"Україна воскресла!" - Дмитро Павличко у день ухвалення Акту проголошення незалежності України

Наче за велінням магічного жезла увесь майдан перед Верховною Радою клякнув на коліна і люди почали молитися. Це був якийсь магічний ритуал, описати який я не в змозі. Тисячі людей речтативом читали "Отче наш". Вони увірували, що Україна щойно воскресла

 

Депутати Народної Ради вийшли до людей, які зібралися під стінами Верховної Ради. Між маніфестантами панувало сум'яття. Я сподівався, що нас зустрінуть принаймні оплесками і вигуками підтримки, адже ми щойно здійснили віковічну мрію українців про свою державу – прийняли Акт державної незалежності! Та від групи демонстрантів із стягами Української міжпартійної асамблеї (УМА), що стояла біля сходів, нам гукали щось несусвітнє.

- Люди! Ми проголосили Самостійну Україну! – звернувся я голосно до мітингуючих.

- Яку ви Україну проголосили, комуністичну?!! – ревнув до мене один із постійних мітингувальників, член УМА і ВОСТу.

- Забирайтеся геть із такою Україною! Ви краще звільніть Хмару - підтримали його кілька десятків найближчих мітингувальників.

Хтось гукнув навіть "Ганьба!".

У цю мить наперед вийшов Дмитро Павличко. Він підніс руку і таким голосом, від якого стало аж моторошно, гукнув:

- Люди!!! Ставайте на коліна й моліться! Не слухайте цих бовдурів. Україна воскресла!

Наче за велінням магічного жезла увесь майдан перед Верховною Радою клякнув на коліна і люди почали молитися. Це був якийсь магічний ритуал, описати який я не в змозі. Тисячі людей речтативом читали "Отче наш". Вони увірували, що Україна щойно воскресла.

Від Софіївського майдану надійшла маніфестація, котра принесла під стіни Верховної Ради величезне полотнище синьо-жовтого прапора. На майдані його освятив єпископ УАПЦ Володимир (Романюк) процесія передала прапор нам, народним депутатам. Всі ми клякнули на коліна і поцілували край знамена. Я тримав правий край прапора, а протилежний його кінець ніс Вячеслав Чорновіл. Ми рушили із знаменом до Верховної Ради.

Іван Городиський: Право на вибір: ідентичність українських адвокатів в Галичині до 1939 року

Дискусії щодо Булгакова, Сікорського і ще багатьох інших, які тільки будуть, в тому числі концентруються довкола їхньої ідентичності. Чи є достатнім походження, місце проживання чи праці щоб атрибутувати публічну постать з певною нацією? І що є в принципі визначальним? Ці дискусії також нагадують спостереження з історії української адвокатури Галичини до 1939 року.

Світлана Строкач: Хрести і плити: НВМК поєднає світову традицію та український контекст

У суспільстві вчергове набирає обертів дискусія щодо форми намогильних споруд на Національному військовому меморіальному кладовищі. Громадськість стурбована: хрести чи плити, чи і хрести, і плити?

: Позиція музею Булгакова стосовно висновку Інституту нацпам'яті про письменника

Нещодавно Український інститут національної пам’яті визнав російського письменника Михайла Булгакова символом російської імперської політики. Літературно-меморіальний музей Булгакова опублікував свою позицію стосовно висновку УІНП.

Ярослав Пронюткін: "Могили і кров у воді", "поле замість лісу", "перетворення села на цвинтар": або що не так із маніпуляціями довкола Військового кладовища

Ідея Національного військового меморіального кладовища — це ідея важливого обʼєкта національного значення саме в лісі, серед дерев та спокою. Це наша концепція. І від неї ми не плануємо відходити. Розкладемо по полицях низку дискусійних питань.