіт" на чолі з Дмитром Павличком, головним редактором. Який зробив за час свого керівництва "Всесвіт" справжнім проривом, дав дихати, показав неймовірний приклад професійності, відповідальності, високий рівень перекладів (чого зараз так часто не вистачає), об‘єднав тонкою художньою смужкою світла Україну із цивілізованим світлом

Дмитро Павличко належить до історії, культури України.

І є творцем та учасником її важливих часів.

І як би ми ретельно та з піонерською бадьорою насолодою не досліджували його гріхи, які, очевидно, були, це його помітне місце не зсунути, не змінити.

Я дуже люблю наші книжки вдома, які спокійно стоять на полицях і раптом око зачіпляється за якусь обкладинку і одразу - купа спогадів…

Якраз така - збірка Дмитра Павличка "Таємниця твого обличчя" із малюнком на обкладинці, артефактом безтурботної юності.

"Найдовша з усіх доріг –

Дорога твого приходу.

Найбільша з усіх таємниць –

Таємниця твого обличчя…"

Я люблю поезію вибірково, можна сказати спонтанно.

Бо просто засісти і почати читати вірші - це не про мене, потрібна якась нагода, поштовх, емоція.

А ось без прози як без води, якийсь час можу, але не дуже довго.

І зараз будь-яка книжка тобі до послуг, у будь-який час і спосіб.

А колись купити чи позичити в когось класну книжку часто було з області фантастики.

Не кажучи вже про іноземних авторів та ще й бажано, щоб вони крокували в ногу з світлою соціалістичною дійсністю.

І тому справжнім культурним геройством в Україні за реакційних затхлих 70-тих років стала команда журналу "Всесвіт" на чолі з Дмитром Павличком, головним редактором.

Який зробив за час свого керівництва "Всесвіт" справжнім проривом, дав дихати, показав неймовірний приклад професійності, відповідальності, високий рівень перекладів (чого зараз так часто не вистачає), об'єднав тонкою художньою смужкою світла Україну із цивілізованим світлом.

 

Тоді було надруковано - "Степового вовка" Германа Гессе, "Груповий портрет з дамою" Генріха Белля, "Олімпіо, або життя Віктора Гюго" та "Тургенєва" Андре Моруа, "Полковнику ніхто не пише" та "Осінь патріарха" Габріеля Гарсіа Маркеса, "Тереза Батіста прагне жити спокійно" Жоржі Амаду' (взяла з мережі) і ще багато іншого. Можна пошукати.

Та навіть на цьому фоні публікація "Хрещеного батька" Маріо П'юзо стала справжньою сенсацією.

Причому роман з'явився українською мовою, коли російського перекладу ще не було.

Я пам'ятаю, як ділилися журналом, записувалися в чергу серед знайомих (бо далеко не всі передплачували журнал), переплітали в палітурних майстернях під жахливим бордовим дермантином.

Наш домашній примірник десь загубився в дружніх нетрях тодішніх простору й часу.

Так довго тривати не могло і Дмитро Павличко змушений був піти з посади.

Проте цей нібито короткий період його діяльності, навіть не поетичний, став, без перебільшення, окремою важливою сторінкою в нашій культурній (і не лише) історії.

Коли блиснуло світло в темряві і повіяло свіжим вітром посеред, здавалося, безпросвітної сірості, брехні, лицемірства й безнадії.

Про гріхи.

Я читаю зараз спогади, різні мемуари трохи давніших часів сторічної давності.

Грушевський, Петлюра, інші - скільки до них могло б бути (та й було і досі є) прикрих слів, претензій, критики і відвертого осуду. Я вже не кажу про Винниченка.

Але вони всі є творцями української історії й культури. З усіма своїми гранями.

Дмитро Павличко - яскрава, талановита, більшою мірою конструктивна частина культури й історії України.

В ній і залишається. Вже навічно.

Дякуємо!

Вічна пам'ять.

Тетяна Терен: Утойя - острів збереження пам'яті

22 липня 2011 року норвезький правий екстреміст Андерс Брейвік убив 77 людей. Восьмеро загинуло під час вибуху бомби біля будівель парламенту в Осло, ще шістдесят дев'ять Брейвік убив того ж дня у молодіжному таборі на острові Утойя неподалік від Осло, перевдягнувшись у поліцейського. Це найбільші втрати в історії Норвегії після Другої світової війни. Нині острів позиціонує себе насамперед "як місце для збереження пам'яті і продовження життя".

Артем Чех: Безликий далекий траур

Велика сіра трагедія, глевка маса болю і страждань, список дрібним шрифтом нікому не відомих, нікому не потрібних, приречених на забуття. І добре, що забудуть не всіх. Але й не всіх пам'ятатимуть. Так є. І це ок. Хоч і хотілося б знати і пам'ятати усіх.

Юрій Гудименко: Україні потрібен власний Арлінгтон

Назви ваших сіл можуть увійти в історію гордо, як увійшов Арлінгтон, або з ганьбою, якщо частина мешканців буде силою перешкоджати будівництву військового кладовища. Це навіть дико звучить.

Олена Буруль: Як Голодомор з'явився і зник у любовному романі 1933 року

В листопаді 1933-го в газеті Welt Blatt, що видавалась у Відні, з'явився фрагмент роману Клотільде фон Штегманн "Завдяки тобі я знайшов батьківщину". Герой втікає з Радянського союзу до Німеччини у бочці, перепливаючи Дністер, там влаштовується на роботу, рятує дочку консула від падіння з коня. Всі ознаки третьосортного чтива для домогосподарок. Якби не початок роману, де йдеться про жорстоку більшовицьку політику і детально описуються події Великого голоду в Україні.