"Україна воскресла!" - Дмитро Павличко у день ухвалення Акту проголошення незалежності України

Наче за велінням магічного жезла увесь майдан перед Верховною Радою клякнув на коліна і люди почали молитися. Це був якийсь магічний ритуал, описати який я не в змозі. Тисячі людей речтативом читали "Отче наш". Вони увірували, що Україна щойно воскресла

 

Депутати Народної Ради вийшли до людей, які зібралися під стінами Верховної Ради. Між маніфестантами панувало сум'яття. Я сподівався, що нас зустрінуть принаймні оплесками і вигуками підтримки, адже ми щойно здійснили віковічну мрію українців про свою державу – прийняли Акт державної незалежності! Та від групи демонстрантів із стягами Української міжпартійної асамблеї (УМА), що стояла біля сходів, нам гукали щось несусвітнє.

- Люди! Ми проголосили Самостійну Україну! – звернувся я голосно до мітингуючих.

- Яку ви Україну проголосили, комуністичну?!! – ревнув до мене один із постійних мітингувальників, член УМА і ВОСТу.

- Забирайтеся геть із такою Україною! Ви краще звільніть Хмару - підтримали його кілька десятків найближчих мітингувальників.

Хтось гукнув навіть "Ганьба!".

У цю мить наперед вийшов Дмитро Павличко. Він підніс руку і таким голосом, від якого стало аж моторошно, гукнув:

- Люди!!! Ставайте на коліна й моліться! Не слухайте цих бовдурів. Україна воскресла!

Наче за велінням магічного жезла увесь майдан перед Верховною Радою клякнув на коліна і люди почали молитися. Це був якийсь магічний ритуал, описати який я не в змозі. Тисячі людей речтативом читали "Отче наш". Вони увірували, що Україна щойно воскресла.

Від Софіївського майдану надійшла маніфестація, котра принесла під стіни Верховної Ради величезне полотнище синьо-жовтого прапора. На майдані його освятив єпископ УАПЦ Володимир (Романюк) процесія передала прапор нам, народним депутатам. Всі ми клякнули на коліна і поцілували край знамена. Я тримав правий край прапора, а протилежний його кінець ніс Вячеслав Чорновіл. Ми рушили із знаменом до Верховної Ради.

Олександр Алфьоров: Фонтан замість пам'яті

Місце, де влада Києва бачить фонтан – це центр Столиці, це серце України. Відповідальність тут – неймовірна. Кожне подібне місце в Києві має бути гармонійно вписане у загальну концепцію! А не затикане нейтральністю, яка в сучасних умовах дорівнює безвідповідальності та, насправді, потуранню окупанту, який дуже прагне от цієї мовчазної та сірої України.

Олексій Мустафін: Пророк на ім'я Мані. Примхлива доля засновника "світової єресі"

9 квітня 243 року перський цар Шапур I – той самий, якому згодом вдалося вперше взяти в полон римського імператора, – прийняв у своєму палаці та вислухав мандрівного проповідника Сураїка, сина Фартака. Той познайомив володаря із своїм вченням – основи якого, за його власними словами, відкрив йому сам янгол божий. Цар був настільки вражений розповіддю, що видав Сураїку охоронну грамоту і дозволив вільно проповідувати в своїх володіннях.

Ярослав Пронюткін: Символічне місце пам’яті: кенотафи як традиція, державна практика і механізм вшанування на Національному військовому меморіальному кладовищі

У традиції українського війська від княжої доби до козацького періоду існували різні форми символічного вшанування загиблих, зокрема встановлення хрестів, курганів пам'яті, пам'ятних знаків на місцях боїв або в рідних громадах. Саме ця традиція сьогодні отримує сучасне державне втілення у формі кенотафів – символічних місць пам'яті для тих Захисників і Захисниць України, чиї тіла не були повернуті, або місце поховання яких залишається невідомим.

Антон Кістол: Ab Samara Condita. Що не так із передатуванням Дніпра?

Місто-фортецю й один із найважливіших вузлів України на Сході пропагандисти Кремля послідовно вписують у межі примарної "Новоросії". У березні 2014-го проросійські сепаратисти не знайшли тут широкої підтримки й не змогли проголосити "Дніпропетровську народну республіку". Однак небезпека не зникла й досі, адже Росія продовжує висувати територіальні претензії на Дніпропетровську область як на землі, приєднані до Російської імперії та нібито колонізовані за часів Єкатєріни ІІ.