Не "історична пам'ять", а товар

Жоден з вас не знає, що декілька місяців тому у Варшаві відбулася величезна конференція Інтерполу та Європолу, організована ЮНЕСКО. Вона була присвячена культурній спадщині України в умовах війни. Але не пам’яткам, а рухомим предметам. І археологічні знахідки були ледь не основною темою обговорення. І наші європейські партнери висловили незадоволення тим як у нас виконується законодавство, а також висловилися стосовно того, що воно недостатньо жорстко регулює цей напрямок. Від того, як Україна відповідатиме на ці зауваження залежить багато, зокрема й різні види допомоги наших партнерів.

 

Дозволю собі розширений коментар стосовно реакції певної групи "заінтересантів" на заяву стосовно приватних археологічних колекцій та співпраці музеїв з їх власниками, яку зробив Національний музей історії України, бо вже є що підсумувати.

1. Ви, ті кого обурила заява музею, звинувачуєте музей / міністерство / чиновників / політиків / державу / закон, але ви забули з чого все почалося. Кілька днів тому директор ГО опублікував дуже зухвале відеозвернення до Нацполу та СБУ про те, що він і є покупцем шолому, який фігурує в якомусь кримінальному провадженні, і через який тривають обшуки у його дилера. Подробиць я не знаю, чесно кажучи, той шолом на аукціоні я проґавив.

2. Через день він своє відео видалив, що навіть смішно, бо купа народу його скачали. А видалив він його тому, що збагнув – він там наговорив собі не на одну статтю.

3. Відразу після цього з'явилося його звернення до музею. Воно ні про що, це дуже невдала й недолуга спроба вирівняти ситуацію. На що він розраховує, зрозуміти важко. Може, що якась гіпотетична співпраця чи виставка зарахується слідством? А може він планував дати на цю виставку той самий шолом, що розшукує СБУ та замарати музей?

4. Мені здається, що більшість з вас хтось попросив негативно коментувати заяву НМІУ, не повідомивши про те, що відбувається насправді. А насправді він гуртує вас на свій захист по якомусь конкретному кримінальному провадженню. З того, що можна зрозуміти (але інформації поки небагато) – взяли якогось дилера, який міг здати замовника. Замовник з переляку спробував зіграти на упередження, не подумавши про наслідки. А тепер він хоче з цього зробити гучну суспільну справу. Зверніть увагу – він апелює до фронтовиків, не уявляючи собі скільки і музейників, і археологів з першого дня пішли добровольцями, і навіть уже нажаль, загинули на війні.

5. Жоден з вас не знає (я в цьому впевнений!) що декілька місяців тому у Варшаві відбулася величезна конференція Інтерполу та Європолу, організована ЮНЕСКО. Вона була присвячена культурній спадщині України в умовах війни. Але не пам'яткам, а рухомим предметам. І археологічні знахідки були ледь не основною темою обговорення. І наші європейські партнери висловили незадоволення тим як у нас виконується законодавство, а також висловилися стосовно того, що воно недостатньо жорстко регулює цей напрямок. Від того, як Україна відповідатиме на ці зауваження залежить багато, зокрема й різні види допомоги наших партнерів.

6. Я також, як і ви, незадоволений і станом українських музеїв, і роботою органів охорони пам'яток, і рівнем археологічних досліджень. Я цього ніколи не приховував і роблю все, що в моїх силах. Але це жодним чином не пов'язано з проблемою "чорної археології"! Не варто волати, що колекціонери щось рятують, бо якби не було попиту, ніхто би не шукав і не копав. Для всіх учасників ринку знахідки це не "історична пам'ять", це товар. Не обманюйтесь!

7. З мого досвіду можу спрогнозувати такий розвиток подій – якщо справа серйозна, то через деякий час частина "колекціонерів" почне завзято здавати один одного. І не лише колекціонери, а й власники інтернет-аукціонів. Так було по справі "меча Вікінга", так було по справі "римського срібла". І це цілком виправдано – ніхто не захищатиме того, хто "під боєм", бо виникне ланцюгова реакція.

І останнє, я це написав для тих, хто дійсно хоче розібратися в справі і не в курсі всіх тих перепитій. Для решти – не варто витрачати свій і мій час, ваші коментарі ні на що не впливають і нічого не змінять!

Юрій Рудницький: Варшавська угода. Як і чому сталося так, а не інакше

22 квітня 1920 року між Україною та Польщею була укладена Варшавська угода, відома також як "пакт Пілсудський-Петлюра". Щоправда, під угодою немає підписів ані одного, ані іншого.

Володимир В'ятрович: Як російська пропаганда проти України діє на Заході

Коли Американська асоціація бібліотек назвала нашу з Любомиром Луцюком книгу про УПА "Ворожі архіви" серед найкращих історичних публікацій 2023, для мене це було не просто особистим здобутком. Мені здавалося, що нарешті змінюється ставлення до УПА в західній академічній спільноті. Але, здається, я переоцінив бажання багатьох зрозуміти складне минуле і відмовитися від простих схем, які продовжує просувати Кремль.

Олексій Макеєв : Станція Z - це сьогодні Росія

4 печі, 1 газова камера та майданчик для розстрілів. Місце страти та одночасно крематорій. Нацистська практичність геноциду. Цинічна назва цього місця посеред концтабору Заксенгаузен - "станція Z". Z - остання літера німецького алфавіту. Станція Z - остання станція десятків тисяч життів. Та кінцева зупинка людської гідності. Поїзд далі не їде - людина глибше не падає.

Іван Городиський: Право на вибір: ідентичність українських адвокатів в Галичині до 1939 року

Дискусії щодо Булгакова, Сікорського і ще багатьох інших, які тільки будуть, в тому числі концентруються довкола їхньої ідентичності. Чи є достатнім походження, місце проживання чи праці щоб атрибутувати публічну постать з певною нацією? І що є в принципі визначальним? Ці дискусії також нагадують спостереження з історії української адвокатури Галичини до 1939 року.