Дарувальник добра. Леонідові Фінбергу - 75!

Пан Леонід виглядає добрим чарівником. Ви приходите до нього у видавництво "Дух і Літера", він радо вітає вас, так само радісно посміхаються його молоді (ще молодші, ніж Леонід) співробітники. Ви сідаєте за стіл, і перше, про що запитує керівник видавництва, чи не хотіли б написати книжку? Ну, скажімо, про Івана Миколайчука? Чи про Олександра Довженка?

 

Пан Леонід виглядає добрим чарівником. Ви приходите до нього у видавництво "Дух і Літера", він радо вітає вас, так само радісно посміхаються його молоді (ще молодші, ніж Леонід) співробітники. Ви сідаєте за стіл, і перше, про що запитує керівник видавництва, чи не хотіли б написати книжку? Ну, скажімо, про Івана Миколайчука? Чи про Олександра Довженка?

- Про Довженка у мене вже є книжка, - сумно кажу я, розуміючи, що дізнавшись про це, іншої видавець мені не замовить.

- Та знаю я вашу книжку! - вигукує Леонід і слідом за тим навіть промовляє про той витвір якісь похвальні слова. - Тільки ж коли те було? Пишіть нову. Нову, без повторів…Напишете?

- Напишу! Тільки…

- Ніяких тільки. У серії "Постаті культури"… Довженко - постать? Ще й яка!

Так воно й є: серія ця книжкова - ще й яка! І Дух, і Літера, й Імена! Григорій Сковорода, Михайло Драгоманов, Сергій Параджанов, Іван Дзюба, Георгій Якутович… Чи, скажімо, художники-авангардисти у викладі Дмитра Горбачов ("Лицарі голодного Ренесансу")… Та багато імен, деякі з них одкриваються заново, навіть такі дражливі, як Олександр Корнійчук, постать якого Андрій Пучков розглядав і в мікроскоп, і в телескоп, і просто через призму літературної гри…

Тут Леонід пригадає ще одну книжку і тут же запитує: "Бачили, читали?". Й дізнавшись, що ніц, не читав-не бачив, Фінберг прошкує в глибини видавничих приміщень і повертається, любовно притискаючи до грудей книженцію: "Ось вам, дарую!". Таких походів углиб, зазвичай, п'ять-шість-сім, у підсумку ви виходите нав'ючений книжками і викликаєте таксі: самоходом таку вагу до домівки не донести…

Це питома риса самої природи людини, на ймення Леонід Фінберг. Він любить Слово, вербально фіксовану Мудрість, і так само любить нею обдаровувати людей. Під його орудою (незрідка разом з Костем Сіговим) побачили світ сотні і сотні книжок - і все це аж ніяк не розважальна література (теж потрібна штука, але інший сегмент культури), а філософські, при тім високої літературної проби, тексти, есеї, мистецтвознавчі у тім числі…

Окрема сторінка діяльності сьогоднішнього ювіляра - збирання колекцій. І власних, і порятунок тих, що втратили свого поводиря. Скажімо, після смерті Богдана Жолдака чого тільки не лишилося… До прикладу, колекція фотоапаратів… З таких колекцій потому музеї народжуються, в них постануть заново предмети, тексти, які несли і несуть у собі епоху.

Кілька літ тому Леонід Фінберг написав такі рядки, адресовані песимістам, тим, хто вважає, що в Україні замало позитивних змін. Ні, змін багато.

"Фантастичні зміни відбулися, - писав Фінберг, - і в сфері, до якої я маю відношення та яку краще знаю – книжковому ринку країни. Маємо абсолютно нову філософську бібліотеку, яку очолює "Словник неперекладностей" - світовий інтелектуальний бестселер, що вийшов українською за редакцією Костянтина Сігова та Андрія Васильченка.

Маємо нову історичну бібліотеку, яка представляє світову та вітчизняну історію альтернативно радянській та російській брехні, якими годували покоління наших дідів, батьків та й нас довгий час.

Читаємо книги Наталі Яковенко, Ярослава Грицака ,Тамари Вронської, Сергія Плохія, Тімоті Снайдера, Девіда Саттера та багатьох інших.

Юдаїка відродилася: в трьох університетах працюють магістеріуми, тільки в нашому Центрі юдаїки НаУКМА ми видали більш ніж 100 книг (конкурентів, на жаль, не багато), провели близько 30 наукових конференцій, більше 60 мистецьких та історико-культурних виставок.

Окрема перемога – це українська дитяча книга сьогодні, одна з найцікавіших в Європі – наклади деяких з цих книжок – це сотні тисяч примірників. Це синтез текстів та відео, яких ніколи раніше не було…"

Й до багатьох таких змін Леонід Фінберг має безпосереднє відношення! Він справжній діяч культури (Культури!), справжній її знавець і дослідник. Утім, слово "дослідник" не зовсім точне, адже Леонід вивчає при цім і самого себе… Посеред війни, посеред лихоліть він продовжує свій високий, у чомусь навіть незбагненний труд.

Дорогий пане Леоніде, вітаю з Днем народження! Дякую, що Ви є і що Ви будете ще багато-багато літ! Праці ще стільки - на двісті років вистачить!!

Теми

Олег Пустовгар: Ленінський концтабір неподалік Полтави

Свій концтабір "вірні ленінці" з ВЧК розмістили неподалік Полтави, на Шведській Могилі. Там до 1920 року діяли заклади освіти і милосердя, зокрема учительська семінарія (тепер там НДІ свинарства Національної Академії Наук України) і церковно-парафіяльна школа. Їхні будівлі були передані губернському управлінню ВЧК, діячі котрого і відкрили концтабір 25 травня 1920 року. Жертвами політичних репресій того часу, в'язнями цього концтабору стали понад три сотні осіб.

Андрій Ковальов: "Хто ми пред Богом? Кракаділи!", або чому важливо молитися українською мовою!

У селах на Київщини рідко служать Всенічне бдіння. Після сімдесяти років безбожництва (за часів совка) люди просто були не привчені і не приходили у суботу ввечері до храму. Дорогий читачу, не лякайся, воно так називається - Всенічне, але не триває цілу ніч. Просто напередодні суботи служать одразу поєднані разом вечірнє богослужіння і ранню літургію. Від цього поєднання і називається - Всенічне бдіння. На практиці воно триває десь дві години.

Станіслав Кульчицький: МОН України прагне визначати життя або смерть вітчизняної науки

Міністерство освіти і науки України опублікувало на своєму офіційному сайті проєкт наказу "Про державну атестацію наукових установ та закладів вищої освіти в частині провадження ними наукової діяльності". Кожний, хто має зауваження або пропозиції може до 17 травня 2024-го адресувати їх на електронну пошту МОН. У мене є зауваження, але хочу звернутися з ними не в міністерство, а до громадськості з ґвалтом: йдеться про життя або смерть вітчизняної науки!

Тімоті Снайдер: Тімоті Снайдер: Росія може програти цю війну

9 травня Росія святкує День Перемоги, вшановуючи розгром нацистської Німеччини у 1945 році. Всередині країни це ностальгія. У 1970-х роках радянський лідер Лєонід Брєжнєв створив культ перемоги. Росія за Путіна продовжила цю традицію. У лютому 2022 року, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення до свого сусіда, консенсус полягав у тому, що Україна впаде за лічені дні. Успіх Москви не на полі бою, а в наших головах. Росія може програти. І вона повинна програти, заради світу – і заради себе самої.