Хто заблокував беатифікацію Андрея Шептицького? Свідчення єврея-врятованого

У контексті державного свята із вшанування Праведників народів світу, яке припадає на 14 травня, ще раз хочу нагадати про нову працю д-ра о. Августина Баб'яка про духовні та моральні чесноти одного із тих, хто рятував євреїв під час Голокосту - митрополита Андрея Шептицького.

Нижче зацитую фрагмент дослідження, у якому йдеться про історію беатифікаційного процесу, свідками в якому виступали врятовані євреї. Що цікаво, у кінці 1950-х рр. було вкрадено у Ватикані цілий том свідчень, наданих євреями на підтвердження чеснот Шептицького. Ми ніколи не дізнаємося, чи вкрали це агенти Мосаду чи КГБ, однак, ця спец. операція не зупинила процесу. Більше тут:

"У січні 1956 р. першим постулатором справи назначений колишній секретар митрополита Шептицького у закордонних справах, поляк отець П'єр-Броніслав Креуза, який негайно зв'язався з єпископом Бучком та з його тісним співробітником отцем Мішелем де Латтре (французом), щоб спланувати етапи роботи, яка їх очікувала. Все таки тягар підготовчих справ до процесу взяв на себе отець де Латтре, який також дуже добре знав отця Королевського.

Брати Шептицькі і єврейський народ. Частина І

За станом здоров'я постулятору довелося передати посаду в інші руки. Наприкінці 1957 р. був призначений постулятором отець-редемпторист Михайло Гринчишин, який у 1958 р. прибув з Канади до Риму, щоб закінчити навчання, і негайно залучився до підготовки провадження, складаючи карти попереднього розслідування, які ще не були підготовлені. Слід сказати, що о. Гринчишин дуже коротко був постулятором.

5 грудня 1958 р. у Римському вікаріаті присягою постулятора та членів Трибуналу урочисто відкрилося судове засідання. Після підготовки списку свідків та збору доказів, через рік, 5 грудня 1959 р., на сесії, що відбулася в Латеранський базиліці, через бурхливу реакцію польської ієрархії, процес був зупинений.

Згодом, як наслідок реорганізації офісів Римської курії та перенесення кабінетів різних дикастерій у будівлі Ватикану, один із семи томів, що містить свідчення, зібрані на підготовчому етапі та передані Конгрегації обрядів новим постулаторем отцем Гринчишиним, загубився, або був вкрадений. Його більше ніколи не знайшли. Коли постулатор приступив до підготовки книги беатифікаційного процесу, він не мав доступу до всіх свідчень.

Щоб описати контекст атмосфери, в якій відбувалася підготовка до робочого процесу, заслуговує на окрему згадку свідчення єврея Курта Левіна (1925-2016), сина Єзекіїля Левіна – головного рабина єврейської громади Львова, врятованого митрополитом у 1942-1944 рр.: "У червні 1959 р. було досягнуто домовленості про те, щоб я з'явився перед Трибуналом постулації Риму як свідок постулації...

"Прибувши, нав'язав контакт з віце-постулятором отцем Мішелем де Латтре; ми зустрілися в готелі Квірінал, щоби обговорити моє свідчення. Отець де Латтре, француз, розмірковував про мотивацію мого інтересу до постулації. Мені ж було важко зрозуміти, чому французький, а тим більше латинський священик, а не українець, цікавився цією справою. Ми обговорили усі пункти, уточнили ясно відповідні позиції та обґрунтували мотив мого свідчення. Отець де Латтре з певним збентеженням повідомив мене, що Папа призупинив процес через втручання в 1958 році кардинала Стефана Вишинського (1901-1981), який побоювався прискорення процесу.

За словами польського предстоятеля, Митрополит був суперечливою фігурою як за пастирські дії, так і за участь у політиці, а ситуація, в якій опинився кардинал Вишинський на той час, зробила процес небажаним. Заперечення, подібні до Вишинського, також неофіційно були спрямовані до Ватикану Російською православною церквою при співучасті КДБ, згідно з яким митрополит ніби-то співпрацював з нацистами, будучи безпосередню відповідальність за жорстокість, скоєну проти радянських громадян.

Брати Шептицькі і єврейський народ. Частина ІІ

Ворожість радянської влади мене не здивувала, – продовжує Курт Левін, – однак мені було важко зрозуміти ставлення польських єпископів, зокрема, кардинала Вишинського, який особисто знав Митрополита". Кардинал Вишенський повинен був бути добре обізнаний із реальною ситуацією навколо митрополита Шептицького в часі Другої світової війни, оскільки переховувався у родини, спорідненої із Шептицькими.

Під час Другої світової війни (з 23 квітня 1942 р. по 5 червня 1942 р.) о. Стефана Вишинського переховували у Заріччі у палаці Дідушицьких – селі в Польщі розташованому у Підкарпатському воєводстві у Пшеворському повіті, у ґміні Заріччя.

До 1944 року тутешній маєток належав до Ванди Ядвіги Ружі княгині з Сапігів (1890-1978) і Володимира графа Дідушицького (1885-1971). Їх донька Анна Марія Дідушицька була дружиною Яна Казимира Шептицького (1907-1994), племінника Митрополита Андрея. Тут також проживали діти і внуки Леона Шептицького (1876-1939), якого замордували солдати Червоної армії на початку війни у родинному маєтку Шептицьких у Прилбичах. Боячись дальших репресій рідних, Митрополит Андрей переправив племінників та їх дітей на німецьку зону окупації Польщі.

Без сумніву, що майбутній примас Польщі під час перебування у Заріччі чув від племінників Митрополита Андрея про тяжку ситуацію, в яку потрапили українці-католики після 1939 р. та переслідування родини Шептицьких радянською тоталітарною системою. Вишенський також повинен був бути свідомим і відносин німецької влади до родини Шептицьких. Зокрема, у 1940 році офіцери гестапо вбили брата Митрополита Олександра (1866-1940) і арештувало його зятя Станіслава Старовейського (1895-1941), якого пізніше вбито у німецькому концтаборі Дахау. Нині він проголошений Блаженним католицької Церкви.

Левін писав: "Для мене вся ця справа була незрозумілою і тривожною. Повернувшись у Нью-Йорк, я розповів колегам-євреям, що сталося в Римі, і заявив, що процес був заблокований, і що клімат навколо нього був отруєний. Однак я усвідомлював, що моя присутність і моє свідчення як єврея виявилися дуже важливими, тому що вони стосувалися також періоду певного моменту мовчання Церкви та Папи Пія XII щодо Голокосту".