Позивний Репортер, журналіст по професії, справжній Воїн по духу

Дмитро Рибаков міг бути ідеальним пресофіцером, але він обрав найважчий та найвідповідальніший шлях на війні - став піхотинцем у бригаді прориву, тим, хто очолює прорив та йде першим.

 

Пам'яті полеглого командира піхотного відділення 47-ї механізованої бригади Дмитра Рибакова.

17 липня загинув у наступі на російські позиції у Запорізьській області смертю героя командир піхотного відділення 47-ї механізованої бригади Дмитро Рибаков. Позивний Репортер, журналіст по професії, справжній Воїн по духу.

Ми багато спілкувались під час війни, він говорив, у яких важких умовах доводиться йти у бій.

Дмитро міг бути ідеальним пресофіцером, але він обрав найважчий та найвідповідальніший шлях на війні - став піхотинцем у бригаді прориву, тим, хто очолює прорив та йде першим.

Він взяв на себе максимальний ризик. Дмитро реально оцінював обстановку, бачив усі ризики, усвідомлював усю небезпеку. Його бригада зазнала значних втрат, оскільки без досвіду та бойової злагодженості їм довелось іти на прорив найпотужнішого російського вузла оборони на півдні, куди росіяни кинули усі свої резерви та сили.

Бої йдуть жорстокі, кожен наш крок - це героїзм українських воїнів. І воїни 47-ї, такі, як Дмитро, зробили можливим наше просування у найважчих умовах. Дмитро все це бачив, все розумів, але він ніколи "не вмикав задню", він завжди йшов уперед, і не відмовлявся від найнебезпечніших завдань.

Дмитро Рибаков загинув в атаці, під час штурму російських позицій. Його тіло побратими не могли винести три доби, оскільки обстріл тої частки української землі, яку відбили воїни 47-ї, був таким щільним, що ні підійти, ні вийти було неможливо.

І ось він повернувся на щиті…

Пишаюсь, що мав честь спілкуватись та товаришувати з тобою. Я обов'язково оприлюдню свого часу усе, що ти мені розповідав про ці події. Твій подвиг не буде забуто.

Ти усвідомлено поставив своє життя заради наближення нашої перемоги. Ти віддав усе, що в тебе було, заради кожного з нас.

Один з найкращих громадян України та один з найкращих українських журналістів.

Світла пам'ять тобі, Герою!

Олег Пустовгар: Ленінський концтабір неподалік Полтави

Свій концтабір "вірні ленінці" з ВЧК розмістили неподалік Полтави, на Шведській Могилі. Там до 1920 року діяли заклади освіти і милосердя, зокрема учительська семінарія (тепер там НДІ свинарства Національної Академії Наук України) і церковно-парафіяльна школа. Їхні будівлі були передані губернському управлінню ВЧК, діячі котрого і відкрили концтабір 25 травня 1920 року. Жертвами політичних репресій того часу, в'язнями цього концтабору стали понад три сотні осіб.

Андрій Ковальов: "Хто ми пред Богом? Кракаділи!", або чому важливо молитися українською мовою!

У селах на Київщини рідко служать Всенічне бдіння. Після сімдесяти років безбожництва (за часів совка) люди просто були не привчені і не приходили у суботу ввечері до храму. Дорогий читачу, не лякайся, воно так називається - Всенічне, але не триває цілу ніч. Просто напередодні суботи служать одразу поєднані разом вечірнє богослужіння і ранню літургію. Від цього поєднання і називається - Всенічне бдіння. На практиці воно триває десь дві години.

Станіслав Кульчицький: МОН України прагне визначати життя або смерть вітчизняної науки

Міністерство освіти і науки України опублікувало на своєму офіційному сайті проєкт наказу "Про державну атестацію наукових установ та закладів вищої освіти в частині провадження ними наукової діяльності". Кожний, хто має зауваження або пропозиції може до 17 травня 2024-го адресувати їх на електронну пошту МОН. У мене є зауваження, але хочу звернутися з ними не в міністерство, а до громадськості з ґвалтом: йдеться про життя або смерть вітчизняної науки!

Тімоті Снайдер: Тімоті Снайдер: Росія може програти цю війну

9 травня Росія святкує День Перемоги, вшановуючи розгром нацистської Німеччини у 1945 році. Всередині країни це ностальгія. У 1970-х роках радянський лідер Лєонід Брєжнєв створив культ перемоги. Росія за Путіна продовжила цю традицію. У лютому 2022 року, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення до свого сусіда, консенсус полягав у тому, що Україна впаде за лічені дні. Успіх Москви не на полі бою, а в наших головах. Росія може програти. І вона повинна програти, заради світу – і заради себе самої.