Нашої крові – по всьому світу: військовий пам'ятник у Стрию слід відновити!

На фото – військовий пам'ятник нашим землякам зі Стрийщини які вкрили себе славою героїв під час найжорстокішої битви Європи у ХІХ столітті, яка увійшла у всесвітню історію під назвою «битви під Сольферіно і Мандженто» у 1859 році

 

На фото – військовий пам'ятник нашим землякам зі Стрийщини які вкрили себе славою героїв під час найжорстокішої битви Європи у ХІХ столітті, яка увійшла у всесвітню історію під назвою "битви під Сольферіно і Мандженто" у 1859 році.

Тоді під час австро-італо-французької війни під цими двома італійськими містечками зійшлися у кривавому двобої дві найсильніші армії того часу: австрійська і франко-сардинська коаліція. Австрійська до бою виставила понад 119 тисяч військових і 752 гармати, а франко-сардинська близько 118 тисяч і 592 гармати.

Ось як цю битву описує очевидець:

"…Найжорстокіший бій розпочався якраз ополудні. Сонце пекло немилосердно і люди страждали від голоду і спеки. Колони у зімкнутому строю кидалися одна на одну як бурхливий потік, який зносить все на своєму шляху. Полки французів ланцюгом навалювалися на численні колони австрійців, які стійко, як залізна стіна, витримували той натиск. Солдати скидали з плечей ранці, щоби ті не сковували рухів під час штикової атаки.

На місце розбитого батальйону тут же підходив інший. За кожний пагорб, за кожне підвищення йшов запеклий бій. Французькі війська штурмували висоти і під градом австрійських куль і бомб з дикою відвагою карабкалися на стрімчаки і скелясті схили. Французька картеч робила страшне спустошення в австрійській армії, але їх ряди знову і знову поповнювалися.

Французька гвардія билася з дивовижною відвагою. Стрільці і піхотинці також їй не поступалися. Французька кавалерія атакувала австрійську. Навіть, коні, роздратовані різнею, кидалися на неприятельських коней і люто їх кусали поки вершники рубалися між собою. Жорстокість і взаємна лють були настільки вражаючими, що солдати коли закінчувалися боєприпаси або зломивши рушниці у штикових атаках, билися врукопашну і добивали одне одного камінням.

Хорвати різали всіх хто їм траплявся під руку, добиваючи поранених прикладами, а алжирські стрільці, звірства яких командири ніяк не могли стримати, добивали помираючих австрійських офіцерів і солдат. Оскільки, коні не могли здійматися крутими схилами, замість них впрягались гвардійські гренадери. Ці ж гренадери під вогнем австрійців доставляли артилеристам снаряди, утворивши живий ланцюг від ящиків, які залишись на рівнині, до гармат.

Під час штурму гори Фонтана алжирські стрільці понесли жахливі втрати, їх полковники Лор і Ерман були вбиті, як і більшість офіцерів. Бажаючи відомстити за своїх вбитих, вони люто кидалися на ворогів зі скаженістю африканців і з фанатизмом мусульман…"

Обидві сторони під Сольферіно і Мандженто понесли важкі втрати: австрійці у цій битві втратили близько 22 тисячі вбитими, пораненими, зниклими безвісті та полоненими а французько-сардинська коаліція втратила тоді близько 18 тисяч.

Причому найбільших втрат Стрийський дев'ятий полк піхоти зазнав 4 червня біля міста Мандженто де із 1300 загиблих, 408 рядових були саме з нашого галицького підрозділу. Ще 80 галицьких жовнірів (рангом нижче фельдфебеля) полягло у битві під містом Сольферіно 24 червня того ж року.

В пам'ять про цю знаменну подію у стрийському парку "Вільшина" (сьогодні парк Тараса Шевченка) за проектом архітектора Кипріяна Годебського, у 1862 році був встановлений пам'ятник чи радше невеликий військовий меморіал у вигляді скульптурної композиції висотою 4,5 метрів, яку складали знамена і геральдичні щити з військовими емблемами в оздобленні дубового листя.

 

На щитах був викарбуваний напис: "Нашим братам по зброї, які загинули на полі Честі у битвах під Мандженто і Сольферіно. На вічну пам'ять від офіцерського корпусу 9-го полку піхоти Гартмана-Клярштайна". Уся центральна композиція, яку виготовили з дрібнозернистого пісковика і до якої вели центральні сходи, була оточена 8-ма гладкоствольними гарматами.

У 1920-их роках польська окупаційна влада демонтувала цей пам'ятник, розібравши навіть п'єдестал на якому той стояв. За свідченням тогочасної періодики залишки цього пам'ятника були скинуті на території місцевої частини польського гарнізону, звідки потім десь зникли.

Дві гармати із згаданого пам'ятника по війні вдалось відшукати і у 1965 році вони були встановлені перед фасадом Стрийського краєзнавчого музею, де зберігаються й досі, що на вулиці Євгена Олесницького (ці гладкоствольні 12-ти фунтові гармати були вилиті у 1849 році у ливарні міста Маріацель у Штирії на південному сході Австрії).

Ще дві (з тих восьми гармат) до нашого часу збереглися у Самборі по вулиці Івана Франка поблизу Будинку офіцерів (їх нещодавно перемістили на площу Ринок). Отже половина гармат зі згаданого військового пам'ятника в Стрию вціліла і може стати основою для відновлення даної меморіальної композиції, в цілому.

Чому цей пам'ятник у Стрию слід відновити?

Тому, що у тій – найкривавішій за все ХІХ століття битві Європи, смертю героїв полягли пів тисячі галицьких українців зі Стрийщини, які воювали за інтереси своєї тодішньої Вітчизни. Гадаю відновлення цього пам'ятника у Стрию буде виявом пошани до геройства наших галицьких українців, які на сьогоднішній день незаслужено забуті і нашою наукою і кожним з нас зокрема…

Марина Траттнер: З днем народження, Ваше Величносте!

17 червня - день народження шведського короля Карла ХІІ - великого друга і протектора України. В Швеції його формально не прийнято любити. Тому, що він воював, і після його правління та завершення Великої Північної війни, Швеція втратила значну кількість територій. Він витрачав багато коштів на війну. В Швеції його день народження святкують деякі представники «правих радикальних сил».

Уляна Стельмашова : Чекісти знали про нього все, а українці майже нічого: уперше видана цілісна біографія Івана Вовчука – заступника Бандери

Іван Вовчук був одним з найвпливовіших членів ОУН в Україні та в США. Це постать, яка не вкладається у «шаблони»: займав одні з найвищих посад в ОУН, хоча і був родом зі Сходу України. Це заступник Степана Бандери, який отримав найвищу нагороду Держави Ізраїль – «Праведник народів світу». Він врятував єврейську сім’ю, ризикуючи власним життям: німці за таке розстрілювали на місці.

Геннадій Іванущенко: Замість квітів на могилу Любомира Наконечного

Пішов з життя Любомир Наконечний. Син зв'язкової УПА, яка відсиділа немалий термін в совєтських концтаборах. Його обраниця виявилася працівницею КГБ, яка виконувала завдання. Його не відправили на заслання, просто запроторили до психлікарні. Постійно кололи якісь препарати. Такі, що голова йшла обертом і не міг підвестися з ліжка. Вбивали волю… Так працювала каральна медицина в СССР.

Олександр Карпюк: Офіцер нової формації

10 червня командувачем Сил безпілотних систем призначили полковника Вадима Сухаревського. Чесно сказати, кращої кандидатури в питанні розвитку безпілотних систем я не знаю. Ця людина зараз пише нашу історію, яка буде закладати базу у розуміння сучасних військових конфліктів.