Радянські фільми і книги "правайну"

Мене іноді запитують, чому я негативно ставлюся до радянської культурки, зокрема до фільмів і книжок "правайну". Мовляв, серед них були не лише "Падіння Берліну" чи "Русскіє люді". Траплялися і про "подвиг простого народу". Справа у тому, що моя емпатія заснована на фактах. Я люблю рахувати, порівнювати цифри, а не ридати над усякими міхаіламі ножкіними, що зараз доспівають про маму і підуть топитися у берлінському метро, рятуючи вагітних німкень, бо злобні гітлерівці відчинили шлюзи на Шпреє

Мене іноді запитують, чому я негативно ставлюся до радянської культурки, зокрема до фільмів і книжок "правайну". Мовляв, серед них були не лише "Падіння Берліну" чи "Русскіє люді". Траплялися і про "подвиг простого народу". Поясню чому.

Справа у тому, що моя емпатія заснована на фактах — так влаштована моя психіка. Я люблю рахувати, порівнювати цифри, а не ридати над усякими міхаіламі ножкіними, що зараз доспівають про маму і підуть топитися у берлінському метро, рятуючи вагітних німкень, бо злобні гітлерівці відчинили шлюзи на Шпреє (такий абсолютно ідіотський епізод, висмоктаний Юрієм Озеровим для його "Освобождєнія" з пальця товарища Суслова, згодом перекочував навіть до радянських підручників).

 

Є така відома статистична табличка — "Національний склад стрілецьких дивізій", яка охоплює дані лише по пехоті РСЧА у 1943/44 роках. Цінна вона тим, що складена московськими істориками Артємьєвим і Братським за даними МО СРСР ще у 1975 році. Розумієте, що закинути їм пристрасність до будь-якої національності, крім росіян, неможливо. А самі дані суворо цензуровані не лише Головлітом, а і Головним політичним управлінням армії (ГлавПУР).

Згідно із цією табличкою, у складі РСЧА на 1943 рік було 11,8% українців. На 1944 частка українців складала вже 22,27%. Причому, частка українців у загальному національному складі СРСР дорівнювала 16,56%. Тобто, українців у лавах Червоної армії служило стільки, скільки їх загалом було придатних до служби. 11,8% у 1943 означає лише те, що підла сталінська шобла просто намагалася розрахуватися Україною з Гітлером, здавши її до останнього клаптика.Традиційно для "велікоросійської" політики.

Щойно фронт відкотився на захід, мобілізованих до армії українців знову побільшало вдвічі — дотягнулися до них: на 1941 рік частка українців в РСЧА складала 20,24%, а на 1945 — 20,44% (теж за даними вже сучасного російського історика Безугольного).

Втім, варто зважити ще на те, що після Голодомору і репресій 1930-х років багато хто з українців просто записувався росіянином, щоб уникнути можливих утисків з боку влади. Вкрай непопулярна була ця національність. "Нєблагонадьожниє".

Ну а тепер візьмемо кілька взірців радянської літератури "праподвіг прастова народа". Почнемо з популярного у совку витвору такого собі Бориса Полєвого "Повєсть о настоящєм чєловєкє".

 

Пригадайте, як звуть тамтешніх персонажів — крім головного героя, який має цілком реальний прототип. Нумо перерахуймо: Воробйов, Наумов, Стручков, Пєтров, Кукушкін, Фєдотов, Гвоздьов, Грібова, Зуєв, Гаврілова, Капустін, Іванов, Чєслов. До речі, "Стєпан Івановіч", якого чомусь за його вуса вважають українцем, у Польового прямо названий росіянином.

Є навіть вірмен Бурназян. І лише один поіменований персонаж, який впродовж усього оповідання каже дві фрази, носить прізвище Дегтяренко. 6%! А за роллю і загалом неспівставний: навіть старий протезист п'яничка Зуєв має втричі більше слів ніж цей "старий друг".

Ба більше, сюжетна лінія такого собі пілота Стручкова — не приший хвоста кобилі. Він просто ні до чого — до долі головного героя навіть його кобеляж не стосується. Але ж присвячено йому купа сторінок!

