Позивний Репортер, журналіст по професії, справжній Воїн по духу

Дмитро Рибаков міг бути ідеальним пресофіцером, але він обрав найважчий та найвідповідальніший шлях на війні - став піхотинцем у бригаді прориву, тим, хто очолює прорив та йде першим.

 

Пам'яті полеглого командира піхотного відділення 47-ї механізованої бригади Дмитра Рибакова.

17 липня загинув у наступі на російські позиції у Запорізьській області смертю героя командир піхотного відділення 47-ї механізованої бригади Дмитро Рибаков. Позивний Репортер, журналіст по професії, справжній Воїн по духу.

Ми багато спілкувались під час війни, він говорив, у яких важких умовах доводиться йти у бій.

Дмитро міг бути ідеальним пресофіцером, але він обрав найважчий та найвідповідальніший шлях на війні - став піхотинцем у бригаді прориву, тим, хто очолює прорив та йде першим.

Він взяв на себе максимальний ризик. Дмитро реально оцінював обстановку, бачив усі ризики, усвідомлював усю небезпеку. Його бригада зазнала значних втрат, оскільки без досвіду та бойової злагодженості їм довелось іти на прорив найпотужнішого російського вузла оборони на півдні, куди росіяни кинули усі свої резерви та сили.

Бої йдуть жорстокі, кожен наш крок - це героїзм українських воїнів. І воїни 47-ї, такі, як Дмитро, зробили можливим наше просування у найважчих умовах. Дмитро все це бачив, все розумів, але він ніколи "не вмикав задню", він завжди йшов уперед, і не відмовлявся від найнебезпечніших завдань.

Дмитро Рибаков загинув в атаці, під час штурму російських позицій. Його тіло побратими не могли винести три доби, оскільки обстріл тої частки української землі, яку відбили воїни 47-ї, був таким щільним, що ні підійти, ні вийти було неможливо.

І ось він повернувся на щиті…

Пишаюсь, що мав честь спілкуватись та товаришувати з тобою. Я обов'язково оприлюдню свого часу усе, що ти мені розповідав про ці події. Твій подвиг не буде забуто.

Ти усвідомлено поставив своє життя заради наближення нашої перемоги. Ти віддав усе, що в тебе було, заради кожного з нас.

Один з найкращих громадян України та один з найкращих українських журналістів.

Світла пам'ять тобі, Герою!

Віталій Скальський: Пам’яті Героя Крут Віктора Геращенка

"Я вже вісім місяців не маю відомостів про свого сина, сотника інженерного полку, який пробував до большевицького заколоту в м. Миргороді на Полтавщині. Куди я вже звертався —нігде не міг добути нічого певного. Тим часом кажуть одні, що його забито під Житоміром, другі що в Київі, а треті—під Крутами, чи під Гребінкою. Хто знав з товаришів Віктора Геращенко, або й бачив, де і як убитий, в якім становищі його покинули, уклінно благаю Вас, козаки напишіть мені".

Олексій Мустафін: Червоний мак: від полів Фландрії до степів України

8 грудня 1915 року в лондонському журналі "Панч" був надрукований вірш, який починався зі слів "У полях Фландрії квітнуть маки - між хрестів, рядок за рядком". Ім'я його автора зазначене не було, лише в кінці року часопис повідомив, що ним був канадський лікар, підполковник Джон Маккрей.

Юрій Юзич: Начальник генштабу Сливинський

Начальник Генерального штабу УНР та Української держави починав з "Оборони України" – таємної бойової організації українських самостійників. Кадровий офіцер і георгіївський кавалер. Очільник українізації частин Румунського фронту в першу світову. Член Центральної ради та Українського генерального військового комітету. Заступник першого начальника Генштабу УНР, начальник Генштабу, зокрема в Українській державі Скоропадського. Очільник військового штабу гетьманського руху під час Другої світової війни.

Олег Пустовгар: Свідок Голодомору, автор слів пісні "Намалюй мені ніч". 100-річчя Миколи Петренка

Нині триває прокат фільму "Ти – космос". Значна частина глядачів у соцмережах як одну із запорук успіху цього кіношедевру назвала музичний супровід. Це пісні української естради 70-80-х рр.: і "Незрівнянний світ краси", Назарія Яремчука, і "Поділля" Миколи Гнатюка, і "Кохання моє" Діани Петриненко. А ще у фільмі звучить пісня "Намалюй мені ніч". Автором слів цього шедевру української естради є Микола Петренко, який народився 100 років тому на Полтавщині.