Скажете, це ж не література, — чого було очікувати від сталінського пропагандона, який брехав на весь Союз про Нюрнберзький трибунал? Гаразд. Візьмемо іншій взірець — нобелівського лавреата Шолохова з його "Оні сражалісь за родіну".

 

Подейкують, сам лавреат був неписьменний, тож за нього нібито писав Платонов. Ну то вже точно література. Рахуємо тих, у кого є бодай якісь слова: Лопахін, Стрєльцов, Звягінцев, Нєкрасов, Голощьоков, Нікіфоров, Кочєтигов, Борзих, Сумсков, Копитовскій. Тут, щоправда, є старшина Поприщенко (як усякий старшина в радянській літературі — недолугий та малограмотний) і кухар (!) Лисиченко. 17%. У одного два епізоди, у іншого — один.

І на заїдку популярнішій у совку і постсовку роман, автор якого навіть прямо пише: "кожний шостий військовий — українець". Володимир Богомолов "В августє 1944-го" ("Момент істини"). У романі так сяк згадані: Альохін, Таманцев, Блінов (головні герої), Поляков, Єгоров, Лобов, Ніколаєв, Сєнцов, Боріскін, Анікушин, Лужнов. Українські прізвища є. Наприклад, Фомченко, — той самий, з-за чиїх недолугих дій не вдалося затримати агента живим. Є водій полуторки Хижняк.

 

Про "оперативні локументи" годі й згадувати. Ну і все. 15%. На 1944 рік. І ролі цим двом письменник прописав — не фонтан. Є, звісно, ворожі агенти, одного з яких звуть Павловський, іншого — Міщенко. Як же без українців-зрадників? Цих у будь-якого радянського писаки — і гуртом і у роздріб.

Можете так само препарувати Сімонова з його трилогією. І у 1941, і у 1943 ви знайдете там хіба що самодура українця Батюка. Одного поволзького німця і двох євреїв — одного у "Жівих і мьортвих", іншого у "Солдатамі нє рождаются".

 

Та й у чомусь улюбленому вами "В бой ідут" із 23 персонажів — один узбек, один грузин і один українець (тут прототипи були грузином і українцем — нічого не поробиш). Навіть українцю Талашку довелося грати "лєйтєнанта Скворцова".

 

А ви питаєте, чому я не люблю радянські "правайну". Ось тому і не люблю.

Ігор Кулик: Давайте шукати репресованих разом!

Незважаючи на те, що реконструкція приміщення Архіву на Пухівській у зв'язку з війною тимчасово призупинена, одним із ефективних інструментів відновлення правдивої родинної історії став Сервіс з пошуку інформації про репресованого в один клік. Команда Архіву національної пам'яті запустила його минулого року до символічної дати – Дня пам'яті жертв політичних репресій. За майже 13 місяців послугами Сервісу скористалися 412 заявників.

Ярослав Пронюткін: "Вшановувати наших захисників потрібно гідно": роз'яснення правил поховання військовослужбовців та учасників бойових дій

Команда державної установи "Національне військове меморіальне кладовище" спільно Міністерством у справах ветеранів України розробили короткі рекомендації, які допоможуть гідно вшанувати загиблого (померлого) Захисника та Захисницю.

Богдан Червак: "Він склав жертву, а ми лишилися в живих". До 80-ї річниці загибелі Олега Ольжича

Вважається, що перший пам'ятник Олегу Ольжичу встановлено у Житомирі наприкінці 2017 року. Проте, ще задовго до цього, питання гідного вшанування пам'яті Ольжича залишалося актуальним у так званому вільному світі, де українці добре знали про цього великого українця, на відміну від українців, які проживали на території радянсько-московської імперії, де це ім'я заборонялося навіть згадувати.

Олександра Матвійчук : Правда програє брехні

У нашому світі правда програє брехні. Раніше над цим працювали політехнологи, але тепер створення альтернативної реальності доступні звичайній людині, і більше не прерогатива виключно держави чи великого бізнесу.